Чому Україна тягне зі Стамбульською конвенцією

Чому Україна тягне зі Стамбульською конвенцією

Аналітика
Укрінформ
Україна підписала ґендерно-захисну конвенцію майже десять років тому, але й досі її не ратифікувала. Укрінформ з'ясовував, в чому справа

ООН закликала Україну прискорити ратифікацію конвенції Ради Європи «Про запобігання та протидію насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами» (так звана Стамбульська конвенція). Таким чином в представництві ООН в Україні відреагували на відповідну петицію до президента, що набрала понад 25 тисяч голосів, необхідних для її розгляду. У представництві зазначили, що внаслідок пандемії, через зростання безробіття, самоізоляції та з інших причин рівень домашнього насильства в країні зріс і проблема потребує нагального вирішення. «Організація Об'єднаних Націй в Україні закликає Парламент України вжити заходів щодо ратифікації Стамбульської конвенції та здійснити кроки, необхідні для створення суспільства, вільного від ґендерно-обумовленого насильства», – наголосили в ООН.

Перш за все, слід почати із...

СТАМБУЛЬСЬКА КОНВЕНЦІЯ: ЩО ЦЕ ТАКЕ?

Конвенція включає 81 статтю, згруповану у 12 розділів. Якщо коротко - це міжнародний юридичний обов’язковий акт, який охоплює питання, пов’язані з насильством щодо жінки (покарання та переслідування злочинців, захист та допомога жертвам, запобігання та протидії насильства щодо жінок як соціального суспільного явища, мовиться в тексті документа). На сьогодні Конвенцію підписали 46 країн світу + Євросоюз. При цьому ратифікували документ понад 30 країн. Натомість, Болгарія, Чехія, Угорщина, Литва, Латвія, Словаччина, Велика Британія, Ліхтенштейн, а також Україна – ще ні.

Основні цілі Конвенції – захистити жіноцтво, як більш слабку стать, від насильства та дискримінації. Разом з тим, підписантів конвенції заохочують поширювати її вимоги не тільки на жінок, але й на чоловіків, дітей та людей літнього віку, тобто на усіх – хто стає жертвами домашнього насильства.

Документ також конкретизує поняття «насильство» та його види.

Наприклад, під домашнім насильством розуміють «усі акти фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства, що виникають в родині, домашньому союзі, між минулими чи поточними членами подружжя чи партнерами».

Під насильством щодо жінок  - порушення прав людини та форма дискримінації, спрямовані на жінок, що означає всі акти порушень за ґендерно ознакою, результатом яких є або може бути завдання фізичної, сексуальної, психологічної чи економічної шкоди чи страждань жінкам, зокрема погрози таких дій, примус чи самочинне обмеження свободи.

Під ґендером – соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними жінкам і чоловікам.

А під насильством щодо жінок за ґендерною ознакою - насильство, спрямоване проти жінки через те, що вона жінка (таке як примусовий аборт, ушкодження жіночих геніталій), або яке жінки переживають частіше за чоловіків (таке як сексуальне насильство, зґвалтування, переслідування, сексуальне домагання, домашнє насильство, примусовий шлюб, примусова стерилізація)».

Країни, які ратифікують конвенцію беруть на себе низку зобов’язань. Зокрема, мають криміналізувати такі порушення:

  • психологічне насильство;
  • переслідування (сталкінг);
  • фізичне насильство;
  • сексуальне насильство, включаючи зґвалтування, що недвозначно покриває всі сексуальні активності з особою без її згоди;
  • примусовий шлюб;
  • жіноче обрізання;
  • примусовий аборт;
  • примусова стерилізація.

Конвенція постановляє, що сексуальне домагання (харасмент) має бути суб'єктом «кримінальних чи інших законодавчо визначених санкцій». А також включає статтю про злочини, здійснені в ім'я так званої «честі».

Рівноправність між жінками та чоловіками як за законом так і на практиці займає центральне місце в припиненні насильства стосовно жінок, йдеться в тексті конвенції. Для цього країни-учасниці зобов'язуються:

  • внести принцип рівних прав між жінками та чоловіками до своїх конституцій чи законодавства;
  • заборонити дискримінацію жінок, зокрема шляхом застосування санкцій;
  • скасувати закони та процесуальні норми, що дискримінують жінок.

СТАТИСТИКА ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА В УКРАЇНІ

В Україні насильство над жінками – одна з найпоширеніших соціальних проблем. Ось лише один із листів, оприлюднених на сайті Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна»«Вперше він мене вдарив, коли я була на сьомому місяці вагітності. Опісля, на колінах і з квітами в руках, просив пробачення, казав що любить. Я пробачила… Незабаром побої повторилися знову. Останні два роки він регулярно б’є і мене, і дитину. Я не витримала, забрала сина і пішла з дому. До матері повернутися не можу, бо вона вживає алкоголь і живе так як їй подобається. Більше родичів я не маю. Отож доводиться проживати у друзів. Чоловік телефонує і постійно кличе додому, але я його дуже боюся. Каже, якщо я не повернуся, знайде і вб’є мене. Де шукати допомоги?»

І таких історій в масштабах країни, на жаль, сотні тисяч.

За даними МВС, в 2019 році на «гарячу лінію» в поліцію надійшло понад 115 тисяч дзвінків від жертв насильства в сім'ї. Щороку від насильства в родині потерпають понад 150 тисяч українок, близько 600 з них гинуть. Поліція фіксує приблизно 300 фактів домашнього насильства як щодо жінок, так і дітей кожного дня.

Водночас, за даними Фонду народонаселення ООН, організації «Ла Страда Україна» та Женевського центру демократичного контролю за збройними силами, 38% суддів та майже 40% прокурорів вважають домашнє насильство «приватною справою». 59% правоохоронців вважають більшість повідомлень про домашнє насильство неправдивими, 84% поліцейських, яких викликають у таких випадках, ставлять у пріоритет примирення, а не покарання, 62% правоохоронців вважають, що значна частина жертв зґвалтування самі в цьому винні.

Зі «свіжого»… Усього за січень 2020-го в Києві зафіксували понад 3300 звернень щодо домашнього насильства. Більшість цих повідомлень надійшло від жінок, хоча серед постраждалих були й чоловіки. А за неповний березень місяць на номер національної гарячої лінії з протидії домашньому насильству (номер - 1547) надійшло понад 1700 дзвінків.

КОМУ «ҐЕНДЕР» ПОПЕРЕК ГОРЛА СТАВ?

Спроби ратифікувати Стамбульську конвенцію, звісно, робилися. 14 листопада 2016 року це питання виносив на розгляд депутатів президент України Петро Порошенко. Але… Більшість депутатів минулого скликання чомусь закомизилися, мовляв, конвенція містить «норми, які не прийнятні для українського суспільства і української духовності».

Каменем спотикання стали зафіксовані в ній поняття «ґендер» та «ґендерна ідентичність». Українські законодавці вважали, якщо ці терміни внести до вітчизняного законодавчого поля, то це з часом може викликати підміну «звичного поняття біологічної статі» і сприяти пропаганді одностатевих шлюбів.

Приміром, в коментарі інтернет-виданню «Повага» (просуває кампанію проти сексизму в медіа і політиці) депутат-радикал Ігор Мосійчук заявляв: «Нам не подобається 4 стаття конвенції. Вона може відкрити ворота, що ведуть до впровадження в українське законодавство понять, пов’язаних з одностатевими шлюбами. Якщо будуть застереження, які не визначають «ґендер», у непритаманному для традиційного українського суспільства значення, то 300 голосів у Раді будуть. Сама ж конвенція абсолютно нормально сприймається парламентом».

Категорично проти ратифікації Стамбульської конвенції виступила і Всеукраїнська рада церков. Церковники наголосили - вони, звичайно, проти домашнього насильства, але… є «проблемна термінологія» - той самий «ґендер».

«Розмите розуміння цього терміну, неостаточне юридичне тлумачення остерігає віруючих людей, що його запровадження у правове поле України <…> несе небезпеку для традиційної сім'ї, самобутності і культури українського народу», - заявив у ефірі «Громадського радіо» член Ради церков отець Олекса Петрів.

Тож у результаті – конвенцію так і не ратифікували.

КОНСЕРВАТОРИ ПРОТИ ЛІБЕРАЛІВ – ХТО КОГО В УКРАЇНІ?

«Одна з основних проблем для сприйняття Стамбульської конвенції – це те, що ліберальні цінності намагаються нав’язати переважно консервативному суспільству, де при владі популісти», - наголосив в коментарі Укрінформу заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко. «Власне, це проблема не лише цієї влади і не лише України. Світ починає відходити від ліберальних цінностей у бік популістського консерватизму. Особливо – у період посткарантинної кризи. Але в Україні саме наближення місцевих виборів загострює це питання, - каже експерт. Адже ратифікація цієї конвенції дає можливість обіграти одночасно два варіанти: або «захист традиційних цінностей» у разі її непідтримки, або – «захист жінок від насилля» у разі підтримки. «Та проблема у тому, що коли на офіційному рівні частіше обговорюється друге, то на побутовому люди, через гіперконсерватизм, бачать загрози у першому», - фіксує Богдан Петренко.

Богдан Петренко
Богдан Петренко

І більш ймовірно, що влада сьогодні буде зосереджуватися саме на консервативних цінностях, вважає Петренко. «Зокрема, чітку позицію зі схожого приводу зайняв  Уповноважений з прав дитини Микола Кулеба, який виступив проти таких ліберальних змін як сурогатне материнство та усиновлення дітей гомосексуальними парами», - каже він.

Тож якщо говорити про можливість ратифікації, то тут, на думку експерта, є кілька варіантів. «Або конвенцію не ратифікують повністю, натомість посилять відповідальність у національному законодавстві щодо домашнього насилля (аби відвернути увагу). Або ж її ратифікують з численними застереженнями, які можуть повністю нівелювати її зміст. Найвірогідніший варіант – бюрократичний підхід – це «заговорити». Тобто, створити громадську раду з доопрацювання змін до законодавства щодо ратифікації цієї конвенції, і навіть включити до неї підписантів відповідної петиції до Президента України. І, таким чином, «поховати» її прийняття щонайменше до місцевих виборів», - стверджує Богдан Петренко.

«Ратифікація цієї конвенції – це історія про сучасні, глобальні, ліберальні цінності. Чи може нинішній склад парламенту дати достатню кількість прихильників лібералізму? З одного боку, у Раді нині менше носіїв мілітаристських та традиційно-сімейних цінностей. Однак і лібералів стало менше, принаймні тих, з чиєю позицією рахуються. Не допоможе і відсутність прав людини серед пріоритетів уряду, а також послідовні дії щодо відмови від послідовної політики в цій сфері – наприклад, розформування директорату з прав людини у Мін’юсті», - стверджує партнер юрфірми єПраво, екс-Генеральний директор Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Міністерства юстиції України Владислав Власюк.

Владислав Власюк
Владислав Власюк

Ще однією проблемою, вважає юрист, можуть стати карантинні обмеження: це і неможливість гучно заявити про необхідність ратифікації конвенції, і економічна криза – яка завжди висуває на перший план економічний порядок денний. «Тому оцінюю шанси на ратифікацію Стамбульської конвенції, як невисокі», - наголошує Власюк. І додає: «Ще попереднім складом парламенту було по суті реалізовано частину положень конвенції: прийняття Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами». Нагадаємо, що окрім скандальних «розписок про секс», там було чимало корисного. Наприклад, чітко визначено форми насильства – економічного, психологічного, сексуального та фізичного, а також визначено відповідальність у кожному конкретному випадку.

Усе це, звісно, добре, однак визначитися зі Стамбульською конвенцією нам рано чи пізно таки доведеться. Тим більш, коли півділа вже зроблено, а тут ще й всім миром просять…

Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-