Чому в Литві переміг незалежний кандидат і чого від нього чекати
У другому турі президентських виборів у Литві перемогу здобув незалежний кандидат Гітанас Науседа (менше 70% голосів). Його конкурентка, кандидат від консерваторів Інгріда Шимоніте (більше 30%) вже визнала свою поразку і побажала успіхів переможцю. Той, зі свого боку, розсипався в компліментах своїм суперникам на виборах і заявив, що цілком може уявити Шимоніте на посаді прем'єр-міністра.
НА ШЛЯХУ ДО ВИБОРІВ. ШИМОНІТЕ І НАУСЕДА
Але перш ніж розглядати підсумки другого туру, треба згадати про перший. І навіть пірнути трохи глибше. Даля Грібаускайте, яка відпрацювала два президентські терміни, балотувалася на них як незалежний кандидат. Однак її при цьому активно підтримували литовські консерватори Союз вітчизни – Християнські демократи Литви (СВ-ХДЛ). І на виборах 2019 року передбачалося, що кандидат від цієї політсили також стане одним з претендентів на перемогу.
На праймеріз, які проходили на початку листопада 2018 року, впевнено перемогла 44-річна Інгріда Шимоніте. В її бекгранді - робота в сфері економіки, фінансів: у 2009-2012 роках – міністр фінансів Литви, у 2013-2016 роках – заступник голови правління Банку Литви. З 2016 року – член Сейму.
Символічно, що її суперник, переможець, обраний президент Гітанас Науседа – також спеціаліст саме цього профілю. З 1998-2004 роках він працював на керівних посадах в Банку Литви, AB Vilniaus Bankas, SEB Bankas, був громадським радником з економіки президента Валдаса Адамкуса (2004-2009). Взагалі, популярні незалежні кандидати (яких не підтримують традиційні партії), – нерідке явище в Литві. І в цьому виборчому циклі Науседа виправдав очікування аудиторії: ставка на ефективну фінансову політику, обіцянка зростання економіки. До того ж, 54-річний Науседа провів дуже енергійну виборчу кампанію у всіх регіонах Литви (він сам, до речі, уродженець Клайпеди, а не столиці).
Щодо зовнішньої політики, то обидва кандидати дотримуються приблизно однакових поглядів – вірність євроатлантичному вектору, неприйняття агресивної політики Росії. Уся різниця в риториці. У Науседи вона більш м'яка, міксована: «Вважаю, що зв'язки з російськими людьми мають стати найвищим пріоритетом, тому що з цими людьми нам жити і тоді, коли термін повноважень нинішнього кремлівського керівника закінчиться».
ДВА ЛІДЕРИ, ЯКІ ЙШЛИ ВРІВЕНЬ І ТРЕТІЙ ЗАЙВИЙ
Нагадаю математичні підсумки першого туру, який відбувся 12 травня. Шимоніте, яка зуміла за кілька місяців енергійної кампанії надолужити відставання, набрала 31,21% голосів; Гітанас Науседа – 30,93%. Виявилося, що Шимоніте і Науседу в першому турі розділило дуже мала кількість голосів – 3935. Що називається, фініш – «ніздря в ніздрю». Нинішній прем'єр-міністр Саулюс Скверняліс зайняв третє місце з 19,67% (у решти десяти кандидатів голосів було набагато менше).
Аналітики давали приблизно таку розкладку підсумків першого туру: «За Шимоніте – молоді, енергійні, кваліфіковані, з достойними доходами, ліберальні жителі, за Скверняліса – жителі села, районних центрів, передпенсійного віку, пенсіонери, люди з невеликими доходами, а за Науседу – десь посередині з тих й інших».
Загалом, для Скверняліса, ще донедавна досить популярного політика, третє місце на виборах – невисокий показник. З чого він склався? Після виборів до Сейму 2016 року правлячою партією став Союз зелених і селян (СЗС). Але будь-яка робота пов'язана з непростими рішеннями, у тому числі помилками. І так виходило, що прем'єр, він же кандидат у президенти Скверняліс ніс увесь тягар відповідальності за дії правлячої партії.
А тут ще восени 2018 року в Литві почався масштабний страйк вчителів, які протестували проти нової системи оплати праці. На цьому фоні усі його дії розглядалися під збільшувальним склом. А Скверняліс в цих умовах, коли помилятися не можна, допустив до всього помилки і на міжнародній арені. Так, наприклад, у березні вже 2019 року після переговорів з главою латвійського уряду Крішьянісом Каріньшем, які, мабуть, йшли не дуже добре, зробив надто різку заяву: «Латиші, естонці здаються нашими братами, але це не так. Якщо говорити про ту ж Латвію, то це один з наших найбільших конкурентів в економічній сфері». За що його відразу ж відчитала Президент Грібаускайте.
ПОРАЗКА В ПЕРШОМУ ТУРІ, ПЕРЕМОГА У ДРУГОМУ
Природно, що перед другим туром аналітики дійшли висновку, що шанси Науседи на перемогу значно вище, оскільки він ближче до центру, а значить, голоси кандидатів з більш лівими поглядами повинні відійти переважно йому. Проти нього могли зіграти два фактори: яка-небудь його помилка і менша дисциплінованість його електорату (що взагалі властиво для незалежних кандидатів).
До того ж, за Шимоніте проголосувало населення великих міст, також більш активне в електоральному сенсі. Але проти Шимоніте було і те, що в першому турі референдуми, які проводилися паралельно, були визнані такими, що не відбулися (про це дивіться наш попередній матеріал). Тому у другому турі тема референдумів продовження не отримала. І це теж зіграло проти Шимоніте: у литовських емігрантів (які голосують, в основному, за неї) було менше мотивів йти на вибори (один з референдумів був про подвійне громадянство).
Тобто все, що треба було зробити Науседе для перемоги – не допустити грубих помилок. І, зокрема, не відштовхнути виборців Скверняліса.
У другому випадку він навіть перестрахувався, сходивши на зустріч з "селянами". Після чого глава СЗС Рамунас Карбаускіс закликав голосувати за Науседу.
Варто зазначити, що напередодні голосування у другому турі кандидати ще раз уточнили свою позицію щодо Росії. Обоє заявили, що в нинішніх обставинах, до припинення агресії, не вважають для себе можливим зустрічатися з президентом Путіним (як це зробила президент Естонії Керсті Кальюлайд). Але при цьому обоє сказали, що, зберігаючи «суворість» щодо РФ, хотіли б трохи пом'якшити жорстку риторику. А Науседа ще раз уточнив, що з сусідом, нехай навіть і таким, треба підтримувати економічні та культурні зв'язки.
ПРЕЗИДЕНТИ В БАЛТІЇ: ПРАВА, ВПЛИВОВІСТЬ, ІСТОРІЯ
Ну і наостанок корисно коротко розглянути політичну систему Литви і те, яке місце в ній займає президент.
Литва – парламентсько-президентська республіка. Повноважень у литовського президента багато (що дещо незвично для балтійської країни), приблизно стільки ж, скільки у його українського колеги.
Спільно з урядом він проводить зовнішню політику. У співпраці з Сеймом, спираючись на парламентську коаліцію, глава держави затверджує кабінет міністрів і прем'єра. Президент призначає суддів. Він виконує особливу роль у захисті безпеки країни – в установленому законом порядку ухвалює рішення про введення воєнного або надзвичайного стану, а також мобілізації. Глава держави нагороджує державними нагородами; приймає рішення про помилування засуджених; підписує і оприлюднює ухвалені Сеймом закони або повертає їх до парламенту на доопрацювання.
Президент в Литві обирається строком на п'ять років (і не більш двох термінів) на загальних прямих таємних виборах. І в цьому корінна відмінність Литви від сусідніх Латвії та Естонії, де президенти обираються в парламенті.
Чому виникла така різниця? В Балтії залишилися важкі спогади про радянську окупацію, тоталітарний спосіб правління (та й до моменту захоплення цих країн Радянським Союзом там був авторитарні, персоналістські режими; втім, у 1939-1949 роках демократичних країн в Європі взагалі було мало). Тому в Балтії побоюються зайвої концентрації влади в одних руках. І в цьому сенсі парламентські республіки з їхньою великою політичною сегментацією зменшують ризик авторитаризму.
До того ж, тут важливий фактор наявності значного відсотка російського, російськомовного населення (25-30% в Естонії, 30-35% в Латвії), що перебуває під значним впливом кремлівської телепропаганди.
Уявімо собі, що в цих країнах були б прямі вибори. У такому випадку при появі яскравого промосковського популіста, який зумів би при шаленій фінансовій та інформаційній підтримці РФ залучити симпатії 25-30% електорату титульного народу, він міг би прийти до влади. І киваючи на «мандат всенародної підтримки», постаратися розвернути курс в напрямку більшої лояльності до імперського центру. Показово, що прокремлівські медіа в Латвії та Естонії постійно жорстко критикують непрямі президентські вибори. Але зробити таку точку зору популярною в цих країнах їм поки не вдається.
Ситуація в Литві зовсім інша. Це найбільш етнічно однорідна республіка Балтії, литовців – 84%. Росіян, російськомовних – близько 7%. І приблизно стільки ж – литовських поляків (які, на жаль, також часто підпадають під вплив російського ТБ). Враховуючи це, у Литві менше побоюються президентського популізму і авторитаризму. Але те, що така система все ж має відчутні ризики, блискуче підтвердилося 16 років тому.
5 січня 2003 року у другому турі президентських виборів несподівано переміг Роландас Паксас. А вже 30 жовтня того ж року Департамент держбезпеки Литви передав керівництву Сейму документи, які свідчили про зв'язки оточення Роландаса Паксаса з «міжнародною злочинністю» (евфемізм «російської мафії»), зокрема, що він знаходиться під впливом спонсора його виборчої кампанії Юрія Борисова. І закінчилася ця історія імпічментом.
Тобто політична система Литви у підсумку все ж довела свою міцність, врівноваженість різних гілок влади. Але деяка настороженість все ж залишилася (Не лише, до речі, для Литви, але й для сусідніх Латвії та Естонії).
Олег Кудрін. Рига
Перше фото: Delfi
