Радбез ООН: українська мова загрожує не миру, а «рускому міру»
У липні Росії таки вдалося. Засідання Ради Безпеки ООН для обговорення українського «мовного закону» Кремль намагався скликати ще у травні. Тоді спробу вдалося зірвати: на самому початку засідання члени Радбезу просто «провалили» процедурне голосування за порядок денний. Тоді вони пояснили, що таке обговорення внутрішньої політики України у день інавгурації нового президента підозріло схоже на чергову російську маніпуляцію.
Однак перелякані українською мовою російські дипломати не здалися. Вони ініціювали ще одне засідання 16 липня, яке цього разу відмінити не вдалося.
Певно, українська мова в Україні становить таку загрозу для міжнародного миру та безпеки (а Радбез ООН існує саме для обговорення такого штибу питань), що її варто обговорювати на найвищому дипломатичному майданчику світу. Чи насправді вона загрожує не безпеці й не миру, а лише страшненькому та потворному «рускому міру» Володимира Путіна, який ніяк не може второпати, що Україну внаслідок російської агресії втрачено назавжди?
Це засідання Ради Безпеки було з категорії тих, які не мають жодних практичних наслідків – резолюцій, рішень, заяв для преси. Росії треба було поговорити, винести питання внутрішньої гуманітарної політики України на міжнародний рівень та здійняти багато галасу. Прагнення Кремля цілком зрозуміле – за п'ять днів до українських парламентських виборів використати найвищий безпековий орган світу як інформаційну зброю в гібридній війні з метою втручання у виборчий процес та формування громадської думки.
Але Україна та її партнери у Раді Безпеки у цей липневий день менше за все прагнули грати в російські ігри.
ВІДМІНИТИ НЕ МОЖНА ПРОВЕСТИ
Про нову спробу росіян поговорити про українську мову на Радбезі стало відомо 1 липня, хоча російський постпред Васілій Нєбєнзя погрожував нею ще під час попереднього невдалого засідання 20 травня. Відтак, несподіванки у цій ініціативі ані для українських, ані для іноземних дипломатів не було.
Зірвати подію, як у травні, більше не видавалося можливим. З одного боку, постійний член Ради Безпеки все-таки має суттєвий вплив, і відмовляти йому у скликанні засідань важко. Навіть «провал» порядку денного у травні був радше винятком із правил, і вже тоді вказав на, м’яко кажучи, небажання решти світової спільноти грати в кремлівські ігри.
Тому Україна з партнерами вирішили, що краще вже провести засідання, але використати його на свою користь. Українські дипломати порадили ключовим гравцям – США, Німеччині, Франції, іншим країнам ЄС – скористатися нагодою, аби звернути увагу на систематичне порушення Росією міжнародного права, воєнні злочини Кремля в Україні, невиконання Москвою рішень міжнародного трибуналу та небажання просуватися з мирним процесом на сході України попри рішучу налаштованість нової української влади на дипломатичне врегулювання конфлікту.
НЕЙТРАЛЬНО-ЗАНЕПОКОЄНА ООН ТА ЗБУДЖЕНИЙ НЄБЄНЗЯ
Дійство почалося з доповідей так званих «бриферів»: заступниці генсека ООН з політичних питань Розмарі Дікарло та Верховного комісара ОБСЄ з питань нацменшин Ламберто Заньєра. Так традиційно відкриваються засідання Радбезу – з інформування уповноваженими особами щодо теми обговорення.
Обидва виступи, хоча і трималися у рамках відстороненої та нейтральної традиції ООН, дечим неприємно вразили.
Пані Дікарло загалом проінформувала про положення закону, справедливо зауважила, що він визначає досить довгий перехідний період для більшості суттєвих положень, що є позитивом, і відзначила, що більшість контраверсійних норм були скасовані між першим та другим читаннями.
Водночас, вона додала, що «закон все одно викликає стурбованість», і привітала прагнення Володимира Зеленського його додатково проаналізувати, а також досить ретельно розповідала, як її надихають заяви нового президента про прагнення об’єднувати всіх українців.
З суттєвого, вона наголосила, що передбачене в самому «мовному законі» ухвалення пізніше додаткового закону про національні меншини є позитивним, і закликала проголосувати його у визначений термін (до січня 2020 року).
Схожа тональність лунала й у виступі Ламберто Заньєра. Він також всіляко натякав на можливість переглянути закон у майбутньому, необхідність врахувати висновки Венеційської комісії, які очікуються після 21 липня.
Звісно ж, цими нейтрально-стурбованими виступами не міг не скористатися російський постпред Васілій Нєбєнзя, який виступав одразу ж після них, відкриваючи секцію заяв держав-членів, і кілька разів посилався на слова Дікарло та Заньєра.
Переповідати виступ російського представника особливого сенсу немає. Україна слухає токсичну російську пропаганду вже п'ять років і чогось особливо нового цього разу не пролунало. Як жартують деякі іноземні дипломати за лаштунками ООН: «Як визначити, що російський дипломат бреше? Якщо губи рухаються, значить бреше».
Близько восьми хвилин «ошелешені» майданівські пропагандисти-карателі вчиняли «лінгвістичну інквізицію» нещасної та беззахисної російської мови, ледь не прибиваючи її цвяхами до дошки оголошень на очах у російського дипломата.
У якийсь момент у хід пішли навіть запити Google. Росіянин настільки запалився у боротьбі з «темними, середньовічними, драконівськими методами» «насильницької українізації», що як аргумент щодо використання українцями російської мови навів навіть якісь дані про більш як 90% запитів з України у Google 2014-го року (?) російською мовою.
Тут варто нагадати справжні цифри реальних соціологічних досліджень. Згідно з опитуванням авторитетної міжнародної організації Kantar TNS, проведеним у травні 2019 року, 63% українців називають українську мову рідною, 65% вважають, що вона має бути єдиною державною мовою (у 2014 році таких було лише 34%), 18% переконані, що державними мають бути і російська, і українська (у 2014 році таких було 29%), 15% вважають, що російська повинна мати офіційний статус в окремих регіонах (2014-го року так думали 34%). Тенденції та нинішній стан справ очевидні.
Проте, мабуть, найсмішнішим було твердження Нєбєнзі про те, що українську мову «люблять і здебільшого розуміють у Росії». Шкода, що ніхто не зміг попросити у цю мить російського представника вимовити слово «паляниця».
МЕЖІ «РУСКОГО МІРА» В КОРДОНАХ РОСІЇ
Наступні виступи можна умовно поділити на традиційних партнерів України, які у цей день не збиралися говорити про мову, та групу країн, які дуже далекі від російсько-української війни і зробили класичні відсторонені виступи із закликами до діалогу, дипломатичних способів врегулювання та утримання від кроків, які можуть погіршити конфлікт.
До першої групи увійшли, зокрема, США, Франція, Німеччина, Британія та Польща. До другої, серед інших, Китай, Домініканська республіка, Кот д‘Івуар, Південно-Африканська Республіка, Екваторіальна Гвінея.
Наступним після російського постпреда слово взяв представник США Родні Гантер. Його п’ятихвилинний виступ одразу задав тон подальших виступів партнерів України.
За весь час промови, Гантер згадав українську мову лише двічі: перший раз у контексті утисків Росією прав національних меншин у Криму, другий – у контексті схвалення Сполученими Штатами заяви президента Зеленського про «українську мову, яка має об’єднувати українське суспільство».
Уся решта виступу була присвячена утискам та репресіям проти кримських татар та українців у Криму, викраденням, позасудовим розправам та тортурам з боку окупаційної влади. Представник США нагадав, що війну в Україні почала саме Росія, і з тих пір загинуло понад 13 тисяч осіб, але Україна, попри російську агресію, стала лише більш об’єднаною, стійкою та потужною. Гантер нагадав і про моряків, яких Росія мусить негайно звільнити згідно з рішенням Міжнародного трибуналу ООН, і про роковини знищення російською ракетою рейсу #МН17, яке призвело до загибелі 298 людей. Він нагадав, що США ніколи не визнають спроби анексувати Крим, а санкції за неї та російську агресію на Донбасі триватимуть, допоки Кремль не поверне півострів під контроль України та не припинить війну на сході країни.
Ті самі теми повторювалися й у виступах представників Німеччини, Британії, Польщі та Франції.
Окремо варто відзначити нового постпреда Франції Ніколя де Рів‘єра, який виголосив неочікувано потужну промову. У дуже недвозначних формулюваннях французький дипломат пояснив, що війна в Україні почалася 2014-го року і забрала вже понад 13 тисяч життів, і це жодним чином не пов’язано із законом про українську мову, ухваленим навесні 2019-го року; він наголосив, що цей закон жодним чином не стосується міжнародного миру та безпеки, і лише українці повинні вирішувати, які мовні політики впроваджувати.
Певне тривожне очікування відчувалося перед виступом Польщі, оскільки раніше між Варшавою та Києвом виникали непорозуміння через український освітній закон. Однак Джоана Вронецька розвіяла ці сумніви. Вона не лише засудила обговорення української мови на Радбезі ООН, але й напряму пов’язала українську політику щодо власної ідентичності з російською агресією, яка її спровокувала. Перелічивши послідовне порушення Росію всіх можливих і неможливих норм міжнародного права, Вронецька звернулася до присутніх дипломатів інших країн: «Як можна у світлі цього всього закликати «обидві сторони» до стриманості та деескалації?»
Традиційно потужними виступами на підтримку позиції України та з засудженням Росії відзначились німецький та британський представники.
У групі нейтрально-занепокоєних країн, які традиційно закликають до діалогу та вирішення конфліктів згідно Статуту ООН, цього дня панували заклики утриматися від роз’єднуючих політик та кроків, які можуть загострити конфлікт. Стурбованість українською мовою в Україні висловили такі країни як Індонезія, Домініканська республіка, ПАР. Водночас показово, що навіть попри дещо абсурдні нотки повчання України у гуманітарній політиці від далеких країн, жодна з них не пішла у російському фарватері та не стала цілковито на сторону РФ у критиці української мовної політики.
Це вчергове засвідчило, що межі «руского міра» збігаються з кордонами Росії. Міжнародно визнаними, а не тими, які Росія встановила силою в реальності чи у своїх імперських мріях.
УВАГА! УВАГА! ГОВОРИТЬ НЬЮ-ЙОРК!
Загалом, Росія, певно, досягла своїх суто внутрішніх цілей на цьому засіданні. Представник РФ надав багатий матеріал для російських пропагандистських телешоу на тиждень уперед, і можна не сумніватися, що вони із задоволенням литимуть токсичні нісенітниці, розпалюючи ненависть до українців, української мови та України загалом. Тобто робити все те, чим вони займаються вже понад п'ять років. Просто цього разу декораціями для їхньої імперської ксенофобії слугуватимуть стіни ООН та легендарний стіл-підкова Ради Безпеки.
Водночас виступи партнерів та союзників України засвідчили, що спільна дипломатична та інформаційна стратегія Заходу чимдалі більш монолітна та скоординована. Як і закликала Україна перед початком «російського» Радбезу своїх друзів, замість обговорення української мови вони перетворили засідання на перелічення довгого списку злочинів Кремля: збиття рейсу #МН17, нещодавнього зухвалого розстрілу українських військових медиків, ескалації бойових дій на Донбасі попри мирні ініціативи України, незаконного утримання Росією військовополонених українських моряків попри рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права.
Звісно ж, всі ці виступи були лише реакцією, лише стратегією протидії маніпулятивному засіданню, якого в принципі не мало би відбуватися в РБ ООН. Проте завдяки ним Росія не здобула моральної перемоги у Радбезі, що б там не галасували з телеекранів російські пропагандисти.
Насамкінець, хочеться поговорити між нами, українцями. Чи є хоч якийсь більш переконливий аргумент для нас самих, що «чоботи» настільки гарні й настільки варті того, щоб їх узяти? Якщо вже українська мова лякає діячів «руского міра» настільки, що вони ладні скликати засідання Ради Безпеки ООН, аби з нею воювати, мабуть-таки більш потужної зброї проти російського імперіалізму, аніж наша лагідна «паляниця» – годі й шукати.
Георгій Тихий, Нью-Йорк
