Військово-патріотичне виховання: курс на відродження

Військово-патріотичне виховання: курс на відродження

Укрінформ
Тема національно-патріотичного виховання актуалізується перед підготовкою системного законопроєкту в цій сфері

Однією із найважливіших складових національно-патріотичного виховання є військово-патріотичне виховання. На восьмому році війни із Росією зусилля України в напрямку повноцінного відродження парамілітарної системи територіальної оборони та запровадження активної виховної роботи з молоддю щодо підготовки до захисту своєї Вітчизни – є недостатніми.

При цьому, саме зараз склалася найбільш сприятлива ситуація для відновлення потенціалу у сфері військово-патріотичного виховання. Українці після стількох років війни добре усвідомлюють, що питання патріотизму та бажання захищати свою державу – вагомі складові національної безпеки. І це розуміння потрібно буде плекати та підтримувати навіть після деокупації ОРДЛО та Криму. Адже несистемна політика України в 1990-х та 2000-х роках у сфері військово-патріотичного виховання багато в чому «приспала» патріотичну свідомість українців до 2014-го року, коли Росія, застосовуючи гібридні методи війни, здійснила окупацію Криму та частину територій Донецької та Луганської областей. Лише зусиллями сотень тисяч добровольців та мільйонів небайдужих українців, які прийшли на допомогу волонтерам, нашій державі вдалося витримати тиск військової машини РФ. При цьому подальші агресивні наміри Кремля нікуди не поділися, і, на жаль, швидше за все, не зникнуть у найближчому майбутньому.

В наші дні маємо докорінно іншу ситуацію – набагато сильнішу й краще підготовлену армію, ветеранів із реальним досвідом ведення бойових дій, увагу та підтримку міжнародної спільноти України стосовно процесів деокупації та реінтеграції, активні зусилля держави у напрямку протистояння агресору. Тому відновлення потужної системи військово-патріотичного виховання є важливою складовою для подальшого становлення молодої української держави. І важливо це, перш за все, для української молоді, яка всі ці роки так само відчуває та формує своє ставлення до російсько-української війни.

Про основні проблеми та шляхи їх вирішення у сфері військово-патріотичного виховання говорили в етері програми «Діалоги про НПВ» на радіо «Армія.FM» із екс-заступником міністра у справах ветеранів України, учасником АТО у складі 79 окремої аеромобільної бригади, істориком за фахом Олександром Терещенком.

Головна теза – Україні наразі бракує системного підходу у запровадженні єдиної державної політики у сфері військово-патріотичного виховання.

Перш за все, особливої уваги з боку держави потребує вдосконалення системи військово-патріотичного виховання у школах. Предмет «Захист України», як базовий компонент у сфері ВПВ, слід переглянути з точки зору підходу до викладання і педагогічного наповнення, так і з щодо підбору самих викладачів – чимало з них або не служили в армії, або взагалі не складали присяги на вірність Україні.

По-друге, за аналогією зі створення мережі молодіжних центрів як у нещодавно прийнятому законі «Про основні засади молодіжної політики», у рамках підготовки нового законопроєкту про національно-патріотичне виховання варто передбачити також і створення інфраструктури у сфері військово-патріотичного виховання. Це можуть бути як спільні, так і окремі центри, які би включали напрямки військово-патріотичного виховання, де можна було би проводити тематичні зустрічі чи заходи, вести діяльність ветеранам російсько-української війни.

«Стосовно того, хто має забезпечувати діяльність з військово-патріотичного виховання, то, звичайно, це ті, хто свою любов до України і свою громадянську позицію довів не словами, а справою – зі зброєю в руках. Молодь і діти гостро відчувають фальш, а тому лише справжні захисники, ветерани зможуть заслужити їхню довіру. Ресурсні центри не мають обмежувати свою діяльність лише предметом «Захист України», а й здійснювати позашкільну діяльність, що передбачає роботу військово-патріотичних гуртків, вони можуть стати базами для занять з територіальної оборони», - наголошує Олександр Терещенко.

По-третє, варто окрему увагу приділити військово-патріотичному вихованню у сфері підготовки молоді до цивільної оборони. Допомогти в цьому процесі може більш масштабний та системний розвиток дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»), яка може стати ще й основою для створення у майбутньому окремого напрямку у системі виховання у старшій школі – підготовці кадетів. Україні варто звернути увагу на досвід багатьох розвинених держав світу, в тому числі й членів НАТО, в яких військове виховання в старших школах набуває профільного напрямку для тих школярів, які в майбутньому планують пов’язати своє життя із військовою сферою. Таким чином держава могла би формувати «замовлення» на майбутніх спеціалістів військово-оборонного спрямування.

Потребує вдосконалення й матеріально-технічна база ВПВ: якщо неможливо створення оснащених кабінетів для підготовки молоді у кожній школі, то це завдання могли б на себе взяти ресурсні центри, де діти зможуть отримувати  якісну підготовку, а викладачами могли би бути ветерани АТО/ООС. До слова, в деяких містах подібні ресурсні центри або їхні аналоги вже діють – наприклад, у Львові функціонує «Будинок воїна».

Ще один важливий аспект – залученість громадських та ветеранських організацій до процесу військово-патріотичного виховання дітей та молоді. На базі Мінветеранів розробляється концепція залучення ветеранів до національно-патріотичного виховання, яка буде закріплена відповідним розпорядженням КМУ для погодження всіма центральними органами влади, дотичними до цієї діяльності.

«Щоб залучення ветеранів не було покладено лише на Міністерство ветеранів, щоб довести, що НПВ – це безпекове питання, і щоб кожен знав, де він може долучитися. Ця робота не має обмежуватися лише походами ветеранів у школи 14 жовтня. Ми маємо говорити про всі рівні залучення і розробити такі механізми, щоб ветеран був мотивований йти до школи працювати викладачем предмету «Захист України», працювати в гуртках, долучатися до всеукраїнської гри «Джура» в якості виховника чи судді. Ці механізми мають бути задіяні вже на стадії звільнення зі Збройних Сил України і переходу на цивільну службу, щоби на цьому етапі знати, хто хоче цим займатися і залучати бажаючих», - вважає Олександр Терещенко.

У цьому ж контексті держава має працювати і з громадськими організаціями ветеранів з метою вироблення єдиних методологічних підходів і сертифікації фахівців для роботи у школах.

Насамкінець, варто зазначити і на необхідності затвердження на державному рівні концепції військово-патріотичного виховання та громадського сприяння безпеці й обороні України. Зусиллями профільних громадських організацій був розроблений та запропонований для обговорення відповідний проєкт указу Президента України, з яким можна ознайомитися на сайті Міноборони.

Василь Мокан

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-