Українська корупція: вкрасти легко, повернути – важко

Українська корупція: вкрасти легко, повернути – важко

Укрінформ
Заарештовані за кордоном корупційні гроші – крапля в морі. Але повернути  їх в рамках нашої судово-прокурорської системи – місія нездійсненна

Це уже давно перетворилося в Україні на традицію: колишні посадовці-корупціонери тікають за кордон разом з награбованими статками. Вважається,  що початок такій «моді», наприкінці 90-х, поклав колишній прем’єр Павло Лазаренко. Але це не так – вивозити вкрадене почали задовго до Павла Івановича. А Лазаренко просто посварився з тодішньою владою, почав «гратися в опозицію» - відтак і став символом української корупції 90-х.

Після Революції гідності  з’явилася своя хвиля “емігрантів” – третя, чи четверта. За даними  Держфінмоніторингу, у 2014 році в іноземних юрисдикціях  вдалося заблокувати активи колишніх керманичів  на суми доволі скромні для подібних злочинів і обсягів корупції - 107 млн доларів, 135 млн швейцарських франків і 15,9 млн євро. Тобто скільки грошей було реально вкрадено за Януковича ніхто точно не знає. Півтора мільярди доларів конфіскованих у нього та «сім’ї» у 2017 році Краматорським судом – це дещо інше. Ці гроші лежали в українських банках, а не десь за кордоном.

Що ж, це зайвий раз доводить основне правило корупціонера: вкрав – заховай надійно, не в Україні, бажано.

Щодо все ж таки заблокованих «копійок». Навіть тут вистачає приводів для сумних констатацій. Наприклад,  доки наші слідчі докопувалися до правди у своїх провадженнях,  частину цих грошей уже  конфіскувала свій у бюджет Латвія. Повернення решти активів досі залежить від українських правоохоронців - коли вони завершать слідство і доведуть в українських судах їх злочинне походження.

Арешти рахунків у правових державах не можуть тривати  вічно. Коли впродовж декількох найближчих років українські слідчі не нададуть зарубіжним колегам вироки судів у справах посадовців-утікачів, рахунки розморозять і гроші зникнуть. Офіційні попередження  з цього приводу вже прозвучали. Тож

Укрінформ з’ясовував, які кримінальні справи у нас «висять на волосині».

Що уже повертали?

За роки незалежності вкрадені в Україні гроші повертали двічі. 10,6 млн швейцарських франків у 2000 році за результатом судового процесу над Лазаренком у Швейцарії, де його засудили за відмивання коштів. Однак  це була виключно добра воля самих швейцарців, які конфіскували мільйони у рамках власного розслідування і  вирішили повернути  їх в країну походження.

Інша сума надійшла зі США у 2017 році. Це були майже 600 тис. доларів, які нам відшкодувала  американська юридична компанія  Skadden після того, як на батьківщині, в Америці, тобто,  її притягнули до відповідальності за відсутність реєстрації іноземним агентом. У 2011 році влада  Януковича заплатила фірмі за підготовку звіту, у якому критично оцінювалася робота Юлії Тимошенко на посаді прем'єр-міністра. Цей документ тодішній український уряд використав як виправдання перед  Європейським судом з прав людини  за досудове тримання Тимошенко під вартою. Зазначена фірма відома іще тим, що працювала на замовлення американського політичного консультанта Пола Манафорта, який у свою чергу обслуговував інтереси того ж Януковича і його Партії Регіонів.

Більше успішних кейсів повернення активів у нас немає. В обох випадках гроші повертали унаслідок притягнення до відповідальності порушників ЗА КОРДОНОМ, а не за результатом слідства В УКРАЇНІ. Хоча, треба це визнати, наші правоохоронці допомагали іноземним колегам з матеріалами розслідування.

Три способи повернути вкрадене. Два не працює, а третій - не від нас залежить

Тут варто розібратися у дефініціях.  Є три способи повернення активів.

Перший — класичний. Доволі складний, тривалий процес, який займає не один рік. Правоохоронці мають виявити і арештувати за кордоном сумнівні рахунки, а у ході слідства знайти докази злочинного  походження грошей. Далі домогтися у суді  визнання вини фігуранта справи і застосування у вироку суду статті Кримінального кодексу, яка передбачає конфіскацію майна в дохід держави. Після цього ще має відбутися апеляційне і касаційне оскарження вироку. Потім, за встановленою процедурою, Мін’юст надсилає підтверджене усіма судовими  інстанціями рішення суду у справі з проханням повернути на цій підставі Україні арештовані гроші. Цей процес вимагає  зосередженої роботи слідчих, а часом і політичної волі, щоб  довести справу до кінця. Таким шляхом в Україну з-за кодону поки не повернули жодної копійки.

Другий спосіб передбачає повернення коштів країною, де вони арештовані, у рамках розслідування місцевих правоохоронців. Так було зі згаданою  справою відмивання коштів Лазаренка у Швейцарії, яка  20 років тому віддала його мільйони. Але не варто забувати: таке повернення скоріше є жестом доброї волі, аніж  обов’язком іноземних партнерів. Той самий приклад: на відміну від швейцарців, Латвія повелася не так дружньо і  у 2016 році конфіскувала у свій бюджет майже 50 млн євро Арбузова Арбузова, а у 2020-му - 30 млн дол., які ЗМІ приписували Юрію Іванющенку.

Третій спосіб – цивільна конфіскація активів, законне походження яких посадовець довести не може.  Такий закон у нас запрацював восени 2019 року. Відповідно під його дію підпадають лише ті статки, які виявили  після  набуття ним чинності. Нещодавно ВАКС ухвалив перше рішення і спрямував у дохід держави 1,25 млн грн прибутку нардепа від ОПЗЖ Іллі Киви, які він начебто отримав від оренди «жомової ями». Досвіду повернення з-за кордону таким шляхом активів іще немає, але це мають бути суми теж не вражаючі - від 1,3 млн грн до 7,3 млн грн.

Слідство: триває 7 років, залишилося 3 – і гроші зникнуть

З 2014 року гучні корупційні кейси  стосовно  експосадовців-втікачів  упродовж п’яти років  розслідувала  Генпрокуратура. Після реформи у 2019 році  і закінчення   повноважень слідства у прокуратури  ці провадження  передали  до Національного антикорупційного бюро. Тут опинилися і справи з арештованими активам за кордоном. Окрім переданих з прокуратури, заморожені рахунки за кордоном є й у справах, які від початку порушували детективи бюро. 

Усього у провадженнях  НАБУ в іноземних банках арештовано 128 млн дол., 8 млн євро і майже 3 млн франків, повідомляв директор відомства Артем Ситник.

Серед фігурантів  проваджень – відомі імена - Микола Мартиненко, Олександр  Онищенко, Сергій Абузов, Андрій Клюєв... На їх рахунках арештовано по декілька мільйонів у різній валюті. А от найбільші суми заморожені у справі екснардепа Юрія Іванющенка - “Юри Єнакієвського”, тобто. У швейцарських банках на рахунках його оточення і, як вважає слідство, пов’язаних з ним компаній, лежить 99 млн 887 тис дол., тобто левова частка усіх закордонних активів у справах НАБУ.

 Усі згадані кейси  розслідуються  сім років і все б нічого, але кошти арештовують за кордоном на певний термін. У кожної країни він свій. У Латвії — п’ять років, у Швейцарії, де лежать ці гроші, - десять.  І тут як білий день ясно: якщо не буде результату — рахунки розморозять і кошти зникнуть. Свіжий приклад — справа ексочільника Міндоходів  Олексадра Клименка, яку Спеціалізована антикорупційна прокуратура  закрила через процесуальні моменти - сплив термін слідства. Наслідком стало зняття арештів з його численного елітного майна: десятків квартир, мисливської бази і  тисячі залізничних вагонів, з яких тепер матиме користь ексміністр в екзилі.

Із приводу арештованих у Швейцарії активів офіційне попередження нашим правоохоронцям уже прозвучало. Не так давно на конференції, присвяченій боротьбі з корупцією, заступник директора Директорату міжнародного права Федерального департаменту закордонних справ Швейцарії Роджер Дубач прямо заявив: для завершення слідства у нас лишилося три роки.

“Для того, щоб повернути активи потрібно, щоб українська судова влада винесла остаточне рішення про їх конфіскацію. І є строк давності. Ми можемо заморозити активи на десять років, а відтак потрібно повернути активи до 2024 року, тобто іще є три роки. Ми сподіваємося, що у нас буде змога повернути ці активи у згадані строки”, - сказав він.

Тож треба, щоб за цей  час правоохоронці  завершили слідство, домоглися вироку в суді першої інстанції, апеляції і підтвердили його у касації. Чи реально це? 

Екс-регіонал Юрій Іванющенко
Екс-регіонал Юрій Іванющенко

Кейс Іванющенка: Майстерклас – як затягнути справу від слова «безнадійно»

“Юра Єнакієвський” фігурував у двох справах  Генпрокуратури: за фактом рейдерства одного з найбільших українських ринків “7 кілометр” в Одесі і розкрадання “кіотських грошей”.

У першому провадженні Іванющенка і його партнера Івана Аврамова перевіряли на причетність до незаконного відчуження частини акцій "7 кілометра" шляхом тиску на попередніх власників.

У другому - на причетність  до присвоєння частини 1,7 млрд грн, виділених за так званою “кіотською програмою” на утеплення і ремонт навчальних закладів по всій Україні. Як писали журналісти, наближені до Іванющенка фірми не виконали оплачену їм роботу.

Після того, як у “кіотській” справі у 2014 році Іванющенку повідомили про підозру і згодом оголосили в розшук, провадження час від часу то закривали, то поновлювали. Ось лише основні факти по цій справі, які свідчать самі за себе:

  • У січні 2016 року Солом’янський райсуд столиці задовольнив скаргу адвоката Іванющенка, який апелював до закінчення строків досудового розслідування, і зобов’язав ГПУ закрити “кіотську” справу.
  • У квітні 2016 року   скандальний уже тоді суддя Дніпровського райсуду Микола Чаус  відмінив постанову слідчого про зупинення досудового розслідування, а також постанову про розшук Іванющенка.
  • Влітку 2016 року Апеляційний суд Києва відмовив ГПУ у  оскарженні закриття провадження.
  • Касацію в січні 2017 року відхилив і Вищий спеціалізований суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
  •  Генпрокуратура, отримавши відмову, звернулася до Верховного Суду із заявою про необхідність перегляду попередніх рішень через "неоднакові застосування" одних і тих самих норм.  ВСУ, у свою чергу, 16 лютого 2017 року виніс рішення, що заява ГПУ "не має під собою підстав".
  • На закиди тодішнього генпрокурора Юрія Луценка про те, що ВСУ закрив справи відносно Іванющенка у  ВСУ  роз’яснили, що  попередні рішення  суд по суті не переглядав і, відповідно, не приймав рішення про закриття  кримінального провадження.
  • Попри рішення судів різних інстанції, які зобов’язували справу закрити, прокурори розслідували її далі. Для цього використовували процедуру з роз’яснення. Писали заяви в суди з проханням пояснити рішення, а далі ці роз’яснення оскаржували.
  • Зрештою навесні 2019 року “кіотську справу”  і рейдерство "7 кілометру" у Генпрокуратурі об'єднали в одне провадження і передали на розслідування в прокуратуру Одеської області.
  • У квітні одеська прокуратура закрила справу. В частині рейдерства ринку “7 кілометр” у постанові прокурора йшлося, що “за результатом досудового розслідування стороною обвинувачення не здобуто доказів про самі факти вчинення злочинів”.
  • 11 квітня прокуратура отримала прохання про закриття справи від однієї з власниць Ірини Чернат, яка була потерпілою у справі через можливе підроблення її підпису. Жінка послалась на відсутність матеріальних і моральних претензій.
  • В частині  розкрадання  "кіотських коштів", одеські прокурори апелювала до експертизи, яка нібито підтвердила, що фірма ТОВ “Карпатибудінвест” належно виконала роботи з утеплення навчальних закладів, натомість держава іще залишилася в боргу: не доплатила понад 40 млн грн.

  • Після резонансу, який викликав закриття справи, 3 липня 2019 року провадження поновили
  • У вересні 2019 року генпрокурор Руслан Рябошапка доручив розслідувати справу детективам НАБУ, які зупинили розслідування через розшук підозрюваного Іванющенка.

Про перспективи цього розслідування уточнили у в.о. керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Максима Грищука. Відомство здійснює нагляд за слідством і в курсі всіх справ.

“Слідство відносно Іванющенка зупинене через те, що він перебуває у розшуку.  Окрім  Швейцарії, ми спрямували низку запитів в інші європейські країни і чекаємо.  Скажемо відверто,  ця справа проблемна, зі складною перспективою. Якби було все добре у ній — її б вже  давно передали на розгляд суду”, -коментує пан Грищук.

І додає: “Більшість з тих справ, які нам передали (з Генпрокуратури — ред.), мали історію розслідувань по п’ять-шість років. Де ми можемо рухатися — рухаємось”.

Тож виникають великі сумніви,  що за три роки, які  лишилися у слідства,  в класичний спосіб — через рішення суду — вдасться повернути арештовані у Швейцарії майже 100 млн дол. оточення  Іванющенка. А значить, є більш ніж реальний ризик, що за декілька років у нас буде чергова “зрада”, коли арешт знімуть, а кошти зникнуть.

Хто буде у цьому винен? Наближені до слідства джерела автора у бюро стверджують, що працівники  Генпрокуратури, які згаяли дорогоцінний час і  можливість зібрати докази. 

До них Укрінформ і звернувся за коментарями. Спершу до Дмитра Басова, який до реформи ГПУ  очолював Управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, де займалися справою Іванющенка.

“Я вже не працюю (у Генпрокуратурі -ред.). Я не можу  коментувати свої колишні справи”, - відрізав він.

Далі Укрінформ зв’язався з  безпосереднім керівником Басова — ексзаступником генпрокурора з питань слідства Юрієм Столярчуком.

“Я вже не працюю тривалий час в прокуратурі, я вам нічим не зможу допомогти. Є люди, які більш розумні, дієві... Вибачте, але насправді краще звертаєтеся до них. Я жодне відношення до справи не маю. Я, чесно, нічого не знаю”, - сказав колишній посадовець на наше запитання.

Не зміг він пригадати і чому цю справу, яку Столярчук курував, з ГПУ  раптом передали до прокуратури Одеської області, де її за місяць закрили: “Можливо, це робилося уже без мене. Можливо, це робив Рябошапка, можливо, пан Луценко, але не я. Я жодного відношення і навіть інформації не маю, куди її передали і для чого”.

Отже, з відповіді пана Столярчука очевидно: він перекладає відповідальність на  тодішнього генпрокурора  Юрія Луценка. В принципі, логічно: попри задекларовану у законодавстві незалежність прокурорів, рішення у резонансних справах, де фігурують десятки мільйонів доларів, не  ухвалюється без  керівника відомства, який несе репутаційні втрати у випадку провалу і взагалі може втрати посаду.

Укрінформ намагався зв’язатися з Юрієм Луценком, але його прессекретар відповіла агентству: “Він реально не готовий говорити, бо деталі справи точно знають Стрижевська і одеська прокуратура. Він боїться помилитися і не те сказати”.

У свою чергу колишня заступниця генпрокурора Анжела Стрижевська, яку прессекретар згадала, заявила, що цим кейсом не займалася.

“Я не курувала цю справу ніколи. Просто коли в нас прокуратура  області закриває справу з якихось там підстав, вони на погодження цей проект присилають одному із заступників генерального прокурора. Я не знайшла підстав для закриття і скасувала цю постанову”, - пояснила вона.

Отже, ніхто - від слідчого до генпрокурора - не взяв на себе відповідальність за тривалий і поки безуспішний хід слідства у справі, що може забезпечити конфіскацію сотню мільйонів доларів. Як тут не згадати давню народну мудрість: у перемоги батьків багато, а поразка завжди сирота.

Резюме: Хто розірве порочне коло?

У НАБУ щодо деяких справ, які їм дісталися від Генпрокуратури у спадок,  проводять аналогію зі зниклими безвісти. “Коли людину не знаходять упродовж  48 годин, то шанси знайти її живою падають наполовину. Тут важливий час. Особливо коли залучені закордонні юрисдикції. Коли щось  не зроблено, то це глина”, - говорить співрозмовник автора у бюро.

У наступних матеріалах цього сумного «серіалу» Укрінформ розбере  інші кейси, з  арештованими за кордоном активами.

Алла Шершень, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-