Коли ранок починається не з кави, або Про повернення бранців Кремля в Україну...
Журналістів на місці було стільки, що я ніде більше за всі свої події не бачила.
Бігаємо, нервово спостерігаємо за кожною машиною, сіпаємося від кожного літака, що злітає.
Хто курить, хто каву п'є, але за кавою ми йти не ризикнули, бо виявилося далекувато.
За 12-ту годину виявилося, що зустріч все ж таки в терміналі "б".
Швидко передислоковуємося туди.
Черга з журналістів - довжелезна, подекуди починаються крики "а я тут стояв, і мій оператор також". На щастя, поодинокі викрики.
Нас пустили все таки на злітну смугу (ура!).
Всі оператори і журналісти стали на визначеній площадці, згодом поклали диктофони і мікрофони на стіл. Стояли і знову сіпалися від кожного польоту.
Прийшла український омбудсмен Людмила Денісова з родичами вже колишніх полонених. Хто приніс квіти, хто привів дітей. Теж стали неподалік столику, де лежали мікрофони.
Всі нервують, радіють, бігають колами...
І ОСЬ ВОНО - самоліт під'їжджає до місця, де стоять родичі і журналісти.
Виходить Зеленський.
Відкриваються двері літака...
І через кілька хвилин ПОЧИНАЄТЬСЯ - з'являються ті кого в Україні дуже довго чекали - наші моряки, наш Сущенко, наш Сенцов, Бекіров, Кольченко, і всі-всі-всі)))
І тут починається радісний хаос: жодна стрічка не допомогла.
Журналісти потоком полізли знімати тих, хто повернувся, ближче, і через менш, ніж три хвилини, мабуть, вже всі між собою перемішалися. Заспокоєння охоронців, і навіть Андрія Богдана, не допомогли. Всі хотіли бути в цій історичній миті ближче до наших.
Емоції у звільнених були різні.
Сущенка оточили рідні одразу. Він сильно змінився, але це все ще наш Сущенко.
Бекіров, пересуваючись на милицях, водночас, дуже широко посміхався і дякував за увагу до нього.
Кольченко також посміхався і радів з того, що він в Україні.
Рідні моряків не відходили від них.
Сенцов був більш зібраний і серйозний.
Одразу обійняв доньку і довго не відпускав.
Вона плакала. Одразу було видно, як він посивів.
Побажав звільнення і інших полонених.
Доньку за собою і в автобус потягнув.
Журналісти не могли стримати радості і посмішки, задаючи питання.
А я, слухаючи наших, не могла повірити, що всі ці люди, про яких ми читали стільки жахів, які пережили багато страждань - ось вони, вже вдома, в Україні.
І вони справді тут!!!
Були тут і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, який дуже широко посміхався, споглядаючи це дійство, і генпрокурор Руслан Рябошапка, який був дуже небагатослівним, зазначивши, що його присутність пояснюється тим, що він захотів "долучитися до історичної миті".
Не обійшлося і без легких непорозумінь.
Так, спочатку ми з колегою думали, що втратили диктофони, - але ні, вони були на місці, просто спеціального столика спочатку не бачили в упор.
Ну і звісно, чому б після цих радісних хвилюючих подій мені не почати шукати телефон, по якому я тільки но розмовляла, який, виявилося, лежав у кармані мого піджака, - а я хвилин 10 не могла його знайти))))
Втома, але і задоволення.
Хай у нас все буде добре)
Марія Гончар
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама