Псевдовибори на Донбасі можуть зійти Путіну з рук. Чи ні?

Незважаючи на заклики світової спільноти скасувати призначені на неділю псевдовибори в окупованих районах Донбасу, Кремль таки провів «голосування», «намалювавши» пристойну явку (77%!) і підтвердивши узгоджений раніше результат – у спробі (марній) легітимізувати на чолі окупаційних органів «підходящих» для московських кураторів маріонеток.

Реакція України і цивілізованого світу – прогнозована. Київ та Брюссель, Берлін і Париж, Варшава і Вашингтон, влада десятків інших країн, лідери міжнародних організацій в один голос заявили про нікчемність псевдовиборчого процесу і про невизнання результатів «волевиявлення».

Зокрема, незаконними «вибори» в так званих «ДНР" і "ЛНР» уже назвали канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Франції Емманюель Макрон, спецпредставник Держдепартаменту США Курт Волкер, десятки інших впливових політиків.

Тим часом вітчизняні дипломати активно роз’яснюють українську позицію на численних міжнародних майданчиках. Приміром, Україна вже в понеділок скликала засідання постійної ради ОБСЄ. Пізніше питання порушення Москвою норм міжнародного права під час організації так званих «виборів» на захоплених землях іншої суверенної країни обговорять Рада міністрів закордонних справ ЄС і комітет міністрів Ради Європи.

Звісно ж, Кремль відреагував на негативні заяви світової спільноти у звичний ультимативний спосіб. Що-що, а погрожувати в Москві уміють. Якщо не Путін, то його вірний посіпака Сурков, як не Сурков, то московська «прес-тітушка» Пєсков, не Пєсков, то який-небудь Жириновський… Цього разу «рупором Кремля» вирішили зробити маловідомого в Україні, та і в самій Росії, першого заступника голови комітету Ради Федерації з міжнародних справ Владіміра Джабарова. Він не лише погрожував Україні, а й навангував дестабілізацію усьому європейському континенту. Думаємо, більш ніж промовистий сигнал для європейських прибічників усіляких газпромівських «потоків», котрі в гонитві за «довгим» євро готові співпрацювати хоч із самим чортом. Вони, нарешті, мають зрозуміти, що з Путіним не можна загравати. Його треба примушувати до миру: зокрема, через політичний і головне – економічний тиск. І проведені усупереч позиції міжнародної спільноти псевдовибори в окупованих регіонах повинні стати каталізатором для його посилення. Які ж шанси?

Доволі песимістично налаштований щодо цього експерт з міжнародної і внутрішньої політики Українського інституту майбутнього Ігор Тишкевич. «Лише невиправні оптимісти можуть уявляти собі, що світова спільнота єдиними фронтом підніметься на захист України і, нехтуючи власним економічним інтересом, припинить будь-які ділові контакти з Москвою», - каже політолог. Не вірить він і у «санкційний потенціал» Об’єднаної Європи, нагадуючи яким неповоротким і обережним є європейський бюрократичний апарат.

«Санкції ЄС можуть запроваджуватись або за рішенням глав держав, керівників урядів чи згідно з ухвалою Європарламенту. Причому, рішення керівників країн має бути консенсусним і також узгодженим на рівні європейських інституцій. Але чи проголосують за посилення антиросійських санкцій, приміром, президенти Чехії та Італії, чи підтримають таке рішення європейських колег італійський і австрійський прем’єри? Сумніваюся - навіть після чергового шпигунського скандалу за участю Москви. Також немає єдності і у складі Європарламенту», - говорить Ігор Тишкевич.

Сумнівається у ймовірності нового раунду якихось конкретних дій щодо Росії з боку ЄС і виконавчий директор Інституту світової політики Євген Магда:

«Навряд чи Євросоюз запровадить нові санкції проти Москви. Думаю, навіть найближчим часом там не підуть на подібні кроки. Адже рішення ухвалюються консенсусом, а політичний клімат в Італії чи в Угорщині не дозволяє на це сподіватися», - каже політолог. Утім, він не відкидає ймовірності посилення антиросійських санкцій з боку США.

А ось Ігор Тишкевич має сумніви і щодо цього. Адже санкційна політика Сполучених Штатів Америки спрямована, насамперед, на розв’язання власних проблем і досягнення своїх цілей. Багато в чому ці інтереси збігаються з українськими. Але не в усьому і не завжди.

«Звісно ж, фейкові вибори - добра нагода для США виправдати запровадження нових санкцій проти Москви, але це не буде способом реалізації саме українських планів. Якщо ми не сформулювали позиції щодо того, навіщо Україна Сполученим Штатам, то маємо «дякувати» й тому, що США постійно заявляють про політичну підтримку Києва на словах і вже впровадили кілька етапів санкцій», - наголошує Ігор Тишкевич.

При цьому він нагадує, що далеко не всі із нині чинних санкцій завдають реальних збитків державі-агресору. Як приклад – остання «санкційна порція» від Вашингтона, яку було запроваджено минулого четверга. Адже навряд чи можна розраховувати на економічний крах путінського режиму після потрапляння до списку санкцій, скажімо, ялтинських санаторіїв чи сімферопольскої "Керівної компанії інфраструктурних проектів"...

А ось політолог Михайло Басараб вважає, що додаткові санкції міжнародної спільноти проти Кремля за організацію фейкових виборів таки можуть з’явитися. Але це залежатиме від активної позиції нашої країни.

«Якщо представники української влади поговорять про це кілька днів, провівши «про око» якісь дискусії на кількох міжнародних майданчиках, а потім про все «благополучно» забудуть, шансів на впровадження антикремлівських санкцій дуже мало, - каже Михайло Басараб, - натомість, якщо постійно тримати цю тему в інформаційному полі, свого таки можна добитися: «крапля, як кажуть, - камінь точить». При цьому більше сподіватися варто не на такі майданчики як ООН чи ОБСЄ (оскільки ці структури багато в чому перетворилися на місця для суто формальної дипломатії і дотримання дипломатичного протоколу). Необхідно апелювати до окремих держав Заходу – передусім, США і країн Європи, доводячи, що проведення так званих «виборів» на окупованих і контрольованих Росією територіях Донбасу є достатньою підставою для розширення антипутінських санкцій», - вважає політолог.

Паралельно ж із такими консультаціями Україна, на думку Михайла Басараба, має демонструвати приклад, запровадивши проти Росії власні додаткові санкції, обумовлюючи їх необхідність саме організацією державою-агресором фейкового волевиявлення в окупованих нею районах. І вже тоді можна буде вимагати подібних кроків від наших міжнародних партнерів.

Владислав Обух, Київ