Цими днями на різних заходах у різних товариствах (патріотичного та націоналістичного спрямування) святкується 90-річчя створення Організації українських націоналістів. Український націоналізм вже став стійкою реальністю на українській політичній карті. Партії націоналістів можуть бути не представлені в парламенті, але вони все одно фактор політики. Вони залучені у всі націєтворчі процеси, вони учасники найбільш важливих суспільних подій.
Український націоналізм дорослішає та міцніє, на смолоскипну ходу приходять цілком російськомовні родини з маленькими дітьми. Піснями ОУН відкриваються партійні з’їзди і вони стають гімном української армії, так само, як гасло ОУН «Слава Україні – Героям слава» стало офіційним вітанням Збройних сил. Що спільного у сьогоднішнього націоналіста із його ідеологічним прадідом 100 років тому? Зрештою, яка доля українського націоналізму. Про це ми говоримо із засновником сучасної Організації українських націоналістів Богданом Черваком.
ЕТАП БОРОТЬБИ ОУН - УПА - ЦЕ ОДИН ІЗ НАЙМАСОВІШИХ ЕТАПІВ БОРОТЬБИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ
- Давайте згадаємо події 90-річної давнини, об’єднавчий з’їзд українських націоналістів у Відні. Начебто - свято, але із присмаком поразки, бо невдовзі вони пересваряться. Чи не так?
- В жодному випадку - не поразка. З середини минулого століття на політичній арені було лише дві організації з історією понад 90 років. Це Організація українських націоналістів і комуністична партія у її різних модифікаціях. Одні ставили собі за мету здобути незалежну Українську державу, інші - панування пролетаріату у всьому світі. Подивіться, де українські націоналісти опинилися зі своїми гаслами і зі своєю метою, і де опинилися комуністи. Те об’єднання, що відбулося у 1929 році, заклало основи боротьби цілого покоління за державну незалежність України на тих ідеологічних засадах, які пройшли випробування життям. На відміну від комуністів, які зазнали цілковитого краху, і опинилися в маргінесі, фактично на світовому смітнику. Ці 90 років не були змарнованими. Вся історія України - історія конкретних етапів національно-визвольної боротьби українського народу. Можна почати із походів київських дружинників, які розширювали межі Київської держави; потім була національно-визвольна боротьба Богдана Хмельницького; потім війна з Москвою, яку вели гетьман Іван Виговський, Іван Мазепа; потім, так звані, перші визвольні змагання періоду Української Народної Республіки. Так от, етап боротьби ОУН, а згодом УПА - це один із найпослідовніших, наймасовіших етапів боротьби українського народу за свою державну незалежність, а ще й найбільш ідейний.
- Як ви визначаєте ідейність?
- В минулих століттях українці на перше місце ставили соціальні гасла: здобути волю для своєї землі, звільнитися від поневолювачів. А ОУН ставила конкретну мету - здобути незалежну Українську державу на територіях, де проживали українці. І це є феномен. Чому ОУН вже має 90 років і багато сучасних українських політиків намагаються себе прив’язати або до ідеології українського націоналізму, або до постатей, які символізують ОУН? Мені здається тому причиною три феномени. ОУН постала в часи історичної безперспективності - поразка Української Народної Республіки, невдалі визвольні змагання, частина української інтелігенції колаборувала і почала служити більшовицькому режиму, частина змушена була виїхати у еміграцію і деморалізувалася. Деморалізація, до речі, була дуже велика. Здавалося, що українське питання вирішене не на користь українців раз і назавжди, в 20-х роках вже ніхто про українську націю, український народ навіть не згадував. Було зрозуміло - крах, поразка, більше не буде ніколи Української держави.
І от тут, собі уявіть, полковник Євген Коновалець зі своїми соратниками спочатку створює українську військову організацію, яка зберігала свою тяглість із добою УНР, а потім об’єднує кілька націоналістичних організацій і створюється ОУН.
І зразу українське питання постає в центрі міжнародної політики. На Галичині починається революційний рух і, буквально, земля горить під окупантами. До речі, в 30-х роках не було жодного дня, коли б поляки не повідомляли про якісь акції, які здійснювала Організація українських націоналістів. Оце перший феномен: здавалося би, логіка, історичний процес диктували так, що нічого вже не має відбутися, а тут відбулася Організація українських націоналістів. Другий феномен полягає в тому, що ОУН зруйнувала цілу низку стереотипів, які існували на той час. От наприклад, вважалося, що вибороти свою державність можна, коли в тебе є надійні союзники. А Організація українських націоналістів у своїй діяльності союзників не мала, члени проводу ОУН жили за кордоном і весь час змушені були мандрувати, переміщатися з одної країни і іншу, бо жодна країна не хотіла їм давати громадянства, притулку. Вважалося, що це зіпсує імідж країни. Єдина країна, і це я завжди наголошую, яка дала громадянство голові ОУН Євгену Коновальцю, була Литва. От, до речі, це теж так цікаво, ми в Україні вшановуємо Євгена Коновальця і в Литві також на державному рівні вшановують Євгена Коновальця.
НА ПРИМІЩЕННІ ПАРЛАМЕНТУ ЛИТВИ ВИСИТЬ МЕМОРІАЛЬНА ДОШКА ЄВГЕНУ КОНОВАЛЬЦЮ
- Цікаво!
- Так. У них у парламенті окремо проголошується, наприклад, що сьогодні день народження визначного діяча українського народу і Литовської держави полковника Євгена Коновальця. На приміщенні парламенту висить меморіальна дошка Євгену Коновальцю. Спілкуючись, наприклад, із послом Литви в Україні, ви побачите, що він про Коновальця знає більше, ніж деякі українці. Але Литва була єдиною країною, яка не боялася дати громадянство, всі інші відрікалися. Наступний стереотип, який зруйнувала ОУН - це, що для того, щоб бути успішною організацією, не треба розпорошувати всі сили, а сконцентруватися на якійсь одній ділянці боротьби. Скажімо, зовнішньополітичній, внутрішньополітичній, бо розпорошення сил послаблює національно-визвольний рух. От у випадку з ОУН сталося навпаки - ОУН весь час розширювала спектр своєї діяльності, починаючи від атентатів, збройних нападів, скажімо, на окупаційні польські установи і закінчуючи формуваннями політичних лобі в країнах Європи, які ставили українське питання. Таке собі могла дозволити тільки ОУН.
І найголовніше, звичайно, це сам факт утворення ОУН. Без перебільшення, це один із найуспішніших політичних проектів 20 століття. І тут треба наголосити на провідній ролі Євгена Коновальця. От, на жаль, ми вже в сучасній Україні дуже недооцінюємо Коновальця. Ми багато говоримо про Бандеру, ми говоримо багато про Шухевича, ми багато говоримо про Олену Телігу, про Олега Ольжича - і це справді символи світу чи постаті Організації українських націоналістів. Але без Євгена Коновальця ці постаті не могли б з’явитися. Його авторитет, його вплив був надзвичайно великий і призвів до того, що всі, на той час існуючі, організації націоналістичного спрямування, патріотичного спрямування зуміли свої інтереси і свої амбіції відсторонити, а центральною амбіцією зробити інтерес нації і інтерес Організації українських націоналістів. Вони об’єдналися, це не було легко, це тривало кілька років, але постать Коновальця була центральною, такою сильною, що не визнати його авторитету як лідера, просто було неможливо. От уявіть собі, на установчому з’їзді ОУН, який відбувся у Відні в 1929 році, було присутньо лише 30 людей. І оці 30 людей створили організацію, яка потім стала цілим етапом національно-визвольної боротьби.
- Але націоналісти повторюють ті самі помилки й сьогодні. У нас всі виступають окремо: окремо «Свобода», окремо Азов, окремо ОУН? Тобто, на сьогодні говорити як про організовану силу, ми про націоналізм не можемо, вам не здається?
- В історії ОУН було багато як героїчних сторінок, так і драматичних. І це правда. Наприклад, в 1940-му році ОУН розколовся на дві частини: ОУН під проводом полковника Андрія Мельника і ОУН під проводом Степана Бандери. Очевидно, що під будь-яким поглядом факт розколу монолітної організації та ще напередодні Другої світової війни є негативним. Ми повинні робити уроки зі свого історичного минулого, і ми якраз робимо правильні уроки. У даному випадку я б хотів зробити деякі уточнення щодо сучасних націоналістів. У березні 2017 року провідні націоналістичні організації підписали маніфест національної єдності. Цей маніфест підписав «Національний корпус», «Свобода», «Правий сектор», Організація українських націоналістів і Конгрес українських націоналістів. Якщо ви уважно почитаєте цей маніфест і порівняєте його з маніфестом, який був ухвалений в 1929 році, то ви відчуєте, що навіть пафос той самий, дух той самий. Ми навмисно зберегли цей пафос, цей дух.
- А на виборах ми побачимо єдність? Чи будуть різні колони?
- Про вибори... Керівник «Азову» Білецький не йде на вибори президента. Українські націоналісти вперше за всю новітню політичну історію об’єдналися і висунули єдиного кандидата у президенти - Руслана Кошулинського. Декларацію про його підтримку підписали: «Свобода», Конгрес українських націоналістів, ОУН і організація С-14. Тобто, всі провідні націоналістичні організації об’єдналися і висунули єдиного кандидата. Для мене ця тема дуже важлива, бо перед обличчям загрози з боку Росії відповідь наша може бути лише одна - консолідація нації і суспільства. Тому ми маємо єдиного кандидата, тому і на парламентських виборах ми будемо мати один список і виступати як єдина націоналістична сила. У перспективі можлива якась інша організаційна форма нашого об’єднання. Поживемо - побачимо. Але беззаперечним фактом є те, що ми вивчили уроки минулого і ми намагаємося не повторювати ті прикрі помилки, яких допускали наші попередники.
ДІЇ, ПОВ’ЯЗАНІ З НАМАГАННЯМ СКОМПРОМЕТУВАТИ НОВУ ЦЕРКВУ, МОЖУТЬ ВИХОДИТИ ТІЛЬКИ З МОСКВИ
- Днями відбулася інтронізація нового предстоятеля Української православної церкви. Націоналісти завжди підтримували єдину помісну церкву, але у мені живе побоювання, що вони будуть сприймати створення єдиної помісної церкви як засіб українізації. Зараз - це не 100 років тому. Зараз українська мова у нас державна. І нема суворої потреби чекати чи тим більше вимагати, щоб всі літургії служилися українською.
- Погоджуюся з вами, що не можна перетворювати церкву на політичну партію. І це велике випробування для нової православної церкви, щоб вона збереглася як церква, а не перетворилася у політичний механізм за допомогою якого якісь політичні сили чи політики будуть вирішувати свої проблеми.
- Я про те, чи розуміють націоналісти, що вони не мають намагатися вплинути і зробити церкву засобом українізації?
- Згоден з вами абсолютно. Але таких процесів я не бачу, щоб націоналісти намагалися використати єдину православну церкву як засіб українізації. Українські націоналісти підтримують сам факт постання такої церкви, розуміють наскільки це важливо. І я думаю, що вони так само розуміють, що не можна перетворювати церкву в політичний інститут і використовувати церкву, навіть з метою українізації України, що для нас є дуже важливим.
Треба зрозуміти, що церква живе своїм життям, політичне життя має свої якісь канони і закони, і грішне з праведним плутати не можна.
Я бачу загрозу в іншому, що тема, яку ми зараз з вами обговорюємо, буде активно педалюватися і використовуватися в Росії для того, щоб спровокувати те, про що ви говорите. Бо, якщо ви дивилися російські канали в той період, коли в Константинополі відбувалася процедура надання Томосу українській православній церкві, то з дня у день там говорили, що ось незабаром почнеться релігійна війна, ось незабаром українські націоналісти будуть нападати на лавру, захоплювати лавру, будуть викидати священників і монахів.
А от дивіться: нічого не відбувається. Тобто, процес переходу парафій Московського патріархату хоч повільно, але відбувається і відбувається в мирний спосіб. Тому мені здається, що якесь загострення чи якісь конкретні дії, пов’язані з намаганням скомпрометувати нову церкву, можуть виходити тільки з Москви. Жодна політична сила в Україні, включно з Президентом, Головою Верховної Ради, Урядом ніколи не закликали до того, щоб використовувати церкву у своїх політичних амбіціях.
- Український націоналіст сьогодні і український націоналіст 100 років тому. Що помінялося в їх постаті?
- Основні світоглядні і ідеологічні засади не змінилися. Націоналізм 90 років тому запропонував єдину правильну на мою думку модель майбутньої української держави - це національна держава. Національна за формою, змістом і за духом. І ця теза і ця мета залишається актуальною і залишається правильною. Але український націоналізм у минулому був націоналізмом визвольним, тобто він ставив собі за мету збройним шляхом здобути Українську державу. Перше правило декалогу українського націоналіста - здобудеш українську державу або загинеш у боротьбі за неї.
Сьогодні ми вже чверть століття живемо в незалежній Українській державі. І український націоналізм з визвольного перетворюється на державотворчий. І оцей процес є важливим, бо державотворча роль українського націоналізму не менш важлива, ніж національно-визвольна. Крім українських націоналістів жодна інша політична сила не має такої чіткої і такої конкретної моделі майбутнього української держави. Ми кажемо: ми хочемо жити в національній державі. Ми бачимо цю державу національною за духом, де панує українська мова, де зберігаються українські традиції. Чи інша якась політична сила має таку візію? Я не бачу. Навпаки я бачу, що намагаються від нас запозичити якісь конкретні концепції, взяти від нас якісь світоглядні засади і видавати їх за свої. І це дуже часто є звичайною політичною спекуляцією. Тому державотворча роль українського націоналізму це те, що відрізняє український націоналізм часів Євгена Коновальця, часів 20-30-х років і часів похідних груп ОУН.
- Скажіть, часом складається таке враження, що націоналізм стає популярним на теренах Західної Європи. Але все частіше зустрічаєш публікації про те, що він фінансується переважно Росією.
- Не можна так узагальнювати, може бути комуністичний інтернаціонал, може бути соціалістичний інтернаціонал, але націоналістичного інтернаціоналу бути не може. І те, що видається за націоналізм в якійсь європейській державі, то це ще не означає, що цей націоналізм ми можемо ототожнювати з українським націоналізмом. Український націоналізм явище унікальне і неповторне, і я б не хотів, щоб ми порівнювали людей, які називають себе правими або націоналістами десь у Європі, з українським націоналізмом чи українськими націоналістами. Бо український націоналізм в Україні дбає в першу чергу про інтереси своєї нації на своїй землі. \
Ось подивіться українсько-польські стосунки дуже гострі. Питання історичної пам’яті, ставлення поляків до ОУН-УПА… Польський Сейм приймає закони, де український націоналізм засуджується, в польському суспільстві або в частині польського суспільства, але в значній частині польського суспільства - такі дуже яскраві антиукраїнські настрої.
І подивіться ситуацію в Україні. Чи ви можете сказати мені, що в Україні є антипольські настрої? Ніколи, навіть серед націоналістів такого немає. Я пригадую, ми одного разу пікетували посольство Польщі в Києві, і мені здавалося, що під кутом зору тої вакханалії, яка твориться в Польщі, тут тисячі людей зараз прийдуть і будуть вимагати від поляків історичної справедливості. Але цього не було. Прийшли націоналісти, було чимало людей, але щоб це мало масовий характер, такого немає. Наш націоналізм ніколи не втручається в справи інших країн, на відміну від націоналізмів інших країн, які дуже часто втручаються у внутрішні справи або суміжних країн, або якихось інших країн.
- Скажіть, а вам здається, що на світовій ідеологічній мапі націоналізм не має далекої перспективи?
- Навпаки, світові тенденції якраз полягають в тому, що ми від якихось глобалізаційних процесів переходимо до політики національних держав. І концепція національних держав не втратила своєї актуальності, незважаючи на глобалізаційні процеси, незважаючи на те, що в минулому глобалізація вважалася відповіддю на всі питання і дуже багато людей говорили про те, що глобалізація завершить еру незалежних і національних держав. Цього не відбувалося і не відбудеться.
Деякі спостерігачі кажуть, що в Європі почалися дезінтеграційні процеси, які можуть довести до розвалу Європейського Союзу. Насправді країни Європейського Союзу досягли такого рівня, коли починають відчувати необхідність зберігати власну ідентичність навіть коштом втрати якихось комунікацій чи якихось зв’язків зі своїми партнерами по ЄС, бо питання ідентичності починає ставати ключовим. Так само і в Україні. Ми можемо бути цікаві для Європи і для світу лише в одному випадку - коли збережемо свою національну ідентичність. І я завжди казав, що наше бажання інтегруватися до ЄС чи бути частиною Європи має відбуватися за правилом: спочатку українці, а потім європейці. Ми будемо цікаві і будемо рівноправними партнерами в Європі і в світі лише тоді, коли збережемо власну ідентичність. Зберегти власну ідентичність - це зберегти свою мову, зберегти свою культуру, зберегти свою церкву, зберегти те, що відрізняє нас від інших.
- І ми з вами проскочимо надмірне захоплення лібералізмом?
- От чим відрізняється лібералізм від націоналізму? Лібералізм інтереси особи ставить вище інтересів спільноти. А націоналісти інтереси спільноти, нації ставлять вище інтересів особистості. Тобто, ми кажемо, що особистість може себе реалізувати тільки в рамках національної спільноти. Тому звичайно, що лібералізм і націоналізм є антиподами. Є те, що ви кажете: така хвороба лібералізму, але хвороба лібералізму дуже швидко виліковується, коли починають спрацьовувати зовнішні чинники, зокрема загрози. Коли Росія напала на Україну, то стало зрозумілим, що не лібералізм може захистити нашу територіальну цілісність, а націоналізм. Тому ми вилікуємося від лібералізму, і Росія нам «допоможе» це зробити.
Лана Самохвалова, Київ