Розмови про розірвання договору щодо Азова різко вщухли. Чому?

Про денонсацію Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, підписаного у 2003-ому під тиском Кремля, який намагався захопити Тузлу, активно заговорили наприкінці вересня. Після того, як Київ поінформував кремлівських керманичів про непродовження так званого Великого договору - про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ.

Безумовно, в ідеалі треба розірвати усі майже чотири із половиною сотні двосторонніх договорів із Росією, які формально ще залишаються чинними. Але для цього потрібен час. І, звісно ж, кожному такому кроку має передувати ретельне вивчення питання, з’ясування усіх можливих ризиків. А також напрацювання контрзаходів у випадку вкрай агресивної реакції з боку Кремля. Сподіваємося, що саме проведенням такого аналізу пояснюється нинішня пауза в публічному обговоренні питання про розірвання «азовського» договору. Адже, як наголошують юристи, на відміну від денонсації договору про дружбу, партнерство і співробітництво, який був лише політичним документом, в угоді щодо Азовського моря і Керченської протоки багато технічних моментів, які дуже складно врегулювати. Тож Україна має до цього належним чином підготуватися.

Укрінформ поцікавився, що думають військові та політичні експерти про причин зниження суспільного і медійного інтересу до теми розірвання договору щодо Азова і про реальні перспективи такого кроку.

Михайло Жирохов, військовий експерт:

Кремль спробує використати «азовську» тематику у передвиборчій риториці проросійських кандидатів”

Цей документ має кілька «прив’язок» до так званого «Великого договору про дружбу і співробітництво», який діятиме до квітня наступного року і який Україна, як відомо, продовжувати не збирається. Тож до того часу знову «вкидати» цю тему в публічний дискурс немає сенсу. Адже кілька тижнів тому прибічники і противники розірвання договору від 2003 року уже оприлюднили увесь «арсенал» своїх аргументів. Тому фахівцям краще зосередитися на «непублічних» аспектах, намагаючись зважити усі «плюси» та «мінуси» такого кроку.

При цьому варто враховувати, що наразі у нас немає необхідних сил, які б могли забезпечувати ефективну охорону і оборону державного кордону у разі розподілу акваторії між Україною та Росією за міжнародно-правовими нормами. Тобто, без необхідної підготовки реалізувати своє право ми не зможемо.

До того ж, на ситуації позначається наближення виборів. Поки що кандидати, які заявляють про участь у перегонах, сконцентрувалися на інших гаслах і пріоритетах. Тому питання договірної бази з РФ відійшло у відносну «тінь». Але ближче до виборів проблема актуалізується. Щоправда, існує ризик, що актуалізувати її спробує Кремль – як аргумент у передвиборчій риториці проросійських кандидатів. Тобто, буде заявлено, що, протестуючи проти розірвання договору, прокремлівські кандидати нібито дбають про поліпшення економічного становища населення – зокрема, через забезпечення роботи українських портів чи унормування тієї ж сумнозвісної азовської риболовлі. Саме з такою метою Москва запроваджує антиукраїнські санкції – у розрахунку на певний електорат, який на п’ятому році війни усе ще підтримує проросійських політиків.

Микола Маломуж, колишній глава Служби зовнішньої розвідки України:

“До врегулювання ситуації на Азові варто залучати якомога більше представників світової спільноти, не лише США і ЄС”

Можливо, й добре, що активні дискусії щодо необхідності розірвання договору дещо вщухли. Сенсу «переливати цю тему із пустого в порожнє» у телеефірах немає. Натомість Україна має зосередитися на копіткій дипломатичній роботі для залучення якомога більшої кількості міжнародних партнерів для напрацювання механізмів урегулювання ситуації. Зокрема, через створення міжнародного переговорного майданчика для вивчення проблеми і вироблення механізму подальших дій. У результаті маємо вийти на модель, передбачену міжнародним морським правом: розмежування акваторії Азова і, відповідно, встановлення морського кордону. Тільки після цього можна буде говорити про розірвання угоди щодо Азовського моря від 2003 року. Інакше можемо спровокувати хаос, за якого Росія «спокійнісінько» продовжуватиме порушувати міжнародні норми, та ще й звинувачуватиме нас у нібито неконструктивній позиції.

Тобто, я - за перегляд умов договору. Але цьому кроку має передувати підготовка альтернативи – договорів за участю міжнародних партнерів, які зацікавлені у стабілізації ситуації в регіоні. При цьому ми не маємо задовольнятися лише словесною підтримкою від іноземців. Потрібні дії. А дії можливі за умови, що наші партнери матимуть свій економічний інтерес, розуміючи, що втрачають Україну як перспективного партнера, і, до того ж, самі зазнають збитків унаслідок дій Росії.

Впевнений, що для підготовки практичних рішень не знадобиться багато часу. Адже маємо певні напрацювання. Зокрема, є механізм, що застосовувався при розмежуванні у Чорному морі. Його потрібно оновити, привівши у відповідність до сучасних реалій і потреб. Готуючи документ, варто враховувати і об’єктивні інтереси Росії, аби вона не чинила жорсткого спротиву під час переговорів та не мала «відмазок», коли дійде до виконання домовленостей. Але ще раз наголошую: зробити це сам-на-сам із Кремлем фактично неможливо. Варто залучати до процесу врегулювання якомога більше представників світової спільноти, не обмежуючись лише Сполученим Штатами і країнами Європи.

Паралельно Україна повинна продовжити втілення комплексу заходів для стабілізації оперативної ситуації в Азовському морі - із тим, щоб гарантувати безпеку наших громадян і партнерів, а також дотримання спільних економічних інтересів. Перелік таких кроків був запропонований експертами Президентові та Уряду ще рік тому. На жаль, процес втілення передбачених заходів на практиці затягнувся. Чим і скористалась Росія.

Олег Саакян, голова Єдиного координаційного центру «Донбас»:

“Розірвання договору не вплине на дії Росії, для якої «не писані» жодні міжнародні норми й закони”

Відсутність активної дискусії на цю тему пов’язана із сумнівами, що рішення про розірвання договору принесе Україні стратегічну користь. Адже сам по собі такий крок не посилить нас у військовому плані, і, відповідно, не змінить балансу сил в регіоні. Також це навряд чи вплине на дії Російської Федерації, для якої «не писані» будь-які міжнародні норми й закони.

І, головне, що розірвання договору таїть небезпеки, пов’язані зі зміною нинішнього статусу Азова. Адже після денонсації документа Кремль може порушити питання про зміну кордону (оскільки вважає анексований Крим своєю територією. А через зміну демаркаційної лінії (і з огляду на фактично повну анексію Росію Керченської протоки) стратегічне розташування сил може змінитися не на користь України…

Ігор Рейтерович, політолог:

“Вирішення питання можуть відкласти аж до парламентських виборів”

Те, що тема можливого розірвання двостороннього договору щодо Азова відійшла «на другий план» можна пояснити низкою об’єктивних причин. Зокрема, стало зрозуміло: такому кроку мають передувати переговори із міжнародними партнерами. Адже у цьому питанні не все так просто. Договір стосується не лише України й Росії, а і частково - «третіх країн».

Крім того, мусимо визнати, що в української влади немає однозначної позиції щодо цього питання: міністр закордонних справ говорить одне, представники Верховної Ради – інше, Президент час-від-часу проголошує «третє». За таких умов керівництво країни швидко зрозуміло: миттєво розв’язати проблему неможливо. Такому важливому кроку має передувати системна робота. І вона вже почалася. І, зрозуміло, немає нічого дивного у тому, що ведеться вона не у публічній площині…

Маємо пам’ятати: Путін неодноразово говорив, що чекатиме завершення виборчої кампанії і домовлятиметься вже з новою українською владою. Тому з нашого боку бажання розрубати цей «Гордіїв вузол» буде і будуть певні кроки у цьому напряму. Але Росія на жодні дипломатичні заходи не погодиться. Можливо, у випадку різкого погіршення ситуації, Україна змушена буде зробити такий крок у односторонньому порядку. Але, якщо загострення не станеться, то вирішення питання відкладуть, принаймні, до завершення президентських виборів, а, можливо, і до виборів парламентських, коли в країні буде повністю сформована владна вертикаль.

Опитав Владислав Обух. Київ