Перелічене - лише поодинокі приклади зі сповненого захоплюючих радіомандрівок і перемог життя радистів Чернігівщини, для яких ефірний азарт - своєрідний наркотик. Адже коли твій позивний приймає арабська принцеса, король Йорданії чи учасники унікальної експедиції, вийти на зв’язок з якими одночасно намагаються тисячі радіолюбителів з усього світу, відчуття - неймовірні! Від такої удачі, кажуть, аж кров у скронях стугонить.

Зі свого боку, радіоаматори розповідають світові про рідну Україну, її мальовничу природу, видатні досягнення своїх земляків, сміються, журяться і не сплять разом з кількамільйонною аудиторією колег у навушниках. А цього року чернігівська команда вперше в історії незалежної України стала абсолютним чемпіоном України з радіоспорту, впевнено перемігши у всіх трьох чемпіонатах із радіозв’язку на коротких хвилях: телеграфному, телефонному і телетайпному. Такого успіху в історії радіоаматорства Чернігівщини ніколи раніше не було. При цьому в ході чемпіонатів чотири спортсмени - Аліна Буцан і Карина Косиченко (Носівка), Юрій Хорт (Прилуки) і Микола Савченко (Дмитрівка) вперше виконали нормативи кандидатів у майстри спорту України.

А ще буває зв’язок через метеорити - те, що люди називають "падучими зірками", коли вони входять в щільні шари атмосфери і згорають. У момент, коли вони горять, виникає іонізаційний слід. Через нього в якусь долю секунди і проводиться зв’язок. У серпні, коли починаються такі потоки, радіоаматори направляють антени в небо, на очікуваний слід метеорита, і чекають. Щойно зірки починають падати, йде сигнал, і радисти встигають провести зв’язок, доки зірка догорить.

- Нічого собі! І на Чернігівщині є люди, які це роблять?

- Так, хоча метеоритний зв’язок - це дуже складно. Однак межі вдосконаленню немає. Це практично експериментальний зв’язок, для якого потрібні дуже потужні комплекси і антени.

Якщо знання мови дозволяє, люди обмінюються особистою інформацією, даними про апаратуру і погоду. Часом після знайомства запрошують один одного в гості, їздять в інші країни. Якщо зв’язок для радіоаматора не дуже цікавий, він передає найкращі побажання (цифрою 73) і відключається.

- З якими відомими у світі людьми ви маєте шанс якщо не поспілкуватися, то хоча б зафіксувати зв’язок?

- Екс-президент США Білл Клінтон, королі Йорданії та Іспанії, прем’єр-міністр Японії - всі вони радіоаматори. В ефірі ніхто собою не хизується, там усі рівні. У короля Йорданії, щоправда, дуже короткий позивний - із трьох знаків, із чого зрозуміло, що на зв’язку - людина серйозна. У нас найкоротші позивні мають учасники Другої світової війни. На Чернігівщині таких двоє. Ми спілкуємося з ними, допомагаємо. Якщо проводимо в ефірі "круглий стіл" чи інший захід, ветеранам першим надаємо слово. Їм уже за 90, але вони досить активні, підтримують всі змагання, хоча із труднощами пересуваються і говорять. Ефір для них - як остання ниточка, за яку вони тримаються, тому що там вони - відразу з усім світом.

ВІЙСЬКОВІ СКАЗАЛИ: "СУПЕР!"

- Чи доводиться радіоаматорам чути сигнали біди - SOS чи Mayday?

- Сигнали SOS не передаються на любительських діапазонах - вони звучать на спеціальних частотах для тих, хто може надати допомогу. Судна передають на тій частоті, на якій працюють інші кораблі, у літаків - теж своя частота. Ми, радіоаматори, ці частоти можемо чути, але у нас не завжди є можливість вийти в ефір. Коли ж уже ловимо такий сигнал, то, звісно, доносимо інформацію до рятувальників чи ще кого. Раніше такі випадки бували досить часто. Саме радіоаматори в далекому 1934 році першими почули SOS челюскінців - учасників полярної експедиції - і передали його далі. А в 90-х роках ХХ сторіччя, під час 1-ї чеченської війни, радіоаматори були єдиними, хто міг допомагати жителям Грозного. Там тоді проживало багато вихідців і з нашої області. Під час війни вони повністю втратили зв’язок із рідними і лише через рятувальників-радіоаматорів могли передавати звістки про себе. Повідомлення були жахливі: той убитий, у того квартира зруйнована, хтось сидить у підвалі і т. д. Я тоді якраз усе це слухав і, не маючи вдома телефону, ходив до сусідів дзвонити родичам потерпілих. Ті просили передати щось у відповідь. Тобто зв’язок працював на примітивному рівні, але іншого просто не було.

В перші дні АТО у військових розвідників постало питання: як серед численних портативних радіостанцій розрізняти свої і ворожі (а на початку війни, в частині зв’язку зокрема, ми були вкрай непідготовленими). Тоді ми, п’ятеро радіоаматорів, підготували для них сигнальний зразок сканера, який дозволяв чути радіостанцію, записувати розмову й таким чином розуміти, чия вона. Такі сканери коштують купу грошей, і в Збройних Силах їх не було. Але ми відправили. Військові сказали: "Супер!" - і вказали на недоліки. Ми доопрацювали, зібрали цілий комплекс, спроможний працювати автономно.

- Бачу, що “радіоаматори” - це тільки назва, а насправді ви - професіонали!

- Іноді навіть більш ніж (посміхається). Свого часу в Чернігові стояв полк зв’язку, який потім розформували. На його місце перемістили батальйон зв’язку з Житомира. В перші дні війни ми вийшли на командування частини і запропонували свою допомогу. Полк зв’язку фактично був сформований заново, а ми допомогли йому технічно. Ми знайшли для військових фірму з виготовлення зарядних пристроїв, привезли електроліт, обладнання, разом з ними їздили купувати прилади, паяльники, кондиціонери в БТРи, камуфляжну форму...

І не тільки я та мої товариші відправляли необхідне нашим зв’язківцям на Схід, багато радіоаматорів України таким займалися. Це вже зараз Збройні Сили проводять тендери, закуповують імпортне обладнання зв’язку, а спочатку... Радіоаматори займають не пасивну позицію. І якщо нас не видно й не чутно, це не значить, що нас немає.

Наталія Потапчук, Чернігів

Фото надав автор

На першому фото: Олександр Литвиненко;

На другому фото: Олександр Литвиненко, Василь Кияниця, брати Анатолій та Микола Савченки (зліва направо);

На третьому фото: Анатолій Савченко;

На четвертому фото: карточка з позивним української збірної на чемпіонаті світу з радіозв’язку на коротких хвилях;

На шостому фото: радіоаматори Чернігівщини на своєму обласному Хемфесті