Внесіть мене в санкційний список, дядечку Путін!
Президент Росії Володимир Путін підписав указ про запровадження економічних санкцій проти України. Відповідне рішення 22 жовтня оприлюднене на сайті Кремля. Санкції запроваджуються у відповідь на «недружні і такі, що суперечать міжнародному праву, дії України, пов’язані із запровадженням обмежувальних заходів стосовно громадян і юридичних осіб Російської Федерації, з метою захисту національних інтересів» Росії.
Проти кого конкретно з українських юридичних і фізичних осіб Кремль застосує санкції — ще невідомо. Скласти список Путін доручив урядові Росії. Там же, крім усього іншого, мають визначити, якими саме будуть обмежувальні заходи.
Поки списку нема — рано думати-гадати про те, як вплинуть російські обмеження на економіку України. Це з одного боку. З іншого — санкції можуть також мати й позитивний ефект, тобто, зіграти якомусь політику на руку. Адже, ну, хіба це не престижно потрапити під санкції токсичного Путіна?
На питання Укрінформу — хто і що може потрапити в російський санкційний пакет — відповідають:
Євген Магда, політолог, директор Інституту світової політики:
“Не думаю, що росіяни знайдуть якісь підприємства, що належать, приміром, Петру Порошенку, але посмикати того ж Ріната Ахметова...”
— Ці санкції будуть насамперед політично вмотивовані. Вони будуть накладені так, що російська пропаганда зможе сказати: “От, бачите, вони, ці русофоби, бандерівці, намагалися з нами торгувати, а ми — наклали на них санкції”. Логіка буде приблизно така, і я в цьому практично не маю сумнівів. Росія завжди наголошує на тому, що робить «добру справу», а Україна їй «плює в борщ». Я не знаю, чи зможуть вони знайти підприємства, які належать, приміром, Петру Порошенку, але посмикати того ж Ріната Ахметова, думаю, просто зобов’язані. Ну і, власне, будь-кого з представників великого бізнесу, хто якось негативно висловлювався проти Росії. На секундочку, путінський указ має формулювання “за недружну позицію України». Хто іще? На це питання зараз важко відповісти, адже потрібно дивитися, уважно вивчати номенклатуру співпраці. Це перше.
Друге. Йдуть іще такі розмови, що для когось потрапити в російський санкційний список — це можливість. Але. Я не уявляю собі, що РФ накладе санкції на компанії, наприклад, що нібито належать Оксані Марченко, а реально — Віктору Медведчуку. Так само я не уявляю собі, щоби хтось побіг у Кремль, заніс туди мішок з грошима і попросив, аби його включили в санкційний пакет. В той же час, не варто повністю виключати таку можливість.
Олег Саакян, політолог:
“Указ про санкції — це сигнал Путіна до українських олігархів, щоб напередодні виборів вони приходили до нього домовлятися”
— Дійсно, поки що нікому не відомо, хто туди може потрапити, тому будь-яке пророкування цих прізвищ або назв компаній скоріше пов’язано з інтуїцією, ніж з аналітикою. Утім декілька припущень можемо зробити. Скоріш за все РФ це зробила зараз для того, щоб, по-перше, викликати український олігархат до перемовин. Путін, прийнявши рішення надати таку можливість уряду фактично створив часове вікно, в яке промовив до олігархів українсько-російських: “Ідіть сюди, будемо домовлятися стосовно того, хто там буде, а хто — ні”. Оскільки частина українського олігархату пов’язана з російським - і виробничими, і фінансовими зв’язками.
По-друге, це жорсткі заяви, якими потрібно згуртовувати суспільство. Рейтинги Путіна зараз, якщо довіряти даним Левада-центру — найменші за останнє десятиріччя. Тому така заява про санкції проти України на тлі тотальної українізації російського новинного контенту може сприйнятися позитивно широкими верствами населення РФ. На тлі пенсійної реформи, територіальних суперечок між Чечнею та Інгушетією, обранню губернаторів, церковних питань, а також на тлі десятків інших проблем, котрі нині турбують російське суспільство — “ура-патріотизм” під соусом “санкції проти України” може зіграти позитивну роль, переводячи фокус на Україну, і активізуючи тезу про “українську загрозу”.
По-третє, ми бачимо, як увага фактично перефокусовується на колективну відповідальність, а не персональну. Розпоряджаючись на уряд, Путін, і це дуже вирогідно, грає на спільне замазування і «кремлівських веж» та російських урядовців. Тобто, робиться це для того, щоб згуртувати політичну команду всередині, оскільки ми розуміємо, що, приміром, по тих же окупованих територіях Сходу України ведеться боротьба між декількома кланами, власне, і всередині російського політикуму починаються деструкція, там нема уже монолітності. А українське питання, спільний ворог, як ніщо інше, згуртовує російську політичну еліту.
Тепер щодо прізвищ, адже якщо вангувати, то вже до кінця. Вважаю, що туди потрапить частина українського політикуму. Не виключено, що там буде “кривавий пастор” Олександр Турчинов і вся компанія, яка Росією може бути виставлена під брендом українських бандерівців, каратєлєй і тому подібне. Себто це будуть політики, які робили гучні та однозначні заяви стосовно Росії. По-друге, можуть увійти туди українські компанії, що знаходяться в активних бізнесових стосунках з РФ, але не чіпають їх інтереси впливу в Україні, наприклад, фармбізнес, а також ті, що не беруть активної участі в лобіюванні російсько-політично інтересу в Україні, їх капітал не може бути використаний для цього, але в той же час вони заробляють на Російській Федерації, і їх можуть зробити цапами-відбувайлами. Ну і третє — до списку можуть потрапити політики, для поляризації українського суспільства. З моменту, коли Росія внесе когось до цього списку — він одразу ж стане “людиною честі” в Україні. І якщо РФ розігрує сценарій по дестабілізації, і так мені здається, то для нього потрібно дві сторони: з однієї сторони — Медведчук і компанія, а з іншої — компанія “санкційників”, кого Росія внесе у список. Звідси - згадана поляризація, більша прогнозованість, а також контрольованість українського політичного процесу з боку РФ... А це гра, в якій не стільки важливо виграти, наприклад, висоту, скільки спланувати фарватер, в якому точитеметься боротьба. Таким чином Росія будує логічні схеми, щоби спрямовувати українську передвиборчу кампанію в потрібне для себе русло.
Олег Устенко, економіст, виконавчий директор Міжнародного Фонду Блайзера:
“Завдання указу не реальні дії, а загроза застосування за “неправильні” дії”
— По-перше, основне тут - фізичні особи, а не юридичні (як може здатися з першого погляду).
По-друге, якщо б Росія хотіла ввести санкції проти юридичних осіб, то вона могла б зробити це і раніше. Тоді, коли різко обмежувала український експорт. Тоді, коли практично повністю зупинила продажі української машинобудівної продукції на своїй території.
По-третє, зараз обмежувальні заходи проти українських експортерів будуть все ще болючими, але вже не такими, як раніше. Сила удару буде набагато меншою. Сировинні ринки - глобальні. Українські компанії (так само як і будь-які інші) можуть переорієнтуватися на нові напрямки. Але від цього не виграють ні вони, ні РФ.
По-четверте, в даному випадку ми маємо ситуацію з прихованими смислами з теорії ігор. Логіка путінського указу може бути витлумачена наступним чином. Уявіть, що на сцені є дві групи акторів. Перша група, яка не має ніякого відношення до даного указу і тому абсолютно індиферентна. Вона продовжуватиме обурюватися, співчувати, веселитися, засмучуватися. Це своєрідна масовка. Друга група - це ті, хто має відношення до цього указу. Ось ця друга група акторів складається з тих, які відносно відкрито роблять бізнес в РФ або з РФ і тих, які приховують свої відносини з РФ. Основна інтрига зосереджена саме на останній «таємній групі». Вона неоднорідна. Тут є і топові актори, і актори другого плану. Саме сюди направлено увагу автора п'єси. Саме вони знаходяться в складній ситуації. Глядач нічого не знає саме про них. По ходу п'єси саме їхні репліки можуть виявитися абсолютно несподіваними. А їх дії непередбачуваними. Це і є інтрига. Але і автор, і вони самі обізнані про свою причетність. При цьому кожен з цих акторів не знає точно чи про всіх його “грішки” знає автор. Сподівається, що не знає. Але і гарантій у нього немає. У будь-який момент автор може вказати на нього і надати докази. Все це зроблено для того, щоб таким чином змусити поводитися актора «правильно».
Ну і, власне, по-пяте, завдання цього указу не реальні дії, а загроза їх застосування за “неправильні” дії.
Віктор Таран, політолог, голова Центру політичних студій “Ейдос”:
“Росія постійно, і не лише протягом війни, забороняла український сир, молоко, м’ясо”
— Речник глави РФ Дмитро Пєсков буквально сьогодні заявив, що цей список стосуватиметься окремих чиновників, економічних галузей, але не стосуватимуться широкої верстви населення. Перекладаючи дипломатичною мовою, це означає, що Росія готується до введення по суті дзеркальних санкцій проти України. Це загальноприйнята норма, і нею передбачено, що коли проти країни вводяться санкції, то вона, тобто, РФ, може піти на аналогічний крок.
Наступне — проти кого Україна вводила санкції? Це і російські діячі культури, і бізнесмени, і компанії, котрі працювали/працюють на територіях окупованого Криму і Донбасу, а також, власне, проти осіб з найближчого оточення Путіна. І якщо йти за такою логікою, то швидше за все до санкційного списку РФ потраплять діячі української культури з активною патріотичною позицією, потраплять туди і політичні діячі, але не першого ешелону, як ото президент Петро Порошенко або віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко, котра бере участь у мінському процесі, а ті, хто асоціюються з подіями 2014 року, приміром, Олександр Турчинов, Сергій Пашинський тощо. Крім того, росіяни введуть секторальні економічні санкції проти окремих підприємств. Але чимось новим це не назвеш, тому що Росія постійно, і не лише протягом війни, забороняла український сир, молоко, м’ясо й так далі. Яких сфер виробництва це безпосередньо торкнеться зараз? Думаю, що це ті сфери українського виробництва, котрі створюють пряму конкуренцію російським товарам, а відтак — вони заборонятимуть для поставок на територію РФ.
Олексій Мінаков, політолог:
"Це історія не про економічний удар, а про політичну істерію Путіна, який гнівно обурився процесами з формування незалежної від Росії православної церкви"
— В умовах війни логічно і правильно обмежувати будь-які зв'язки з агресором-окупантом, в усіх сферах - культурній, інформаційній, транспортній і, в тому числі, економічній. В цьому контексті, санкції Путіна є внеском у стратегічну перемогу України. Треба розуміти, що Путін втратив важелі впливу на Україну у вигляді російського газу, російських телеканалів, російських соцмереж, вже починає втрачати вплив навіть на церкву, тому переходить до другорядних інструментів тиску. Ці санкції навряд чи вдарять по економіці України, тому що за 2013-2016 роки товарообіг між Україною та РФ і без санкцій скоротився у більш ніж 4 рази, а зараз частка Росії в українському експорті складає лише 8,5%. Це історія не про економічний удар, а про політичну істерію Путіна, який гнівно обурився процесами з формування незалежної від Росії православної церкви.
Опитав Мирослав Ліскович. Укрінформ
