Святослав Юраш, нардеп, фракція «Слуга народу»
Ми зараз опинилися у центрі виборчої революції
03.09.2019 13:09

Яке воно, нове покоління українського політикуму? Найбільша за всю історію фракція партії влади чи партії президента містить дуже різних людей. Знайомитися із ними – у чомусь приймати нову політичну реальність. Ми почали серію інтерв’ю із нардепами фракції «Слуга народу», а саме тієї її частини, яка була учасниками Євромайдану. Святослав Юраш був організатором пресцентру Євромайдану, акаунти якого виходили на семи мовах. Він наймолодший депутат Верховної Ради 9 скликання (йому лише 23 роки).

Яким парламентські мілієнали бачать своє майбутнє? Яке майбутнє планують будувати із новою політичною силою? Що ви чуєте у відповідях нової зеленої парламентської молоді, яка доклала руку до останнього Майдану. Драйв та захоплення, яким не властиво зважати на небезпеки? Чи віра, що вони йдуть правильним шляхом, і не треба зважати на дрібниці?

Ми побачилися із обраним народним депутатом наступного дня після Дня Незалежності. На моє перше запитання – чи сподобалися йому офіційні торжества і чи не дисонували вони з ходою ветеранів – дипломатично відповів зустрічним запитанням: чи я слухала промову президента, адже в ній підкреслені та закцентовані всі фундаментальні для країни речі? А незадоволеним запропонував наступного року приносити всі пропозиції того, як святкувати майбутні Дні Незалежності.

- Святославе, головне питання, яке хвилює сьогодні багатьох: яким ви, нове покоління політиків, бачите модель миру? Ваша партія висуває певні ініціативи по відновленню Донбасу, але чи можливий мир без виведення окупаційних військ із наших територій?

- Ми маємо партію війни в країні, партію миру і партію капітуляції. В Україні бажання до миру напряму пов’язане з виведенням російських військ. Це не питання для дискусії, це факт! Ми не повинні мати окупаційних військ на нашій території. І має відбуватися дискусія про Мінський формат, можливості його видозмінювати. Зараз говоримо про Британію та США в цьому процесі. Можна нас критикувати за спроби та рухи, але, вибачте, коли Путіну телефонував Порошенко, той навіть трубку не брав. 

- Як ви собі уявляєте парламентську співпрацю з колегами, все-таки тут дуже різні люди. Ви – представник україноцентричної родини, як зможете взаємодіяти з, умовно кажучи, блогерами, які ностальгують за СРСР?

- «Дякуючи» скандалам на цю тему, я й мав змогу краще познайомитися з окремими колегами по фракції. Я впевнився, що у них все в порядку в базових речах, у тому, що стосується кордону, Криму і євронапряму. Якщо говорити про деталі, особистісні моменти, погляди на історію, на окремих історичних осіб, – звичайно, є розбіжності. Україна різна – і неможливо й не потрібно, щоби усі погляди на світ крапля до краплі співпадали.

Повірте, що коли у головному є спільне бачення, то можна працювати чітко та впевнено. І програма партії, й президентська, всі ці тези артикулювали багато разів, і всі ми, коли до цієї сили приєднувалися, ми під цими тезами підписувалися. Або, наприклад, візьмемо євроатлантичний вектор. По ньому можна уточнювати темп, контекст, кроки і т.д., але те, що загальне спрямування туди – це факт і, спілкуючись саме з цими людьми, яких ви називаєте, не маю жодних підтверджень, що вони будуть опонентами партії, з якою йшли на вибори.

- Ви переконуєте, що оця група, яку ми вважаємо русофільською, вона приймає західний вектор та Майдан?

- Вона не русофільська, і ви матимете змогу в цьому переконатися щойно почнеться сесія. Депутата характеризують його голосування і його думка в статусі депутата. Не вартує на самому старті роботи формувати упередження чи стереотипи.

Я чув багато критики й докорів деколи мені рідних сторін, з якими ми провели душа в душу багато років, щодо мого політичного вибору. Дайте трохи часу і ви побачите – наскільки ми свідомі, що маємо унікальний шанс, унікальну ситуацію, яка вимагає від нас унікально працювати разом, щоб змінювати країну на краще.

Моїм давнім друзям знадобилося небагато часу, щоб відновити діалог зі мною: щирий, добрий, відкритий. І я дуже радий цьому, ми всі помиляємося в своєму житті й ми всі маємо право на вибачення і рух далі.

- Нам кажуть, що починається реформа парламенту, починаються конституційні зміни – деякі з них потрібні, так, деякі довго проговорювалися. Але чи всі депутати монобільшості усвідомлюють – за що голосуватимуть? Чи не є повне скасування імунітету популізмом? Або, що питання двопалатного парламенту вимагає дальшого опрацювання деталей?

- Чи не кожна партія, яка обиралася в нашій історії в парламент, завжди обіцяла зняти недоторканність. Це була якась норма нашого парламенту – обіцяти і не знімати потім. Ми, нарешті, отримали ситуацію, коли ми можемо втілити це. Суспільство чекало цього занадто довго, а політикум, у тому числі своєю поведінкою, підігрівав це бажання. І ми будемо його втілювати.

Подумайте: ми можемо стати першим парламентом, готовим зняти недоторканість із самих себе! Я не є в регламентному комітеті нашому, а саме там іде дискусія про деталі. Зрештою, ще є трохи часу. Але розумію дуже просту річ, що не можемо ми жити в країні, у якій на великому табло у Верховній Раді показано як депутат бере хабар – і потім через рік він судиться з Україною за компенсацію йому за провокацію на хабар. Це неприпустимо!

А що стосується двопалатності й інших пропозицій, ми будемо обговорювати та дебатувати і про це. Але зараз такої пропозиції, з того, що знаю, немає.

- Тобто поки що бачення готового проекту – як має функціонувати двопалатний парламент, і чи буде скорочення депутатів – нема?

- Це важко коментувати, тому що ця історія з двопалатним парламентом виникла в якомусь шоу, і потім, як кажуть, потрапила в суспільний дискурс. Офіційної заяви з нашого боку на цю тему не було. Тому що в Україні є наразі проблема з тою одною палатою парламенту, яку ми маємо зараз. І нам треба її реформувати, м’яко кажучи.

Ми розуміємо, що опиняємося між двох вогнів. З одного боку, слід зменшувати законодавчий спам – це все розуміють, над цим чотири роки працювали і десятиліття про це говорили. Але зараз чуємо рефрени нардепів – що порушують їхні права, як суб’єктів законодавчої ініціативи.

Вони не будуть порушені. Панове, а коли безліч людино-годин витрачається на поправки, що назбирують по 16 голосів. Це як? Це хіба не приниження виборця? І мені здається, що починати реєструвати проекти, дебатувати, чути голос суспільства, обговорювати на всіх майданчиках шлях реформи – то краще, ніж нічого не робити.

Наприклад, треба скорочувати кількість депутатів. Але нам, крім цього пункту, потрібно ще розуміти – скільки у нас людей живе. Україна давно вже не мала перепису населення. Тож спочатку перепис. І коли ми розумітимемо, скільки у нас людей живе, тоді зрозуміємо – яка кількість представництва буде оптимальною. Погодьтеся, що хороша ініціатива – провести перепис? Елементарно порахувати: скільки нас є, щоб чесно зрозуміти нашу демографічну драму.

- Ви маєте безпосередній контакт із партійним керівництвом? Разумков контактує з кожним депутатом?

- Він відкритий до комунікації з усіма. Хтось йому дзвонить, я пишу повідомлення.

- У Раді буде багато людей, які прийшли туди з зарплати 500 доларів. Ви переконані, що уникнете політичної корупції?

- Я не можу відповідати за кожного колегу. Але те, що я відчуваю зсередини: ми всі усвідомлюємо той колосальний національний запит на зміну, на трансформацію всього і вся. Ми розуміємо, що ми зараз опинилися в центрі виборчої революції. І у нас є, крім наших особистих запитів, завдання втілити цей запит. Це те, що президент нам повторював, коли ми з ним бачилися в адміністрації, й пізніше на навчанні в Трускавці й т.д. Ми всі це розуміємо – від президента до найменшого депутата. І всі ми разом будемо над цим працювати.

- Скажіть, будь ласка, я, коли дивилася за розподілом комітетів, дивувалася розсадкою, проявом такого політичного «мачизму». Ви мали право сісти в партері, в найкращих місцях, порушили пропорційність. Але…

- У нас сектор – це зона пострілу камерами журналістів, яка максимально відкрита, розумієте. Ми обрали ті місця, де найбільш видно нашу роботу, де ми можемо знаходитися саме під оком всієї України. Щодо комітетів: багато спостерігачів наголошують, що ми маємо унікальну ситуацію та колосальну відповідальність, і це правда, яка має віддзеркалюватися в комітетах.

- «Європейська солідарність» стверджує, що вони є головною опозицією і доволі сильні в дипломатичних міжнародних зв’язках. Ви не будете їх витискати з міжнародних делегацій?

- Нашою опозицією є корупція, бідність, міжнародне лицемірство, коли реальність і презентація відрізняються одна від одної. Це наші вороги, наша центральна опозиція. І ми сподіваємося, що зможемо працювати з усіма силами.

Хтось може не захотіти цього робити, сумно, але, на щастя, народ зробив те, щоб уникнути коаліціади, яка зазвичай забирає багато часу та зусиль. Розумієте, є закон, у рамках якого ми будемо працювати. Закон регламентує певні речі. З того, що я чув, він регламентує певні речі, які ми зобов’язані надавати іншим силам у парламенті. Ми закон виконували, виконуватимемо і виконуємо. Про міжнародні делегації. Ну, дивіться, коментувати тут тяжко, бо сама процедура ще не завершена. Завершиться – поговоримо.

- Яку з політичних сил ви вважаєте своїм головним опонентом у парламенті?

- Звичайно, силу, яка замість того, щоб їхати переконувати українців на виборах, їде в Москву за інструкціями. Звичайно, що якщо ми говоримо про виборчий процес, то ви там все почули і все побачили. Хтось ще їздить по Україні, хтось там говорить, а хтось їздить у Москву і там обнімається, тисне ручки і розказує, що вони, саме вони є маріонетками Росії.

- Давайте поговоримо про вас. Ви мілієнал у політиці, син «міністра релігії», який виборював із командою Порошенка Томос, ви брали церковний шлюб у Константинополі. Що у вас за обручка, чому чорна?

- Ну, це у мене з дружиною два перстні, у мене тут «вшита» бруківка, у неї – вугілля. Тому що я зі Львова, а вона з Донецька.

- Це авторська каблучка? Хто придумав?

- Ми з дружиною придумали. Це й недорого, і символічно.

- А вас легко переконали одружуватися в Константинополі?

- Ми з дружиною самі вирішили. Ми ж одружилися державним шлюбом ще в січні 2018-го року. І це ж закріпили церковним шлюбом. Я бачу церкву, як свого союзника, тому що церква еманує вічні цінності, в які щиро вірю.

А щодо мілієнала, то на Євромайдані я зумів поєднати всі свої інкарнації – громадські, робочі й нікому тоді не казав про свій вік, щось у мене виходило. І я не вірю в те, що є якісь категорії, які об’єднують мілієналів від Донецька до Нью-Йорка. Я вірю в культурний пласт, який ми маємо через реальність того, що нас оточує. А ці узагальнення, категорії для молоді – це ілюзія.

- Як ви приєдналися до команди президента?

- Було багато причин не любити Порошенка. Але остаточний момент, коли я зрозумів, що не хочу переобрання Порошенка, було те, як він кулуарним договорняком змінив прем’єра. Це була остання крапля, після якої в мене не залишилось сумнівів щодо нього.

У січні з усією країною я побачив новорічне включення Зеленського із заявою, що він буде кандидувати. Я не обирав президента за серіалом «Слуга народу». Я обирав президента, який мав реноме у всієї України і вирішив спробувати його почути. Я попросив своїх друзів з шоу-бізнесу познайомити мене із командою, через місяць зустрівся із Бакановим, і згодом приєднався до команди.

- А чий портрет у вас буде в кабінеті висіти?

- А то треба щось ставити? Зеленський на інавгурації казав – не потрібен його портрет.

- У кабінеті вашого тата стоїть портрет вашої родини.

- Я напевно так само продовжу сімейну традицію, поставлю портрети своєї родини у себе в кабінеті. У мене перша дитина народиться в жовтні. Портрет дитини поставлю.

Лана Самохвалова, Київ

Фото: Володимир Тарасов, Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-