Чому Макрон закликає до втілення Мінських угод і що з тим робити
Одразу після шестигодинної розмови з главою РФ Путіним, президент Франції Емманюель Макрон прибув до Києва. Що він привіз президенту України Володимиру Зеленському з Москви – достеменно невідомо. Втім з того, що прозвучало на спільних пресконференціях за підсумками перемовин можна зробити попередній висновок: ключовою темою вже ж були саме Мінські угоди. Чому? А тому що про них згадувалося найчастіше.
«Розв'язання українського питання може бути лише політичним. І база цього вирішення — це Мінські угоди. Так, є дуже чутливі питання по конституційній реформі та по статусу, по виборах, які зараз розглядаються і навколо яких точитиметься спір», - сказав мсьє Макрон у Москві.
А це – його заява вже у Києві: «26 січня на зустрічі радників (Норманді, - Ред.) Україна підтвердила, що готова просуватися шляхом цих угод. Це єдиний шлях, що дозволить встановити мир, єдиний шлях для політичного рішення… На основі цього подвійного залучення, Росії та України, ми можемо зрушити з місця ці перемовини».
Про Мінські угоди висловився також Путін. Зробивши у звичній хамській манері, розраховуючи на сприйняття своїх «підданих» і використавши два рядки з частушки, яку нині виконує гурт під назвою «Красная плесень» з окупованого Криму «Червона цвіль» а саме:
Спит красавица в гробу,
Я подкрался и ***.
Нравится, не нравится –
Спи, моя красавица!
Що ж, цим лідер «великої Росії» не лише вкотре підтвердив свій статус «президента из подворотни» та «героя» легендарної кричалки футбольних фанів, але й здобув новий – цинічного ґвалтівника-некрофіла.
Спеціально цитуємо його заяву про «Мінськ» мовою оригіналу: «В Киеве то говорят, что будут соблюдать, то говорят, что это разрушит их страну. Президент действующий недавно заявил, что ему ни один пункт не нравится из этих минских соглашений. Ну, нравится — не нравится, терпи, моя красавица».
Крім того, Путін укотре наголосив, що влада України має безпосередньо розмовляти з «представниками Донбасу», тому що «інакше працювати неможливо».
Що на все це відповіли в Україні?
Скажемо так, президент Зеленський щодо Мінських угод був небагатослівним. Втім усе ж зазначив, що «повірить у відкритість намірів очільника Кремля про готовність до деескалації лише у випадку, якщо це буде підкріплено конкретними кроками».
Як бачимо і бачили, такої готовності з боку Москви не спостерігається.
Своєю чергою, глава МЗС Дмитро Кулеба напередодні візиту президента Франції зазначив, що Україна налаштована на конструктив, але… «Ми відкриті до діалогу, ми шукаємо дипломатичного рішення, але ми не перетнемо свої «червоні лінії» і ніхто не зможе змусити нас їх перетнути».
Міністр нагадав, що серед цих червоних ліній перша — жодних поступок щодо питання територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах. Друга — жодного прямого діалогу з так званими «ДНР» та «ЛНР». Це не передбачено Мінськими угодами, вимога встановити такий діалог – це виключно інтерес РФ. Ну і третя – український народ завжди буде джерелом рішень щодо зовнішньої політики держави.
«Ніхто не може нав'язати, куди у зовнішній політиці нам рухатись і що нам робити», — підкреслив глава українського дипвідомства.
Отже, знову почалися «танці» навколо Мінських угод. Втім, як і раніше, зовсім не згадується основне. А основне тут те, що ці «домовленості» в тому вигляді, в якому вони були підписані сім років тому – тоді й виконувати треба було. І в тому, що цього не трапилось, вини України немає. Адже це Росія відмовлялася виконати безпекові пункти угоди, намагаючись одразу «перескочити на політику». Це Росія зруйнувала «Мінськ». І для того, щоб цей процес відродився, його треба переглядати, виходячи з умов сьогоднішнього дня. Тобто з урахуванням примусової паспортизації РФ жителів ОРДЛО, з урахування того, що багато чого за цей час змінилося - і Україна не та, і Росія, і світ.
Укрінформ в своїх попередніх матеріалах уже неодноразово писав про те, що в Києва є більш ніж достатньо підстав для того, щоб ініціювати питання перегляду домовленостей.
Може і має бути переглянутим
Політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Марія Золкіна в коментарі Укрінформу зазначила, що аргументів на користь перегляду «Мінська» вистачає.
По-перше, угоди виписані недостатньо чітко. Там є низка пунктів, як от, приміром, виведення іноземного контингенту з окупованого Донбасу, які взагалі ні до чого в часі не прив’язані.
По-друге, є суперечності «Мінську-1» і «Мінську-2».
Наприклад, «Мінський протокол говорить, що вздовж кордону мають бути створені зони безпеки під контролем СММ ОБСЄ. А Комплекс заходів… Там вже про жодні зони безпеки не згадується, а лише сказано, що спочатку вибори, а вже потім – відновлення контролю над кордоном. А коли це відновлення контролю над кордоном відбудеться? Там прописано, що це станеться після «політичного всеосяжного врегулювання». Тобто коли і що таке «політичне всеосяжне врегулювання» – незрозуміло», – зауважила пані Золкіна.
Отже, є потреба в спільному знаменнику між обома документами.
По-третє, це різночитання документу обома сторонами – мабуть, найголовніший камінь спотикання. Україна, як відомо, наполягає на тому, що спочатку має йтися про безпеку. Зрештою, так і записано в мінських документах, і в одному, і в другому.
По-четверте, обидва «Мінська» суперечать українському законодавству та міжнародно-визнаним нормам: виборчий процес не може відбуватися в умовах відсутності політичної конкуренції.
Ще один аргумент на користь перегляду угод – відсутність підтримки цього питання у Верховній Раді.
«У тому вигляді, як угоди були підписані у лютому 2015 року – їх виконати неможливо. Як мінімум один з пунктів – про закріплення в Конституції України особливого статусу ОРДЛО. Для цього потрібна підтримка як мінімум 300 депутатів ВРУ, але цього не було в минулому скликанні українського парламенту, нема зараз, і дуже малоймовірно, що буде в наступному складі», - коментує голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.
Юрист-міжнародник Борис Бабін зауважує: «Мінськ» - це не міжнародний договір, а угода про припинення вогню в рамках міжнародного гуманітарного права. Тому їх не «виконують», а у кращому випадку «дотримуються» за доброї волі сторін.
Акт Ради Безпеки, наголосив він, яким позитивно оцінено «мінські угоди», носить, згідно Статуту ООН, суто рекомендаційний характер. Натомість, обов'язкові резолюції Радбезу мають інший предмет та процедуру.
Щодо підстав для внесення пропозиції зміни мінського процесу, то, за словами Бориса Бабіна, це може бути що завгодно: «Наприклад, провокація на фронті».
Ще один аргумент на користь перегляду «Мінська» висловив політолог-міжнародник Максим Ялі. Він каже, що не тільки на Заході, а й особисто Путін дуже любить говорити про «дотримання міжнародного права». І що ж воно (міжнародне право) говорить з цього приводу? А те, що ключовий документ в контексті «Мінських домовленостей» є Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 1969 року.
«Уважно читаємо статтю 52, де сказано: «Договір є недійсним, якщо його укладення стало результатом погрози силою або її застосування на порушення принципів міжнародного права, втілених у Статуті ООН». А тепер згадуємо лютий 2015 року, бої за Дебальцеве, яке згідно Мінську-1 є підконтрольною Україні територією. І що було після підписання Мінська-2 – «дебальцевський котел». І це навіть не про загрозу, а про застосування сили після підписання угод», – наголошує експерт-міжнародник.
«Є докази втручання Росії та участі регулярних військ в боях під Дебальцеве? Є. Чи визнає їх Захід? Визнає. На цьому Україні й варто акцентувати» – підкреслив Максим Ялі.
То чому б, нарешті, не сказати про це відкритим текстом?
Зрештою, хто повинен це зробити? Цікавимося у політолога, дипломата Вадима Трюхана, який, між тим, також наголосив на тому, що приводів більш ніж достатньо.
«Це і Дебальцево. Нагадаю, що згідно комплексу заходів, воно мало перебувати під контролем української держави, втім, РФ його окупувала, порушивши тим самим угоди. Це і прийняття рішення про спрощений порядок надання жителям ОРДЛО російського громадянства. Це і рішення відносно забезпечення жителів ОРДЛО, які мають російські паспорти, соціальними виплатами. Ще раз: приводів було уже багато», - каже дипломат.
Зараз пазли сходяться докупи. Геополітична ситуація змінюється.
«Наші партнери дозріли. Буквально днями держсекретар США Ентоні Блінкен прямо заявив, що Україна виконала практично всі пункти «Мінська», а РФ – жодного. Тобто у Вашингтоні, який зараз консолідує навколо українського питання інших, уже склалася чітка позиція. Відповідно, якщо РФ дасть ще один привід, як от, наприклад, ухвалить рішення про визнання «республік», то українська сторона моментально повинна використати це. Достатньо буде лишень однієї заяви, тобто нічого розривати не потрібно, адже Мінські угоди - це не міжнародний договір в класичному розумінні цього слова, а політичні домовленості. Не більше», - підкреслив пан Трюхан.
І заявити про це повинен або президент, або міністр закордонних справ.
«Або, взагалі, це можна зробити дипломатичною нотою нашого МЗС, адресувавши її до відповідних відомств РФ, Франції та Німеччини», - додав він.
Але чому ми цього не можемо зробити вже зараз? Навіщо нам шукати/чекати якихось додаткових приводів від РФ?
Вадим Трюхан: «Не прийнято в міжнародних відносинах використовувати приводи уже постфактум. Їхня актуальність втрачається буквально на наступний день. Свого часу Україна мала чимало шансів для того, щоб використати, наприклад, те ж Дебальцево. Отже, чекаємо нового приводу. Чи буде він? Ну, з уст Макрона прозвучала теза про те, що, мовляв, Путін запевнив його, що не ухвалюватиме жодних рішень, які б суперечили Мінських домовленостям. Зокрема, Путін наголосив, що про визнання Росією так званих «ЛДНР» наразі не йдеться. Але це все слова, ціну яких ми добре знаємо. Тому ситуація може в будь-який момент змінитися».
З цим зрозуміло, але є ще одне питання: на якому курсі має зараз наполягати Україна?
«Все просто. Україна, як і раніше, повинна йти за текстом «Мінська». Тобто наполягати на звільненні всіх політичних в’язнів та військовополонених. Це перше і ключове. Далі – наполягати на сталому дотриманні перемир’я, на відведенні військ, на відкритті КПП. Рухатися від меншого – до більшого. І лише після цього вже можна буде говорити про вироблення алгоритму, який би дозволив провести на цих територіях виборів», - каже пан Трюхан.
Поза «Мінськом» - Україна має наполягати на проведенні консультацій, відповідно до пункту 4 «Будапештського меморандуму».
«Консультацій за участі Великої Британії, США та РФ. Відповідно, таким чином повернутися в логіку тієї системи гарантування власної безпеки, яка існувала станом на лютий 2014 року», - підкреслив Вадим Трухан.
Разом з тим, на думку експерта, Україна має наполягати на відновленні переговорів стосовно розміщення миротворчої місії ООН. Звісно, росіяни будуть опиратися – нещодавно прессек Путіна Дмітрій Пєсков заявив, що для Москви тема з миротворцями закрита.
«Тим не менш, Україна має наполягати, пропонувати і заручатися підтримкою з боку наших західних партерів», - додав дипломат.
Так наша держава покаже, по-перше, свій конструктивізм, а по-друге, йдучи за принципом «крапля камінь точить» врешті-решт доб’ється того, що Росії все ж прийдеться реагувати і висувати якісь зустрічні пропозиції зі свого боку. Але пропозиції вже ближчі до реальності в порівнянні з тими, які вони висували до останнього часу.
Мирослав Ліскович. Київ
