Нещодавно в Україні набрав чинності стандарт державної мови, яким Український правопис офіційно закріплено як обов’язковий до застосування в усіх сферах суспільного життя, визначених законодавством. Це рішення не змінило чинних правописних норм, однак актуалізувало дискусію довкола мовних стандартів, їх дотримання та практичного застосування. Про це, а також про вживання фемінітивів і зміни у проведенні іспиту на рівень володіння державною мовою Укрінформ поговорив із головою Національної комісії зі стандартів державної мови Юлією Чернобров.

УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС ЯК СТАНДАРТ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ

- Почнімо з Українського правопису. 28 березня набрав чинності стандарт державної мови. Які зміни він передбачає?

- Власне, затвердження Українського правопису як стандарту державної мови 1 березня 2026 року не змінило жодних чинних правописних норм, які були ухвалені у 2019 році. Але це рішення офіційно зафіксувало обов’язок їх неухильного дотримання в усіх сферах суспільного життя, визначених законодавством, зокрема Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Комісія працювала над цим рік. Ми аналізували проблемні місця правопису 2019 року й мали на меті внести саме редакційно-технічні виправлення. Тому що в тексті було чимало неточностей і навіть помилок. Зокрема, ми додали розділ «Український алфавіт», якого не було у версії 2019 року, уточнили наголоси, адже були розбіжності з орфографічними та орфоепічними словниками, прибрали повтори й елементарні одруки; вилучили приклади, які або були недоречними, або були пов’язаними з державою-агресором та її союзниками; виправили ті ілюстрації, коли приклади не відповідали самим правилам. Тобто була виконана велика технічна робота, і її результат – виправлений текст правопису.

Скрупульозна робота з кожним параграфом, пунктом і підпунктом, а також із примітками в правописі оприявнила багато проблемних місць і дала нам розуміння того, що припиняти її неможливо. Ми отримали під час публічного громадського обговорення багато пропозицій від фахової спільноти. Ті з них, що стосувалися змін норм, не були враховані зараз, але узагальнені, – і робота над ними триватиме надалі.

Водночас для користувачів нічого не змінилося – правила залишилися тими самими.

- Ви зазначали, що рік розглядали текст. Хто саме працював над цим?

- Була створена робоча група. До неї увійшли представники Інституту української мови, Інституту мовознавства, Українського мовно-інформаційного фонду, а також закладів освіти. Група працювала до кінця 2025 року, підготувала текст із редакційними виправленнями й передала його Комісії. Далі ми винесли його на громадське обговорення, отримали дуже багато пропозицій і їх узагальнили.

- Чи передбачені механізми контролю за дотриманням правопису?

- Комісія не має повноважень контролювати дотримання норм. Але важливо розуміти, що правопис – це єдиний орієнтир, який забезпечує якісне й зрозуміле спілкування, особливо писемне. Єдині мовні норми – це, зокрема, і питання національної безпеки.

- Як уникнути ситуації, коли норми формально існують, але фактично ігноруються в публічній комунікації?

- Мовна норма – це соціальний договір. Вона працює тоді, коли більшість бачить у ній цінність. Тут важливе інституційне лідерство: якщо держава, всі органи влади послуговуються правописом, то ним користуються й інші. Також важливий престиж через культуру – фільми, серіали, медіа. Якісний контент спонукає дотримуватися норми набагато ефективніше, аніж найсуворіший контроль. Та попри все кожна людина повинна усвідомлювати, що правильне мовлення, грамотне написання, багатий словниковий запас – це ознаки відповідального громадянина вільної України.

ФЕМІНІТИВИ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

- А чи є вживання фемінітивів обов’язковим у публічній та офіційній комунікації?

- Ні, це не обов’язково. І невживання фемінітивів не є помилкою. Після затвердження правопису багато хто почав хвилюватися, що їх змушуватимуть це робити. Але правопис лише констатує, що такі форми мають певну традицію в українській мові, що існують словотворчі засоби, які здатні утворювати іменники-назви осіб жіночої статі відповідно до виконуваної ролі, а от доречність їхнього застосування – це питання стилістики.

Потрібно розібратися, навіщо потрібні фемінітиви. Якщо є жінки у професіях, то мають бути й слова, які їх позначають. Це не нове явище, а давня традиція української мови. На відміну від російської, де такі форми іноді можуть мати зневажливе звучання, в українській мові фемінітиви є нормою. Водночас сьогодні ми бачимо дуже різне ставлення до їх використання: від беззаперечного схвалення до різкого заперечення.

- Чому тоді виникає спротив?

- Спротив викликають не самі фемінітиви, а або недолугі форми, або страх їх насадження. Але мова – саморегульована система. Вона сама відбирає, що залишиться.

- Чи розглядаєте ви можливість створення словника або рекомендацій з утворення фемінітивів, щоб користувачі мали чіткі орієнтири?

- Комісія не створює словників. Тут може допомогти фахова спільнота. Відповідні видання і рекомендації сьогодні існують. Більше того, ми бачимо, що окремі органи влади також напрацьовують власні рекомендації. Водночас важливо розуміти, що в мові діють не лише формальні засоби. Не завжди можна утворити фемінітив і отримати повністю рівнозначну пару. Наприклад, слова можуть не збігатися семантично, і між ними не можна поставити знак рівності. Тобто всеохопного паралелізму в мові немає. Тому варто використовувати й інші засоби – аналітичні форми («пан», «пані»), синтаксичні конструкції, а не лише словотвір.

Щодо рекомендацій: у 2021 році Комісія працювала над стандартом фемінізованих назв у медичній сфері – це були переліки відповідників. Однак Інститут української мови не підтримав такого підходу, наголосивши, що в мові не діє повний паралелізм і що варто використовувати різні мовні засоби, а не лише формальні рекомендації. Тому створити універсальний перелік для всіх слів складно. Важко уявити, як користувач працював би з таким довідником – постійно звертався б до нього, шукаючи відповідники.

Водночас деякі форми вже стали звичними, наприклад, «лікарка», «вчителька», інші ж сприймаються по-різному. Тут важливі також відчуття міри й естетики. І ще раз наголошу: гендерно-чутлива мова – це не лише фемінітиви. Її можна досягти за допомогою цілого комплексу мовних засобів, і важливо не забувати про це різноманіття.

- Якщо людина хоче вживати фемінітиви, але утворює їх неправильно, чи не є це викривленням або «засміченням» української мови?

- Так. І сьогодні правопис лише констатує, що такі слова можуть утворюватися за допомогою низки суфіксів, але не регламентує кожен конкретний випадок. Водночас мова не приймає всього штучного чи непритаманного. Ми вже бачимо, як поступово фемінітиви на позначення певних посад входять в ужиток і закріплюються.

Важливо, що цей процес не потребує директив чи примусу, – мова є саморегульованою системою і реагує на суспільні запити. Те, що приживеться, залишиться в мовній практиці, а що ні – відсіється із часом.

ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН

- Чи отримуєте ви звернення або скарги від громадян щодо мовних питань? І чого вони найчастіше стосуються?

- Так, ми отримуємо дуже багато звернень від громадян. Найчастіше вони стосуються правописних норм: запитують про написання слів іншомовного походження, про вживання слів у певних контекстах, про написання разом, окремо чи з дефісом, про використання великої букви тощо. Також надходять скарги щодо розбіжностей у написанні, наприклад, коли на сайті одного органу слово написано так, а на сайті іншого – інакше, і люди запитують, чому виникає така різниця.

Водночас Комісія не має повноважень контролювати, хто і як пише. Але ми сподіваємося, що після затвердження правопису ситуація поступово вирівняється, адже відтепер і Кабінет Міністрів України, і Верховна Рада України, і всі центральні органи влади та місцеві адміністрації мають використовувати єдиний правопис.

- А приблизно скільки таких звернень та скарг ви отримуєте?

- Якщо говорити помісячно, то це складно порахувати. Але, наприклад, за один квартал було близько 270 звернень. Така активізація, ймовірно, пов’язана з тим, що ми розглядали пропозиції до правопису. Загалом за минулий рік надійшло близько 1500 звернень. Досить багато з них стосуються назв населених пунктів. Це пов’язано з тим, що Комісія ухвалила перелік назв міст, сіл і селищ, які не відповідають стандартам державної мови, а також працювала зі списком назв територіальних громад у 2025 році. Тому громади часто звертаються, щоб уточнити, чи відповідає та чи інша назва стандартам.

Водночас надання роз’яснень із правописних питань не є прямим повноваженням Комісії – ми напрацьовуємо й затверджуємо стандарти. Але коли до нас звертаються, ми орієнтуємо громадян на відповідні параграфи правопису й пояснюємо, де можна знайти потрібну інформацію.

ІСПИТ НА РІВЕНЬ ВОЛОДІННЯ ДЕРЖАВНОЮ МОВОЮ

- Хотілося б поговорити про іспит на рівень володіння державною мовою. Як сьогодні він організований і чи відбулися зміни від початку його запровадження?

- Це справді цікаве питання. Сьогодні іспит на рівень володіння державною мовою суттєво відрізняється від того формату, який був у 2021 році. Спочатку це був комплексний письмовий іспит тривалістю дві години, який охоплював слухання, читання, письмо та говоріння. Зокрема, потрібно було прослухати аудіо, зреферувати його та висловити власну позицію, а також виконати усні завдання – монолог і діалог. Згодом, через велику кількість претендентів, іспит скоротили до 30 хвилин, залишивши лише тестову частину та монолог.

У 2024 році формат знову оновили: повернули письмову частину й розширили можливості оцінювання. Нині іспит триває одну годину і складається з трьох блоків: тестів, зокрема і на розуміння прочитаного, написання тексту з опорою на прослуханий аудіозапис та усного монологу. Важливо, що іспит перевіряє не теоретичні знання, а практичні навички: уміння розуміти інформацію, аналізувати її та чітко висловлюватися. Це безпосередньо пов’язано з роботою державного службовця.

Також із 2024 року оновили умови проведення: іспит проходить у 53 уповноважених установах із урахуванням безпеки та доступності, створено спеціальні умови для людей з інвалідністю. Реєстрація відкривається щомісяця, а результати встановлює Комісія колегіально. У разі успішного складання претендент отримує електронний сертифікат у відкритому реєстрі.

Отже, нинішній формат є більш збалансованим: він коротший, але водночас дає змогу повноцінно оцінити рівень володіння державною мовою.

- Як багато людей наразі складають такий іспит? Який відсоток учасників не складає іспиту з першої спроби?

- Загалом відсоток тих, хто не складає іспиту взагалі, дуже низький – не перевищує 0,1% від усіх учасників.

Водночас, якщо говорити про якість складання іспиту, то тут інша картина: близько 80% претендентів підтверджують рівень вільного володіння мовою, а приблизно 20% – ні.

Також є окремий іспит для осіб, які хочуть набути громадянство України. Це фактично іспит з української мови як іноземної на рівень B1. У цьому випадку результати залежать від підготовки, адже серед претендентів є як ті, хто давно живе в Україні, так і ті, хто лише почав вивчати мову.

- Чи багато оскаржень результатів?

- Ні, таких небагато – близько 1% від усіх учасників. Причини різні: іноді це технічні проблеми (зокрема через війну – відімкнення електрики, відсутність інтернету), іноді – незгода з оцінюванням.

Щоб забезпечити об’єктивність, роботи перевіряють кілька екзаменаторів, які не знають, чию саме роботу оцінюють. У поодиноких випадках залучають третього екзаменатора. Крім того, діє окрема комісія з розгляду скарг.

- А яка динаміка кількості учасників?

- За п’ять років іспит загалом склали понад 322 тисячі осіб, із них близько 262 тисяч підтвердили рівень вільного володіння.

Щодо іноземців, їх стало менше після початку повномасштабної війни: якщо у 2022 році іспит складали 745 осіб, то у 2024 – лише 118, у 2025 – 178. Загалом за п’ять років – понад 2 тисячі осіб.

Кількість учасників загалом також коливається. Наприклад, у 2022 році іспит складали близько 63 тисяч осіб, у 2023 – 73 тисячі, далі показники дещо знизилися. Це пов’язано, зокрема, з тим, що під час воєнного стану конкурси на державні посади обмежені.

Водночас попит на іспит зберігається, і Комісія коригує кількість місць залежно від потреб, зважаючи також на обсяги бюджетного фінансування.

- Чи є обмеження щодо повторного складання?

- Іспит можна складати необмежену кількість разів, але не частіше, ніж раз на чотири місяці. Сертифікат при цьому діє безстроково.

- Раніше Міністерство освіти і науки заявляло про впровадження іспиту на володіння державною мовою для аспірантів третього курсу. На якому етапі зараз ця ініціатива?

- Наразі мені не відомо, на якому етапі перебуває ця постанова і чи була вона ухвалена. До нас відповідної інформації не надходило, тому сказати, чи буде реалізовано цю ініціативу найближчим часом, я не можу.

- А взагалі найближчим часом ви збираєтесь впроваджувати ще якісь зміни до іспиту?

- Наразі ми не плануємо змін ні у форматі, ні в процедурі складання іспиту. Основну увагу зосереджуємо на розвитку вже запроваджених елементів: удосконаленні банку завдань, розширенні співпраці з авторами та рецензентами, а також на формуванні аналітики результатів.

- Які загалом плани та пріоритети роботи Комісії на найближчий час?

- Одним із ключових напрямів є інтеграція України до європейського освітнього простору. Це передбачає розвиток системи іспитів з української мови як іноземної та їх відповідність до загальноєвропейських стандартів.

Комісія співпрацює з ALTE – Європейською асоціацією екзаменаційних рад з іноземних мов. Ми є асоційованим членом організації, а у 2025 році перейшли на програму ALTE Plus. Наша стратегічна мета – отримання знака якості ALTE, що означатиме міжнародне визнання іспиту та підтвердження його надійності.

У січні 2026 року ми завершили консультації з представниками ALTE щодо відповідності іспиту для набуття громадянства (рівень B1) до загальноєвропейських рекомендацій і стандартів якості. Зокрема, йшлося про відповідність за 18 критеріями.

Також важливим досягненням стало впровадження комплексної системи захисту інформації в іспитовій системі.

У перспективі ці напрацювання мають стати основою для повноцінної сертифікації з української мови як іноземної.

Водночас розвиток мовної політики в державі потребує системного підходу. Серед пріоритетів – напрацювання стандартів (зокрема термінологічних), розвиток досліджень, створення словників і навчальних програм, а також краща координація між інституціями.

Мовна політика має формуватися як повноцінна державна сфера, а не за залишковим принципом.

Вікторія Шевченко

Фото – Павло Багмут