Небо над Україною: є «діри», які радянськими ще системами ППО І ПРО не «залатаєш»
Українська армія стала якісно іншою – сильнішою, професійнішою, далеко не такою, якою була у 2014 році. І це незаперечний факт. Але водночас мусимо визнати, що проблеми в збройних силах існують і серйозні.
…Напередодні, в ефірі програми «Свобода слова» на телеканалі ICTV, на одну із таких проблем звернув увагу міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, наголосивши, що наразі протиповітряна і протиракетна оборона – це «ключові «дірки», які треба заповнювати». Для цього Україні потрібна надійна система ПРО, однак вона не обов'язково має бути американською.
«Нам потрібна українська система ПРО. І ця технологія може прийти не обовʼязково зі Сполучених Штатів. Є інші країни, які володіють нею. І ми ведемо перемовини про доступ до неї, працюємо над цим предметно», - підкреслив глава МЗС.
Укрінформ зацікавила ця складна, втім, надважлива тема. Ми запитали у військових експертів, що ж мав на увазі пан міністр, зокрема, під «дірками» у протиповітряній та протиракетній обороні.
Не обов’язково зі США, або Що мав на увазі міністр
«Військові роблять ставку на швидку закупку іноземного озброєння: про це йдеться у стратегії розвитку Повітряних сил «Візія-2035», презентованій весною 2020 року». - розповідає Укрінформу капітан I рангу в запасі, керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук.
Швидше за усе, за його словами, йдеться про американські системи ППО/ПРО Patriot PAC-3, ізраїльські тактичні комплекси Iron Dome (той самий «Залізний купол», - Ред.) і ЗРК Barak-8, а також норвезький NASAMS малого-середнього радіусу дії.
Але зараз «скоріш за все, мається на увазі співпраця з турецькими компаніями», - вважає військовий експерт Михайло Жирохов.
Зокрема, з турецькою Aselsan, яка з 2017 року постачає елементи озброєння до ЗСУ.
«Наскільки мені відомо, державна компанія «Укрспецекспорт» підписала з ними контракт, який передбачає модернізацію окремих систем протиповітряної оборони. Простіше кажучи, турки пропонують нам зразки техніки для ППО ближньої дії – 35-мм самохідний зенітний комплекс Korkut. Це, звісно, непогано, але Korkut, перш за все, призначений для боротьби з безпілотниками», - каже пан Жирохов.
Згадав експерт і про Ізраїль. «На сьогодні йде «промацування» щодо можливої закупки їхніх комплексів. Зокрема, декілька тижнів тому в ЗМІ ширилася інформація, що в Маріуполі може з’явитися «Залізний купол». Гадаю, це був вкид. Його мета – побачити, як на це зреагує ізраїльська преса, ну і, звісно, наша. Але чи ведуться перемовини про це насправді?», - розмірковує Михайло Жирохов. І додає, що, скоріш за все, так і є: «Втім, враховуючи наскільки все це діло знаходиться під грифом секретності… Маємо поки лише чутки».
Нарешті, що стосується американських Patriot, питання закупівлі яких в Україні вже неодноразово піднімалося, то пан Жирохов в першу чергу зробив акцент на ціні цих комплексів. До слова, сусідній Польщі дві батареї Patriot обійшлися майже в 5 млрд. доларів. І поставки триватимуть до 2023 року.
«По-перше, це дуже дорого, це – мільярди доларів. А, по-друге, це політичне питання. Тобто поставки цих комплексів можливі тільки в ті країни, які є членами НАТО або найближчими союзниками США, або ж… це питання вирішується на якихось особливих умовах», - зауважив він.
Військовий експерт Михайло Самусь теж вважає, що «системи Patriot є дійсно ефективними і… дорогими».
Втім, є різні фінансові механізми… Якщо подивитися на країни НАТО, то деякі з них, наприклад, Чехія, взяла у Швеції в лізинг літаки «Гріпен» (швед. Gripen — грифон, багатоцільовий винищувач четвертого покоління, який розроблений і виробляється компанією Saab, - Ред.). Тобто, чехи платять частинами й спокійно користуються «Гріпенами».
«Чехи взяли літаки в лізинг на 20 років. А після того, коли виплатять усю суму – ці літаки перейдуть їй у власність. Зараз же вони у власності Швеції. Але хіба це проблема? Я до того, що навіть коли грошей катма – можна знайти різні варіанти», - переконує пан Самусь.
А як щодо власного виробництва?
З цього приводу думки експертів різняться.
«Наша оборонна промисловість в плані ППО зараз мало що може дати», - стверджує Михайло Жирохов.
За його словами, є проекти держпідприємства «Державне Київське конструкторське бюро «Луч», а також – КБ «Південне». Але ці проекти – на основі вже існуючих ракет. «Наприклад, був у нас проект на базі Р-27 (керованої ракети класу «повітря-повітря», середньої дальності, - Ред.), втім, на даний час все заглохло», - додав експерт.
Натомість, що стосується сучасних розробок…
«Для того, щоб створити власний сучасний комплекс, тобто з «нуля»» – треба багато грошей. А щодо часу, то йдеться, без перебільшень, про десятиліття. Тому коли я чую про те, що, мовляв, дайте нам гроші і ми все швидко зробимо… Звісно, хтось може дорікнути, згадавши протикорабельний комплекс «Нептун», який розробили швидко, ну, або відносно швидко, однак… Що стосується «Нептуна», то йдеться про напрацювання ще радянських часів. А що стосується сучасних комплексів ППО, то, на жаль, таких напрацювань у нас немає», - підкреслив Михайло Жирохов.
Михайло Самусь, менш скептичний з цього приводу.
«Ми вже згадували про Ізраїль. Досвід Ізраїлю унікальний в тому, що вони брали американські технології, адаптували їх, і створювали комплекс, який підходить саме їм, - наголошує експерт ЦДАКР. - Звісно, Ізраїль – не Україна, загрози й територія абсолютно інші, тож і системи нам треба дещо інші. Але я не бачу проблем для нашої держави».
Пан Самусь згадав про нещодавній візит нашої делегації на чолі з Президентом до США.
«Якщо уважно прочитати підписані у Вашингтоні угоди, то там ідеться про перехід на новий рівень довіри між державами, зокрема, у сфері військово-технічного співробітництва. А це якраз те, що потрібно для передачі технологій. В Україні, наголошу, є низка науково-дослідних інститутів, які можуть брати ці технології й адаптувати їх під українські потреби», - стверджує експерт.
І це, за його словами, потребуватиме набагато менше грошей. Хоча, безумовно, фактор часу нікуди не подінеться.
«Але в нас немає виходу, українська ППО і ПРО залишає бажати кращого», - додав Михайло Самусь.
В схожому ключі висловився Павло Лакійчук: «Готового до запуску у виробництво прямо зараз комплексу ППО середньої і великої дальності українська оборонна промисловість ще не має, але.. На безпековому форумі «Ефективна промисловість для обороноздатності», що відбувся в липні в Одесі, генеральний конструктор КБ «Луч» Олег Коростельов переконував, що Україна спроможна за 2-3 роки представити власний ЗРК ППО/ПРО. І що коштуватиме це на порядок менше, ніж закупка іноземних комплексів і ракет».
«Луч» і «Південне», каже пан Лакійчук, мають для цього необхідні напрацювання. Приміром, «Луч» ще у 2016 році підготував три аванпроекти розробки і виробництва ЗРК дальності дії до 10 км, до 30 км і до 100 км. А серед напрацювань «Південне» – ЗРК «Дніпро» і «Кільчень».
«Генеральний конструктор «Нептуна» був переконливий, і я йому вірю. Власне, з «Нептуном» справились, хоч недоброзичливці казали, що це неможливо, справимося і з ЗРК/ЗУР. Але вирішувати, що матиме Україна на озброєнні ППО через два-три роки самим військовим», - акцентує експерт.
І про «діри»: стан українських ППО і ПРО
«Ми користуємося «радянськими» системами ППО, які частково виконують і функцію ПРО, - наголошує Павло Лакійчук. - С-300П і С-300В різних модифікацій, Бук-М1, С-125 різного ступеню модернізації, ЗРК Оса-АКМ – вони застарілі, як морально, так і фізично. Це дійсно серйозна «діра», яку вже треба затикати. Модернізаційний потенціал старих комплексів не безкінечний».
«Про «діри» підмічено досить точно, адже протиракетної оброни, як цілісної системи, в України фактично не існує. С-300В має теоретичну можливість перехоплювати ракети. Підкреслюю – теоретичну. Всі інші ЗРС, які знаходяться на озброєнні ЗСУ, навіть такої можливості не мають. Що стосується ППО, то її теж потрібно оновлювати. Але, окрім коштів, немає ще й розуміння, в якому напрямку йти», - вважає Михайло Жирохов.
Зараз вся українська система ППО, продовжує експерт, тримається на тому, що старі радянські комплекси ремонтуються, зокрема, шляхом закупівель «сірими схемами» запчастин і товарів подвійного призначення з РФ.
«Пам’ятаєте нещодавній скандал з клістронами для С-300 (клістрони необхідні для роботи системи наведення ЗРК на ціль – без них, простіше кажучи, радар мертвий, просто купа металу й ракети не полетять, - Ред.). Я, звісно, жодним чином не виправдовую тих людей, які ці прилади в РФ закуповували по 20-40 тисяч доларів, а тут продавали їх по 200 тисяч доларів. Але питання: де брати нові клістрони у разі їхнього знищення, де брати ці критично важливі деталі, адже канал перекрито? – розмірковує пан Жирохов. І додає, що днями він бачив інформацію про те, що нібито в Україні почали виробляти аналоги: «Втім, я до цього відношуся скептично. Заради якоїсь однієї детальки ніхто не розгортатиме серійне виробництво, тому що ця деталька, скажемо так, буде «золота».
«Радянські ЗРК і системи ППО, які стоять на озброєнні ЗСУ, вони... заточені на ті цілі, які існували в той час – 50 років тому. Зараз, звісно, техніка йде вперед і я не впевнений, що ті системи, які у нас є, можуть ефективно відбити масовану ракетну загрозу з боку Росії», – доповник попередніх спікерів Михайло Самусь.
Що стосується загроз, то, нагадує він, зараз довкола України знаходяться більше 100 балістичних ракет «Іскандер». Крім того, є ракети «Калібр» морського базування (в Чорноморському флоті, - Ред).
«Ну, і «Калібр» наземного базування. Саме через ці ракети, до речі, у 2019 році американці вийшли з договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності. Де наземні «Калібри» зараз, тобто, чи є вони на озброєні тих армій, які дислокуються поруч наших кордонів? Думаю, що так. Тому протиракетна оборона – ключовий елемент», - наголошує пан Самусь.
Замість висновку…
«Діри» в небі над Україною є і їх потрібно «залатати». Однак, в цілому, військові експерти позитивно оцінюють той факт, що військово-політичне керівництво держави не лише добре обізнане із проблемами ПРО, але й шукає шляхи для їх вирішення.
«Якщо про це каже міністр закордонних справ, ще й в ефірі одного з телеканалів, – значить ця проблема дійсно розглядається. Тобто не лише фахівці, як ото ми, це обговорюють, але й на високому державному рівні. Це добрий знак. Значить робляться певні кроки. Сподіваюся, що вони будуть ефективними, і, як сказав пан Кулеба, предметними. І що досягнення необхідного рівня довіри між Україною та Сполученими Штатами для передачі технологій стане для України поворотним моментом», - підсумував Михайло Самусь.
Мирослав Ліскович. Київ
