Підписаний “Штайнмаєр”: суспільство вимагає відповідей — Президент заспокоює

Підписаний “Штайнмаєр”: суспільство вимагає відповідей — Президент заспокоює

Аналітика
Укрінформ
Одне із ключових на сьогодні питань: як надалі розвиватимуться події?

Вчорашній 13-хвилинний брифінг президента України про результат зустрічі Тристоронньої контактної групи у Мінську викликав ураган емоцій. Відсутність конкретики стосовно підписаного там документу під назвою “формула Штайнмаєра” породило ще більше запитань, адже новини, повідомлення та заяви на цю тему часто відверто суперечать одна одній. “Під чим поставив підпис Кучма? Реванш, капітуляція... новий Майдан? Не допустимо!” Наступного дня в столиці дещо розпогодилося в усіх сенсах, температура “гарячих голів ” понизилася на кілька градусів — побільшало раціо. Однак спокоєм ще далеко не пахне — суспільство все ще турбує розвиток цієї ситуації.

На питання Укрінформу — спрогнозуйте, що буде далі, зокрема в Україні, РФ, Європі? — відповідають:

Ілія Куса, експерт з міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту Майбутнього:

Ілія Куса
Ілія Куса

“У переліку ймовірних сценаріїв знайшовся не найгірший для України”

— Насправді все залежатиме від того, про що говоритимуть та що в результаті узгодять (якщо в принципі узгодять) на майбутній зустрічі “нормандської четвірки”. Точного прогнозу стосовно того, як в подальшому розвиватиметься ситуація, на жаль, через відсутність вхідних параметрів дати не можу. Це, наче гадати на кавовій гущі. Натомість, можу запропонувати кілька ймовірних сценаріїв.

Перший — найгірший для України. Ми приймаємо закон про вибори і під тиском європейців та росіян, можливо, й американців — починаємо дуже чітко виконувати всі пункти “мінських домовленостей”. Деякі з цих пунктів, не виключено, що виконуватимемо в односторонньому порядку. Але це нам не вигідно, власне, як і сам “Мінськ”. Його імплементація призведе до того, що Донбас нам повернуть на особливих умовах (читай — на російських умовах), з автономією, з місцевою народною міліцією тощо. Відповідно ми отримаємо, по-перше, політичну кризу, оскільки це буде повернення токсичного регіону та ще й з автономним, особливим статусом, а по-друге, економічну кризу, бо це не буде прив’язано до жодних механізмів компенсаторів. Хто ж відновлюватиме Донбас? Україна матиме діру в бюджеті, тому що грошей катма. Повторюся, що все це за умови, коли нас змусять іти шляхом “мінських домовленостей”, а ми, своєю чергою, нічого з цим робити не будемо.

Другий — дещо кращий для України. Знову ж таки, ми приймаємо цей закон, відбувається розведення сил... А далі, вважаю, українська сторона має почати затягувати час на “нормандській зустрічі”, заявивши, що, мовляв, ми не можемо гарантувати проведення виборів, якщо там стоять російські війська, якщо там присутні якісь незаконні воєнізовані формування. Іншими словами, вибори мають проводитися або після повернення контролю над кордоном, або за підтримки міжнародної адміністрації, приміром, миротворчої, на яку Росія, скоріше за все, не погодиться, тому що вони хочуть зберігати там військову присутність. Утім, гадаю, це призведе до глухого кута, оскільки російська сторона скаже “ні!”. В результаті ми теж скажемо “ні!”, і повернемося на круги своя: до сьогоднішнього статусу-кво. І це нам дасть можливість вийти на той варіант, який особисто я вважаю найкращим по Донбасу. Оскільки все зайшло в тупик — ми виробляємо свій план, концепцію по цьому регіону, публічно/не публічно визнаємо, що цей конфлікт довгостроковий, що Росія не конструктивна. Крім того, створюємо відповідну інфраструктуру на лінії розмежування, посилюємо оборонні споруди, розбудовуємо економіку на підконтрольних територіях Донбасу (будуємо підприємства, соціальне житло), викачуємо з окупованих територій трудові ресурси, відновлюємо з ними торгівлю, щоби прив’язати їх, зробити залежними від нас (закидуємо ОРДЛО нашими товарами, але за умови, що вони приїжджають на контрольовану Україною територію, реєструють тут свої підприємства) і так далі, і так далі. У принципі, все це може тривати десь 4-5-6 років. Тобто спершу ми посилюємо свої позиції по Донбасу, а після цього, коли вже матимемо важелі впливу на ситуацію — знову повернутися до переговорів. Коротше кажучи, граємо “в довгу”.

І останній, третій — проміжний варіант. У даному разі йдеться про якусь компромісну угоду стосовно повернення Донбасу. І якщо нас до чогось подібного схилятимуть, то, вважаю, що найбільший ризик будь-якої компромісної угоди — це особливий статус. Він руйнує все. Його потрібно нейтралізувати, бо він не вигідний, не потрібний Україні.

Богдан Петренко, політичний експерт, заступник директора Інституту дослідження екстремізму:

Богдан Петренко
Богдан Петренко

“Дуже багато залежатиме від того, чи привезе Україна якийсь свій варіант досягнення миру, чи їхатиме на зустріч погоджувати чужі формули”

— Де-факто, Росія усвідомлює, що Україна готова піти на поступки заради чергової зустрічі у Нормандському форматі. Не виключено, що наступним кроком будуть спроби дожимати розведення сил на всій лінії зіткнення. Бо саме це відкриє для РФ можливість застосувати додаткові стратегії – як політичну (імплементація формули Штайнмайєра), так і військову (відкриття територій, які можуть ще завоювати так звані «ДНР» та «ЛНР». Саме так, до речі, у грузинів на початку 90-х були «віджаті» Гагри та Сухумі). Ще один з кроків – це спроба перекладення на Україну (повне чи часткове) фінансової відповідальності за відновлення та соціальне забезпечення неконтрольованих нею частин Донбасу.

Спрогнозувати поведінку України після нормандської зустрічі складно, - бо за багатьма заявами людей відповідальних за міжнародні відносини у Офісі Президента ця зустріч сприймається ледве не як самоціль. Дуже багато залежатиме від того, чи привезе Україна на цю зустріч якийсь свій план досягнення миру, чи їхатиме на зустріч погоджувати чужі формули. У першому варіанті у нас є деяка надія на Європу, у другому - суспільству й надалі буде нав’язуватись «повзуча капітуляція» - у вигляді амністій бойовикам чи прийняття нової редакції закону про особливий статус.

Щодо західних партерів – то від слова «партнери» уже варто відмовитись. Макрон вважає себе лідером Європи, і вирішення російсько-українського питання тільки додасть йому балів. Тому ЄС дасть добро на будь-який варіант алгоритму приходу до миру, який погодять між собою Путін і Зеленський. Більше того – саме Україна стане основним суб’єктом, на який здійснюватися тиск. Бо тиснуть там, де продавлюється.

Фактично, головний запобіжник для капітуляції перед Росією - був і лишається український народ. Ніхто не вирішить за нас наші проблеми.

Віталій Кулик, політичний експерт, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства:

Віталій Кулик
Віталій Кулик

“Україна має перехопити ініціативу по формулюванню порядку денного”

Перша позиція. Очевидно, що подібна стратегія умиротворення не матиме загальної підтримки по Україні.. Тому слід очікувати зростання протестних акцій, формування нової опозиційної парадигми. І тут основне питання полягатиме в тому, хто очолить протестний рух? Якщо на чолі будуть колишній президент Порошенко або Нацдружини, то це призведе до дискредитації протесту. Від нього відійде значна частина активістів, які не бажатимуть брати участь у партійному флешмобі ПОПа. Але наскільки вдасться сформувати департизований, максимально нерадикальний рух спротиву, власне, наскільки цей рух зможе показати свою силу на вулиці, в залі парламенту та в експертному середовищі?

Друга позиція. Очевидно, подібними ініціативами влада продовжує заганяти себе в так звану пастку “22” (“Пастка-22” - роман американського письменника Джозефа Геллера) із якої немає виходу. Замість того, щоб стояти жорстко на позиції забезпечення режиму тиші на лінії розмежування, безпекової частини реалізації “мінських угод” - нинішня влада фактично втілює в життя формулювання 2016 року. Зеленський та його команда знайшли можливості для того, щоб реалізувати цю “формулу”. І загнали себе в пастку, оскільки далі від них вимагатимуть закон про особливий статус ОРДЛО тощо. А ще європейські та російські експерти уже говорять про те, що новий закон має бути написаний на основі діючого (ухваленого ще в 2015 році). Тобто де-юре ми повернемо номінальний суверенітет, а де-факто — нічого не буде, ніхто контроль над кордоном не повертатиме, навіть після так званих виборів. Якщо дехто з партії влади вважає, що вдасться “пропетлять” в ситуації з невизнанням виборів в ОРДЛО демократичними, то я би хотів нагадати про вимоги ОБСЄ до проведення виборів. З одного боку ці вимоги є більш-менш такими, що дозволяють впливати на процес, вимагати дотримання процедури, але з іншого... Як приклад — вибори в Афганістані та в Іраку, які проводилися після війни з Талібаном та ІГІЛом, і які були визнані світовою спільнотою як демократичні. Утім, насправді, крім столиць, і то лише в окремих кварталах, уряди цих країн нічого не контролювали. Відтак умовність демократичності виборів і маніпулятивність з формулюванням та з критеріями ОБСЄ — загальновідома. Тож розуміючи це все — погоджуватися, що ми готові визнати звіт ОБСЄ та застосувати закон про особливий статус, це наче грати із шулером, розуміючи, що опонент уже помітив карти і точно виграє. Тому я бачу величезні ризики від імплементації «формули Штайнмаєра», а також вважаю, що протестні настрої в суспільстві зростатимуть і доповнюватимуться незадоволенням від впровадження ринку землі, ображеними ФОПами і так далі.

Позиція третя — стосовно Росії. Думаю Москва продовжуватиме намагання, вибивати з України поступки за поступками. Спочатку в нас вибили фактично парафування “формули Штайнмайєра”, далі вибиватимуть проведення виборів без контролю над інформаційним простором і забезпеченням участі українських політичних партій, а згодом — від західних партнерів вимагатимуть визнання виборів демократичними і, таким чином, все може завершитися формуванням умов для де-юре федералізації України.

Позиція четверта — європейські партнери. Думаю, вони зітхнуть із полегшенням. Оскільки спихнуть з плечей важливу проблему і переведуть це в площину відносин Україна та Росія або Україна та окуповані території. Тобто, погодившись таким чином на російський конструктор “громадянського конфлікту” в Україні, де суб’єктами виступають Київ та Донецьк з Луганськом — не Росія.

Позиція п’ята — вікно можливостей. Воно (це вікно) полягає у чітких формулюваннях і намаганнях дистанціюватися від російського дискурсу. Потрібні правильні, гранично вивірені формулювання закону про особливий статус ОРДЛО. Цим документом треба забезпечити необхідні параметри та рамки можливого подальшого врегулювання. Україна має перехопити ініціативу по формулюванню порядку денного.

Поговорив Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-