Олександр Литвиненко, радіоаматор, член чернігівської команди - абсолютного чемпіона України з радіоспорту
Якщо нас не видно й не чутно, це не означає, що нас нема
08.08.2017 14:43 721
Радіоаматори Чернігівщини відомі своїми досягненнями у всьому світі. Наприклад, Юрій Кучинський з Чернігова - один із небагатьох на земній кулі володарів найпрестижнішого серед радіоспортсменів диплому "Islands On The Air", виданого товариством радіолюбителів Великобританії за зв’язок з 950-ма морськими й океанськими островами. Аня Кошова з Остра у свої 14 років має 17 медалей чемпіонатів усіх рівнів і звання кандидата у майстри спорту України. І серед дітей-радіоспортсменів Чернігівщини вона така не одна.
На рахунку майстра спорту колишнього Союзу Василя Кияниці з Носівки - до 300 тисяч радіозв’язків, у числі яких - сеанси з пішою експедицією на Північний Полюс та командою папірусного човна "Ра" легендарного норвезького мандрівника Тура Хейєрдала. За 45 років керування Носівською станцією юних техніків Кияниця навчив радіосправі не одну сотню дітей. Цього року очолювана ним команда посіла І місце у всеукраїнському рейтингу колективних радіостанцій. Торік її позивний звучав у 67 змаганнях, у нинішньому - вже в 37-ми.

Чернігівець Олексій Бачок теж зв’язувався з радистом експедиції "Ра" Норманом Бейкером. А недавно з колегами на весь світ розповідав про авантюрний переліт 1992 року літака АН-2 із Чернігова у США.Майстер спорту України Анатолій Савченко, який народився і все життя мешкає в селі Дмитрівка Ічнянського району, - чемпіон світу з радіоспорту в індивідуальному заліку, учасник цьогорічних світових змагань з радіозв’язку на коротких хвилях, де українська команда показала один із найкращих результатів. І донька його - чемпіон України, і брат.

Радіоаматори розповідають світові про рідну Україну, її мальовничу природу, видатні досягнення своїх земляків

Перелічене - лише поодинокі приклади зі сповненого захоплюючих радіомандрівок і перемог життя радистів Чернігівщини, для яких ефірний азарт - своєрідний наркотик. Адже коли твій позивний приймає арабська принцеса, король Йорданії чи учасники унікальної експедиції, вийти на зв’язок з якими одночасно намагаються тисячі радіолюбителів з усього світу, відчуття - неймовірні! Від такої удачі, кажуть, аж кров у скронях стугонить.

Зі свого боку, радіоаматори розповідають світові про рідну Україну, її мальовничу природу, видатні досягнення своїх земляків, сміються, журяться і не сплять разом з кількамільйонною аудиторією колег у навушниках. А цього року чернігівська команда вперше в історії незалежної України стала абсолютним чемпіоном України з радіоспорту, впевнено перемігши у всіх трьох чемпіонатах із радіозв’язку на коротких хвилях: телеграфному, телефонному і телетайпному. Такого успіху в історії радіоаматорства Чернігівщини ніколи раніше не було. При цьому в ході чемпіонатів чотири спортсмени - Аліна Буцан і Карина Косиченко (Носівка), Юрій Хорт (Прилуки) і Микола Савченко (Дмитрівка) вперше виконали нормативи кандидатів у майстри спорту України.

Про "кухню" радіоаматорської діяльності та інші цікаві речі кореспондентові Укрінформу фахово розповів член команди-переможця, досвідчений радіолюбитель з обласного центру Олександр Литвиненко.

РАДІОАМАТОРСТВО — НАУКА, СПОРТ І МОЖЛИВІСТЬ РОЗМОВЛЯТИ З ЦІЛИМ СВІТОМ

- Пане Олександре, незважаючи на появу інтернету, скайпу, мобільного зв’язку, радіоаматорство досі не втратило, як виявляється, своїх позицій. Як ви думаєте, чому?

- Тому що за наявності маленького пристрою розміром з автомобільну магнітолу, живлення і шматка закинутого на дерево дроту можна встановити зв’язок практично з будь-якою точкою світу. До того ж радіозв’язок можна тримати голосом, телеграфом, передавати свою фотографію і навіть, за допомогою спеціальних засобів, отримати доступ до інтернету там, де його і близько немає.

Загалом радіоаматорство - це, я б сказав, передова частина науки, причетні до якої без зовнішнього фінансування можуть самі знаходити якісь рішення. Так, наприклад, у сфері супутникового зв’язку радіоаматори досягли рівня наукових установ. З їх допомогою на орбіту Землі запускаються маленькі супутники і відслідковується їхня робота. Київський політехнічний інститут, зокрема, займає в цьому напрямку лідерські позиції у світі і співпрацює з китайцями. І у нас тут є радіоаматор, який вважається одним зі світових лідерів у питаннях супутникового зв’язку. Він відслідковує роботу усіх супутників, співробітничає з людьми, які їх запускають, і вони його думкою дуже дорожать. Це - майстер спорту ще СРСР Єгор Володимирович Касмінін. Свого часу він був серйозним розробником апаратури, зараз живе у Славутичі.

- І все ж радіоаматорство - це наука чи все-таки технічний спорт?

- Це - спорт. І в ньому, до речі, задіяно багато відомих широкому загалу спортсменів, про яких мало хто знає, що вони ще й радіоаматори. Приміром, колишній тренер футбольної команди "Динамо" (Київ) Сергій Ребров - двічі чемпіон Європи і світу з радіоспорту.

- Дивно, що про такий цікавий технічно-інтелектуальний вид спорту так мало розповідається в Україні. Чому, як вважаєте?

- Тому що він не для всіх цікавий. Коли людям розказуєш, вони часто не розуміють, навіщо ми це робимо і яке задоволення отримуємо. І людині, яка сама жодного разу не пробувала вийти на радіозв’язок, довести щось важко. А от хто спробував - той уже не кине (принаймні я таких випадків не знаю). Це свого роду наркотик.

- Чим радіоаматорство приваблює людей?

- Інформаційними потоками, спілкуванням із різними країнами й континентами, можливістю зануритися в інший світ. Адже коли ви вдягаєте навушники, слухаєте і встановлюєте зв’язок з якоюсь країною, ви зосереджуєтеся тільки на цьому, і більше ніхто й ніщо для вас не існує. Це дуже відволікає і приваблює. А якщо ви початківець, то кожен зв’язок для вас буде просто відкриттям. От ви перемовляєтеся з іншою областю чи країною і раптом - раз! - і у вас зв’язок із підводним човном, який сплив, або з космічним кораблем - уявляєте! Багато космонавтів мають радіоаматорські позивні і періодично проводять зв’язок із Землею, зі школами. Це дуже цікаво - встановити зв’язок із космосом. Так само як із тихоокеанським судном, скажімо, де теж серед радистів чимало радіоаматорів.

- Як ви спілкуєтеся з іноземцями: англійською мовою чи за допомогою азбуки Морзе?

- В основному англійською, яку ми часто вивчаємо прямо під час спілкування в ефірі. Серед нас є люди, в “послужному списку” яких - зв’язки майже з усіма країнами світу (тими, що мають статус території). Таких у світі 339, і декому не вистачає всього 2-3 країн, в тому числі — завжди - Північної Кореї. З нею за останні 30 років не було жодного радіозв’язку.

Азбука Морзе така ж активна, як і в момент створення. Нею користуються досить часто, особливо коли перешкоди заважають розібрати людську мову. Перш за все, судові і військові радисти. Тобто весь спецзв’язок - це обов’язково телеграф. Серед радіоаматорів телеграф теж є першочерговим.

УКРАЇНЦІ — СЕРЕД НАЙСИЛЬНІШИХ, НАРІВНІ З НІМЕЧЧИНОЮ, США І ЯПОНІЄЮ

- Наскільки дорога нині радіоапаратура і чи складно придбати й зібрати радіостанцію?

- У радянські часи готову радіостанцію неможливо було придбати. Тому радіоаматори користувалися саморобними - самі все збирали, паяли і т. д. При цьому активно використовувалася вся приймально-передавальна військова техніка. Як вона потрапляла до рук цивільних - це вже інше питання. Після відкриття "залізної завіси" у продажу з’явилась необхідна апаратура, і зараз нормальна радіостанція коштує тисячу доларів і більше (існують японські станції вартістю 10 тис доларів). Для повного комплекту потрібні ще мікрофон, навушники, антени, потужний підсилювач і щогла, які можуть коштувати стільки ж, як усе інше... Заможні радіолюбителі в США можуть витрачати на це до мільйона доларів.

- Ну, більшість наших, гадаю, стараються вкластися в 1-2 тисячі "зелених", чи не так?

- Так. Але, попри це, в міжнародних змаганнях збірна України часто займає призові місця, тобто, ми - в топі. Нарівні з Німеччиною, Японією, США і Росією, які мають значно більший потенціал в усіх сферах.

- Завдяки чому, як ви вважаєте?

- Тому що Україна завжди була країною інженерів з досить високим науково-технічним рівнем. Багато провідних у світі спеціалістів зосереджені саме у нас.

- А про що свідчить абсолютне чемпіонство чернігівських радіоаматорів?

- Ми до нього йшли довго. Спочатку Чернігівщина не показувала високих результатів - не було об’єднання радіолюбителів довкола цієї мети. Багато хто брав участь в особистих змаганнях, мали хорошу апаратуру і гарні результати, а от разом... Років сім тому (я тоді очолював обласну організацію Ліги радіоаматорів України) постало питання участі в колективних змаганнях, і ми почали працювати в напрямку технічної підтримки своїх товаришів.

З часом хтось придбав комп’ютер, хтось - антену, ми допомагали один одному, і крок за кроком ситуація змінювалася. Поступово ми зрозуміли, що навіть не маючи таких суперстанцій, які є в Донецькій та Луганській областях (а там радіолюбителі - найсильніші), об’єднавшись, ми можемо показувати високі результати. А коли Крим і Донбас 2відкололи" від нас, назріла ситуація, коли треба було вигравати. Торік ми були призерами двох чемпіонатів України, а в поточному році обійшли усіх з дуже серйозним відривом. Це тому, вважаю, що нас гуртували наші лідери. В їх числі - кращий радіоаматор області Олександр Георгійович Свистельник із Остра. Він телефонував нам, переконував у необхідності виступити, і йому, людині надзвичайно добрій і толерантній, ніхто не міг відмовити. Радіоаматори включалися, коли було потрібно, і починали відчувати, що разом ми можемо все.

Сприяв нашим перемогам і розвиток колективних радіостанцій в області, яких раніше не вистачало для заліку.

РАДІОЗВ’ЯЗКУ ДОПОМАГАЮТЬ СОНЦЕ, МІСЯЦЬ І ПАДУЧІ ЗІРКИ

- Де радіоаматорам краще працюється - вдома чи десь у полі?

- Вдома комфортніше, але не краще. Місто в будь-яку пору доби має дуже високий рівень перешкод, тому дуже погано чути. Найкраще - це працювати подалі від цивілізації, за 30 км як мінімум. Люди спеціально виїжджають на високі місця. На дальність зв’язку також сильно впливають атмосфера і сонце, яке має 11-річний цикл активності. Від неї залежить іонізація атмосфери, а від іонізації - дальність зв’язку. Цього літа ми знаходимося в мінімумі сонячної активності, і вдень дальній радіозв’язок маловірогідний. Тут все за законами фізики працює.

Є зв’язок, який взагалі виходить за межі розуміння, - через Місяць. Це коли радіосигнал зі швидкістю світла (300 тис км/с) відправляється на Місяць, відбивається від нього, йде на інший край Землі до опонента, встановлює зв’язок і за кілька секунд повертається туди, звідки був випущений.

Щойно зірки починають падати, йде сигнал, і радисти встигають провести зв’язок, доки зірка догорить

А ще буває зв’язок через метеорити - те, що люди називають "падучими зірками", коли вони входять в щільні шари атмосфери і згорають. У момент, коли вони горять, виникає іонізаційний слід. Через нього в якусь долю секунди і проводиться зв’язок. У серпні, коли починаються такі потоки, радіоаматори направляють антени в небо, на очікуваний слід метеорита, і чекають. Щойно зірки починають падати, йде сигнал, і радисти встигають провести зв’язок, доки зірка догорить.

- Нічого собі! І на Чернігівщині є люди, які це роблять?

- Так, хоча метеоритний зв’язок - це дуже складно. Однак межі вдосконаленню немає. Це практично експериментальний зв’язок, для якого потрібні дуже потужні комплекси і антени.

- Готуючись до розмови з вами, прочитала про радіоаматорські експедиції у важкодоступні місця. Просвітіть, будь ласка, навіщо вони проводяться?

- Участь у таких експедиціях - це вищий клас радіолюбительства. І найзатратніший захід. Це коли на безлюдний острів, куди ніхто не літає, але який вважається територією якоїсь країни, літаком, вертольотом чи кораблем висувається радіоекспедиція з потужною апаратурою. За рік до цього її учасники анонсують свій виїзд, збирають пожертви і т. д. Коли ж приїжджають на місце і виходять в ефір, у них - тисячі зв’язків на добу! Вони в ефірі цілодобово, і за цей час цілий світ, у якому мільйони радіолюбителів, хоче з ними зв’язатися.

А тепер уявіть ситуацію: ви стоїте на площі, де зібралося 40 тисяч людей, і з усіма треба привітатися. Окрім цього, почути як кого звати. Так і при роботі з сотнями радіоаматорів, кожен з яких кричить свій позивний, треба виділити когось одного. Це дуже непросто - виокремити один сигнал і відповісти йому. Коли виділили - тоді всі замовкають і слухають. В цьому і є "вищий пілотаж" радіоаматорства.

До речі, на чемпіонаті світу таке відбувається дві доби. Учасник може поспати тільки 6 годин, решту часу має бути в ефірі. У таких змаганнях я беру участь майже щорічно, для нас, радіаматорів, це свято. І тому навіть ті, хто цілий рік не працював, включаються і активно ведуть зв’язок.

Щодо експедицій у важкодоступні країни, то вони працюють постійно - цілорічно й цілодобово. Зараз, наприклад, їх в ефірі до десяти. Бувають топові експедиції, які проводяться вкрай рідко - раз на 20 років. Наприклад, на Американські Самоа. Це дуже маленькі острови за Австралією, за 17 тис км звідси. Я, до речі, мав із ними зв’язок.

На Чернігівщині ми теж виїжджаємо в експедиції, в тому числі на острови. Вибираємо острів на Десні чи Дніпрі, де ніхто з радіоаматорів жодного разу не був, привозимо з собою радіостанцію і працюємо звідти. Одна з недавніх експедицій у нас була на острів Прорізний на Десні, де в роки Другої світової розбився німецький літак.

КОРОЛІ В ЕФІРІ НЕ ХИЗУЮТЬСЯ

- Про що ви, радіоаматори, зазвичай розмовляєте між собою?

- За правилами, існують теми, говорити на які заборонено. Це - комерційна діяльність (купи-продай), політичні питання, якісь релігійні нюанси... Мінімум, за яким взагалі зв’язок зараховується, це отримання позивного оператора, з яким працюєте, рівня сигналу, з яким вас чутно, і час - треба записати обов’язково. Зв’язок має бути зафіксований кожним радіоаматором в апаратному журналі і підтверджений карточками, які ми через свою пошту потім надсилаємо один одному.

У короля Йорданії дуже короткий позивний - із трьох знаків, із чого зрозуміло, що на зв’язку - людина серйозна

Якщо знання мови дозволяє, люди обмінюються особистою інформацією, даними про апаратуру і погоду. Часом після знайомства запрошують один одного в гості, їздять в інші країни. Якщо зв’язок для радіоаматора не дуже цікавий, він передає найкращі побажання (цифрою 73) і відключається.

- З якими відомими у світі людьми ви маєте шанс якщо не поспілкуватися, то хоча б зафіксувати зв’язок?

- Екс-президент США Білл Клінтон, королі Йорданії та Іспанії, прем’єр-міністр Японії - всі вони радіоаматори. В ефірі ніхто собою не хизується, там усі рівні. У короля Йорданії, щоправда, дуже короткий позивний - із трьох знаків, із чого зрозуміло, що на зв’язку - людина серйозна. У нас найкоротші позивні мають учасники Другої світової війни. На Чернігівщині таких двоє. Ми спілкуємося з ними, допомагаємо. Якщо проводимо в ефірі "круглий стіл" чи інший захід, ветеранам першим надаємо слово. Їм уже за 90, але вони досить активні, підтримують всі змагання, хоча із труднощами пересуваються і говорять. Ефір для них - як остання ниточка, за яку вони тримаються, тому що там вони - відразу з усім світом.

ВІЙСЬКОВІ СКАЗАЛИ: "СУПЕР!"

- Чи доводиться радіоаматорам чути сигнали біди - SOS чи Mayday?

- Сигнали SOS не передаються на любительських діапазонах - вони звучать на спеціальних частотах для тих, хто може надати допомогу. Судна передають на тій частоті, на якій працюють інші кораблі, у літаків - теж своя частота. Ми, радіоаматори, ці частоти можемо чути, але у нас не завжди є можливість вийти в ефір. Коли ж уже ловимо такий сигнал, то, звісно, доносимо інформацію до рятувальників чи ще кого. Раніше такі випадки бували досить часто. Саме радіоаматори в далекому 1934 році першими почули SOS челюскінців - учасників полярної експедиції - і передали його далі. А в 90-х роках ХХ сторіччя, під час 1-ї чеченської війни, радіоаматори були єдиними, хто міг допомагати жителям Грозного. Там тоді проживало багато вихідців і з нашої області. Під час війни вони повністю втратили зв’язок із рідними і лише через рятувальників-радіоаматорів могли передавати звістки про себе. Повідомлення були жахливі: той убитий, у того квартира зруйнована, хтось сидить у підвалі і т. д. Я тоді якраз усе це слухав і, не маючи вдома телефону, ходив до сусідів дзвонити родичам потерпілих. Ті просили передати щось у відповідь. Тобто зв’язок працював на примітивному рівні, але іншого просто не було.

- На яку ще почуту в ефірі інформацію радіоаматори реагують певним чином?

- Ми реагуємо на те, що якось стосується наших людей. От, було, із Великобританії прийшла радіолюбительська радіограма: в одному з англійських аеропортів не можуть прийняти літак через потужні перешкоди на каналі його посадки, що йдуть з території України на радіоаматорській частоті. Нас попросили якось вплинути і допомогти знайти причину. Наші довго з цим розбиралися, але врешті-решт знайшли десь у Черкаській області радіохуліганів, які виготовили дуже потужну установку і виходом в ефір заважали посадити літак у Великобританії.

- Здібні у нас люди, що не кажи! А чи допомагають радіоаматори військовим, які боронять наші рубежі на сході України?

- Багато радіоаматорів допомагали і допомагають зараз, передають для армії апаратуру на тисячі доларів. Спочатку в зоні АТО навіть передавачі радіолюбительські використовувались. А з того боку, уявіть, служба радіоелектронної розвідки Російської Федерації - одна з найсильніших у світі. І техніки Росія нагнала стільки, що могла заглушити будь-який зв’язок, у тому числі мобільний, і слухати всі розмови. У нас цього не було, нам довелося буквально "на колінах" все робити.

У перші дні АТО у військових розвідників постало питання: як серед численних портативних радіостанцій розрізняти свої і ворожі

В перші дні АТО у військових розвідників постало питання: як серед численних портативних радіостанцій розрізняти свої і ворожі (а на початку війни, в частині зв’язку зокрема, ми були вкрай непідготовленими). Тоді ми, п’ятеро радіоаматорів, підготували для них сигнальний зразок сканера, який дозволяв чути радіостанцію, записувати розмову й таким чином розуміти, чия вона. Такі сканери коштують купу грошей, і в Збройних Силах їх не було. Але ми відправили. Військові сказали: "Супер!" - і вказали на недоліки. Ми доопрацювали, зібрали цілий комплекс, спроможний працювати автономно.

- Бачу, що “радіоаматори” - це тільки назва, а насправді ви - професіонали!

- Іноді навіть більш ніж (посміхається). Свого часу в Чернігові стояв полк зв’язку, який потім розформували. На його місце перемістили батальйон зв’язку з Житомира. В перші дні війни ми вийшли на командування частини і запропонували свою допомогу. Полк зв’язку фактично був сформований заново, а ми допомогли йому технічно. Ми знайшли для військових фірму з виготовлення зарядних пристроїв, привезли електроліт, обладнання, разом з ними їздили купувати прилади, паяльники, кондиціонери в БТРи, камуфляжну форму...

І не тільки я та мої товариші відправляли необхідне нашим зв’язківцям на Схід, багато радіоаматорів України таким займалися. Це вже зараз Збройні Сили проводять тендери, закуповують імпортне обладнання зв’язку, а спочатку... Радіоаматори займають не пасивну позицію. І якщо нас не видно й не чутно, це не значить, що нас немає.

Наталія Потапчук, Чернігів

Фото надав автор

На першому фото: Олександр Литвиненко;

На другому фото: Олександр Литвиненко, Василь Кияниця, брати Анатолій та Микола Савченки (зліва направо);

На третьому фото: Анатолій Савченко;

На четвертому фото: карточка з позивним української збірної на чемпіонаті світу з радіозв’язку на коротких хвилях;

На шостому фото: радіоаматори Чернігівщини на своєму обласному Хемфесті 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-