«Адін народ» Путіна: і спадок імперії, і пропаганда, і просто невігластво

«Адін народ» Путіна: і спадок імперії, і пропаганда, і просто невігластво

Укрінформ
На деякі заяви президента Росії треба реагувати щоразу, коли він їх робить. Бо невігластво буває щирим і з розрахунку…

Ну що ж сказати: він знову це зробив. Путін на прямій лінії спілкування із народом, яка вже давно схожа на заздалегідь відрепетований «утрєннік», не втримався та видав: «Я вважаю, що українці і росіяни – це взагалі один народ». Говорить він таке далеко не вперше. Не вперше й використовує оцю нібито тотожність як аргумент агресивної політики Росії: якщо «адін народ» (а це словосполучення вже давно стало мемом в інтернеті), то й держава має бути одна. Але чому цьому треба вірити? І чого тут більше – кремлівської пропагандистської кухні, імперських генів чи банального браку освіти?

Медицині в царині «путінської історії» все ясно

Власне, як аргументує Путін свої «історичні» тези? 30 червня він пояснював все дуже просто: от ніби ж є єврейський народ (звісно, куди ж без євреїв в такому питанні?) – говорять на різних мовах – івриті та ідиші – але ж спробуй їм сказати, що вони різні народи – усі євреї одні-єдині. Ну, йому байдуже, звісно, що на ідиші уже майже ніхто не говорить (ми не оцінюємо тут цього печального факту), але Путіну, видно, хотілося б щоб українська мова розділила б таку долю. Але ж далі вглиб пішов «видатний історик сучасності» – а от мордвини теж – декілька груп їх всередині, теж говорять різною мовою, але все це – мордвини.  І тут те саме: мови корінних народів РФ – упосліджені, виштовхнуті на маргінес, їх викладання в національних школах РФ зробили «факультативним»... Дивні приклади вибирає Путін, для обґрунтування своїх побудов, які купи не тримається.

Мордва — фіно-угорський народ, який ділиться на два субетноси — ерзя та мокша
Мордва — фіно-угорський народ, який ділиться на два субетноси — ерзя та мокша

Ну, досить – такі аргументи може наводити або людина, що не розуміє засад етнології чи та, якій потрібно обґрунтувати якусь політичну позицію. Науки тут немає від слова зовсім. А що ж говорить об’єктивна історична наука?

Питання етногенезу (тобто походження народів) це справа настільки складна та серйозна, що по кожному проблемному питанню в ній написані томи, існують дискусії, часто-густо, запеклі та політизовані. Але – в питанні походження як східних слов’ян, так, власне й білорусів, росіян та українців в науковому сенсі все зрозуміло, причому вже достатньо давно – десь в середині минулого століття були сформовані академічні та визнані концепції, вони є багато в чому протилежними, але їм не відмовиш в системі аргументації. І – ключове тут: жодна з цих концепцій не говорить по «адін народ» навіть приблизно.

А німці з данцями не «адін народ»?

Коротко про концепції про походження східних слов’ян. Відкинемо одразу відверто сумнівні з них. Ну, наприклад, всі ці екскурси до дуже далеких від нас аріїв та трипільців, або про іранське чи то східне походження слов’ян – все це не витримує критики.

Щодо походження східних слов’ян давно усталеною є концепція про їх відокремлення від загального слов’янського масиву в VI-VII століттях та міграцію від загального територіального ядра так званої «прабатьківщини» з центром на Віслі - на терени від Середнього Дніпра на півдні і аж майже до Балтики на півночі. Далі ці племена почали жити осібно і це зрозуміло: комунікації тоді були на початковому рівні, відносини визначалися або конкуренцією за ресурси та торгівельні шляхи, або – спільними інтересами проти ворогів. Вони могли воювати між собою, могли дружити, вічним нічого не було.

Коли ж прийшов час оформлення державності, то племена від полян до древлян (це на території сучасної України) чи від сіверян до кривічів (а це от територія, як сучасної України, так і Росії) встановили приблизно однакові політичні режими із вождями та їхнім військовим оточенням. Десь раніше – як, наприклад, у полян в Києві (завдяки торгівельному шляху), десь – пізніше. Але Новгород у північних словен теж постав достатньо рано та швидко розвивався.

А от оформлення єдиної держави в останній третині IX століття – це вже процес підкорення одних іншими. І північна частина, що, до речі, запросила правити до себе іноземну династію варягів-Рюриків (на той час – розповсюджена в Європі практика), військовим шляхом спромоглася це зробити, захопивши Київ 882 року. І почалася історія того явища, що істориками назване «Київською Руссю».

Українські князівства станом на 1230 рік
Українські князівства станом на 1230 рік

Кінець йому прийшов наприкінці XI – на початку ХІІ століття, коли та сама династія настільки розрослася, що зберегти державну єдність було складно – ну от і поділилися на різні частинки (знову-таки, все як Священна Римська імперія у Європі, може з невеличким відставанням). А далі – монгольська навала та переділ усього східноєвропейського простору з новими учасниками та реаліями.

Тут ще кілька слів про Священну Римську імперію – середньовічну державу, залишки якої проіснували аж до ХХ століття у вигляді Австро-Угорщини.  Колись до неї входила ледве не вся нинішня Західна, Північна, Південна та Центральна Європа. Це дає комусь право називати «аднім народом», скажімо, німців і данців, чи нідерландців? Ні, це маячня. Але Путін не хоче цього чути.

Дві концепції, але ТРИ народи

Хто же жив на цих землях та сформував три сучасні народи – білорусів, українців та росіян? В істориків та етнологів є два погляди на це питання

Перший – остаточно сформульований радянськими академіками Владіміром Мавродіним та Борисом Рибаковим. Якщо коротко, то вони стверджували, що протягом оформлення та існування Київської Русі (до речі, це термін вигаданий у ХІХ столітті, ніби існувала ще якась Русь. Ред.), на теренах від Дніпра до верхів’я Волги мешкала приблизно одна, так звана «давньоруська народність», що була споріднена мовою, спільною культурою, а після прийняття православ’я – і вірою. Ця концепція, хоч і несе на собі явні ознаки відповідного ідеологічного замовлення, але у неї є певні обґрунтування, якість яких ми не будемо зараз обговорювати. Якщо подивимося давні літописи, які збереглися, то написані вони приблизно однією мовою, що у Галичі українському, що у Галичі російському (а це реально – міста достатньо віддалені одне від одного); чи архітектура: православні храми Чернігова та Новгорода, як не крути, – схожі та будувалися за одними й тими самими принципами та традиціями: або іконопис – школи, звісно, були різні, але все ж таки багато у чому подібні.

Тобто, чи існувала «давньоруська народність» як саме єдиний організм, - це й близько не факт, але фактом є інше: ті, хто створив на тих теренах культуру, зазнавали спільного впливу. Хоча це можна списати на іншу даність: все-таки тогочасна еліта була тісно пов’язана родинними (нормандськими) зв’язками і в рамках спільних державних, а не етнічних установок. А відтак – мова літописів, стиль архітектури – схожі між собою це цілком природно.

Далі, після монгольської навали, контакти між різними частинами колишньої єдиної держави були перервані і різні частини почали існувати окремо та окремо розвиватися, що призвело вже у XIV столітті до формування трьох окремих народів – білорусів, росіян, українців – та вже їх власну подальшу історію.

Звісно, не на користь версії Мавродіна-Рибакова грає беззаперечний факт слабкої комунікації територій в ті часи та криваві військові конфлікти між східнослов’янськими племенами. Це значить, що були й довгі паузи у спілкуванні, була й ворожнеча.

На противагу цьому погляду є інший, теж науково аргументований, він був започаткований українським істориком-академіком Михайлом Грушевським. Вчений сформулював, що саме етнічне відокремлення від загального східнослов’янського масиву почалося вже з формуванням тих самих племінних державних утворень – тобто, десь вже у VI-VII століттях, відтак, у часи «Київської Русі» й проходило становлення вже трьох окремих народів в межах однієї держави, а після її розпаду – ці процеси пришвидшилися та відповідні етноси - білоруси, росіяни та українці - вже в цілому сформувалися ще до монгольської навали.

Можна приставати на будь яку з цих концепцій. Проте, як бачите, при всій їхній принциповій несхожості, в обох ніде немає «одного народу», а процес етногенезу призводить рано чи пізно до відокремлення та розпаду етнічних просторів. Таким є сам по собі історичний процес, зупинити його – марна мрія. Тим більше, сфальсифікувати…

То чого ж Путін говорить відверті дурниці? Що стоїть за всім цим? Навіщо?

Хто кого «розділяв» і «поділяв»

Звісно, можна згадати часи Російської імперії, коли офіційна версія історії в ХІХ столітті проголосила про існування «трикомпонентного» російського народу, що включає в себе великоросів, малоросів та білорусів. Імперська пропаганда відмовляла двом народам в окремішності та не визнавала існування їх мов – але навіть в такому випадку не йшлося про «адін народ». Якщо почитати ту саму класичну російську літературу – виокремлення українців навіть під маркою «малоросів» завжди підкреслювалося – згадайте Гоголя, або вислів Чехова про «українське місто Таганрог». Тобто, навіть у Російській імперії ідентифікація різних частин так званих «росіян» існувала, інакше чого б у переписи населення ще за імперії вносилися спеціальні відомості про мовну приналежність?

Що ще варто уваги в цьому контексті? Що розвиток народів відбувається у контакті із сусідніми народами. Тому абсолютно зрозуміло, що в формуванні українського етносу взяли участь і тюркські, і польські, і литовські елементи, а у формуванні російського – фінно-угорські, балтійські, монгольські. На це вказують, до речі, й сучасні генетичні дослідження. Так склалося, і в цьому нічого «стидного» немає. До речі, ті самі російські історики періоду імперії – Соловйов, Ключевський, Платонов – це спокійно визнавали.

То що ж так муляє Путіну, чому він постійно повертається до цієї теми?

Відповідь, здається, в ще одній цитаті Путіна з цієї ж «прямої лінії»: «Російський народ завжди намагалися розтягнути, роздробити. Це ще із Середніх віків – від Речі Посполитої, тому що сама Польща хотіла стати великою державою, тому намагалася роздробити всіх, хто навкруги. А потім це підхопила Австро-Угорщина напередодні Першої світової війни». Ну от, це вже не просто якась плутанина – це без перебільшення свідчення повного незнання історичного матеріалу, брак саме освіти.

Наприклад, про Річ Посполиту. До чого тут російський народ? Та й сама Річ Посполита? Після монгольської навали на землі сучасної України та Білорусі достатньо швидко прийшли – вже у XIV столітті – ніякі не поляки, а язичники литовці. Литовці, до речі, прийнявши мову, віру та закони від свого «нового» слов’янського населення, не сильно змінювали звичаї та порядки, більше того – вони приєднали до себе усю місцеву еліту. І саме під захистом Великого князівства Литовського і відбулося кінцеве формування українського та білоруського народів. І головне: відбулося це саме в європейській політичній традиції! На відміну від сучасних російських земель, які до кінця XV століття перебували під монгольським ярмом різного ступеня жорсткості.

Україна та Білорусь достатньо довгий час розвивалися хоч і на східній околиці, але середньовічної Європи та добре знали що таке самоврядування, відсутність кріпосного права, станові привілеї. Звідси – козацтво, ради, демократія та республіканізм. Натомість у Росії з монгольським бекграундом вибудувалася зовсім інша система влади – ординська вертикаль, що подавлює всіх та усе.

Ян Матейко. Укладення Люблінської унії 1596 року
Ян Матейко. Укладення Люблінської унії 1596 року

А Річ Посполита скористалася моментом та встановила свій контроль над українськими землями після ослаблення Литви і вже в останній третині XVI століття. Тобто, яких росіян підкорювали та гнобили поляки? Це Росія свого часу захотіла захопити сусідні землі у складі Речі Посполитої – власне це й почали робити російські війська та влада після Переяславської угоди 1654 року. Але чим тоді Росія відрізняється в цьому сенсі від Речі Посполитої?

Щодо Австро-Угорщини, то треба просто Путіну поспівчувати. Від якось похапцем плюнув на спадок та досягнення імператриці Катерини Другої, яка разом із Австрійською імперією (саме так) та Пруссією вже наприкінці XVIII століття розділила послаблену Річ Посполиту. Виходить, як ділити Польщу – то можна? Саме Росія тоді відхопила собі значну частину українського Правобережжя та Волині. То як це сприймати?

 А про Першу Світову війну і взагалі кумедно: а що, Росія не мала на меті таке саме захоплення Галичини та Західної Волині, як Австро-Угорщина (от тепер вже саме так) намагалася зберегти свій над ними контроль? Тобто, чим одні загарбники кращі за інших?

Сідай, Вовочка, двійка

То що хоче всім цим показати Путін? Навіщо йому «адін народ»? Суто пропаганда? Але вона давно вже не дає результатів, тільки для внутрішнього користування хіба що? Імперські комплекси? Але як Путін хоче їх втілювати у життя? Новою війною?

Здається, що Путін таки говорить, що думає. Але це свідчить про страшну, насправді, річ. Він просто погано освічений -  чув десь, колись якісь балачки, фрагментарні припущення. Наведені нами вище аргументи та історичні факти – це не щось дуже складне, про них відомо навіть старшокласнику, який цікавиться історією, не кажучи вже про студента істфаку, що вчиться добросовісно.

А от Путін вчився погано. І не перший уже раз його ловлять на незнанні загальновідомих обставин чи процесів, зокрема, історичних. Ну, згадайте, як він вперто доводив, що «Севастополь ніколи не передавався до складу УРСР»? Коли показали документи – стало ясно – він просто не знає. Чи всі ці його ніби «нові факти» про початок Другої Світової? Що він і кому відкрив нового? Чи – висловлювання про те, що він не знає різниці між сунітами та шиїтами всередині ісламу?

Це рівень глави держави, яка претендує на світове лідерство? Ні, це рівень трієчника із радянської, причому сільської, школи.

Сідай, Вовочка, двійка!

Віктор Чопа, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-