Катерина Левченко, Урядовий уповноважений з питань гендерної політики
“Гендерна тема” була об'єктом маніпуляції з часів Януковича – для зупинення євроінтеграційного руху України
23.09.2018 09:00 5852

У першій частині інтерв'ю з Урядовою уповноваженою з питань гендерної політики Катериною Левченко йшлося про різне розуміння цінностей в українському суспільстві, про рівність прав жінок і чоловіків, і про можливість реалізації цієї рівності.

ПРО «ЖІНОЧУ» І «НЕЖІНОЧУ» ПРАЦЮ, ГІДНІСТЬ І НАЦБЕЗПЕКУ

- Знову ж таки, хтось мусить працювати, щоб були соціальні виплати.

- Я взагалі – прихильниця праці, бо в основі існування людини лежить праця, це те, що дає найбільший розвиток людині. Зрозуміло: якщо зранку і до ночі будеш займатися важкою фізичною працею – то розвиток тут сумнівний, але зараз ми говоримо про все ж таки сучасні види праці.

- І так розвивається економіка, що всю тяжку працю скоро виконуватимуть роботи, машини.

- І от тут якраз ще одна тема, яка дуже важлива для чоловіків, – питання гідних умов праці. Ви знаєте, що у нас заборонено використання праці жінок на тяжких та шкідливих для здоров'я роботах, це норма 43-ї статті Конституції. Але вона не розповсюджується на чоловіків, і це шкодить їхньому здоров'ю та не стимулює роботодавців до покращення умов праці.

Питання покращення умов праці в Україні – це дуже серйозне гендерне питання

Це та сфера, де саме врахування гендерних підходів покращує ситуацію представників обох статей – жінки отримують доступ для більшої кількості професій і відповідно заробляння грошей, і є потреба в покращенні умов праці для всіх. Адже присутність жінок сприятиме більшому контролю і покращенню умов праці на цих складних ділянках. Без сумніву, це потребуватиме більших витрат від роботодавців. Але якщо ми хочемо вберегти робітників, зробити так, щоб вони не їхали працювати за кордон, – то мусимо це робити. Бо чому люди їдуть за кордон? Не завжди там і заробітна плата висока. Але там кращі умови праці, життя, що й приваблює наших громадян. І тому питання покращення умов праці сьогодні в Україні – це дуже серйозне гендерне питання.

У нас жінки і сьогодні працюють на шахтах, тільки їм нерідко це не пишуть у трудових книжках, – і вони не отримують належних шахтарям пільг і надбавок.

Водночас, в інтернатах для людей похилого віку, залишених батьками дітей, будинках малюка, у відділеннях, де знаходяться діти, які народилися з інвалідністю і від яких відмовилися, – працюють виключно жінки. І мені здається, складнішої роботи, ніж робота санітарки, няні, медичного працівника в соціальних закладах, лікарнях, хоспісах, де знаходяться ті, хто помирають від раку або інших хвороб, – немає. Але там працюють самі жінки і зарплата там – одна з найнижчих. Просто у нас не прийнято про це розповідати...

Після скасування в кінці 2017 року заборони жінкам обіймати близько 450 професій, з'явилася перша жінка-водолаз. Вона багато років мріяла про це, вона має для цього кваліфікацію – та їй було заборонено, тому що це – “шкідлива робота”.

Тема розширення економічних можливостей жінок дуже важлива і для реформування національного сектору безпеки і оборони. Наприклад, у більш ніж 90 відсотків армій країн-членів НАТО нема обмежень для жінок – тобто, всі військові посади і професії в арміях країн-членів НАТО відкриті для жінок. На початку вересня Верховна Рада Україна проголосувала законопроект 6109, яким також прибираються такі обмеження.

- Тобто – жінка все одно зможе стати генералом?

- Нещодавно ми написали запити щодо того, скільки у нас жінок працює на генеральських посадах і скільки є жінок генералів. Є в Національній поліції України. В СБУ працюють на посадах, але не мають звань.

ПРО СЕКСИЗМ, ОСВІТУ ЖУРНАЛІСТІВ І ПОДОЛАННЯ СТЕРЕОТИПІВ

- Мені здається дуже важливим зробити роботу комфортною для людини. Наприклад, надати можливість обирати час роботи може, я сова, і мені зручно працювати після обіду. Або надати можливість працювати кілька годин на день, а не повну зміну. Формально ми ніби маємо таке право але в реальності...

- Децентралізація, створення малих підприємств, підтримка власного бізнесу може допомогти в цьому питанні.

І взагалі сьогодні є дуже багато гендерно-орієнтованих ініціатив, які роблять дуже успішні жінки. Гендерна проблематика в Україні визначена як пріоритетна на політичному рівні, поступово посилюється її розуміння як інструменту досягнення соціальної справедливості. Зокрема, це стосується руйнування «скляних стель» (так називається ситуація створення реальних не прописаних у законах перешкод та обмежень, які заважають кар'єрному та особистісному зростанню людини), сексизму в рекламі на вулицях тощо. Так чимало фірм використовують сексистську рекламу, коли, наприклад, плитку для ванни рекламує оголена жінка в касці зі слоганом «Візьми мене!». Це означає, що маркетологи не враховують факту різноманітності покупців, і своїми стереотипами не приваблюють, а, навпаки, відштовхують від товару.

 - Так, на жаль, у нас багато реклами створено так, ніби наше суспільство турбує лише забезпечення фізіологічних потреб, у ній враховано лише перший щабель піраміди Маслоу...

- До речі, прийнята в квітні Державна соціальна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року одним із завдань ставить подолання гендерних стереотипів. Нею передбачене введення курсів з гендерної проблематики для студентів спеціальностей «маркетологія» та «журналістика». І це дуже важливо, адже багато з нас просто не знають маркерів, які визначають сексизм. Як засвідчує практика, журналісти не задумуються про прояви сексизму, пишучи, що «симпатичну білявку призначили заступником міністра».

 - Можу сказати лише, що журналістів потрібно навчати. Потрібно приходити з тренінгами, лекціями в колективи і вести просвітницьку роботу. Розробити для редакцій спеціальний курс із питань гендерної політики – потрібні короткі відео, слайди з основними меседжами. Бо методичку на 50 сторінок ніхто не читатиме. А цікавого лектора, який прийшов у редакцію, продемонстрував відео з якоюсь шокуючою інформацією, – слухатимуть. Наприклад, для мене шоком була інформація, що жінка-снайпер на війні отримує менше, ніж чоловік...

- А ви знаєте, що жінка-снайпер за документами може числитися як кухарка і хтось там іще. Взагалі-то, розрив в оплаті за працю рівної цінності жінкам та чоловікам сьогодні становить до 30% не на користь жінок. І це також сфера, яка потребує втручання держави.

ПРО ПІДРУЧНИКИ, БУЛІНГ І СТЕРЕОТИПИ

- Ще одне питання щодо антидискримінаційної експертизи підручників, яку здійснює Міносвіти. Зокрема, були заяви про те, що “наших дітей примусять забути, що є мама і тато” – бо ці слова вимагають викинути з підручників, що пропонується заборонити вживати словосполучення «солов'їна мова» – якщо йдеться про українську... Чи все так катастрофічно й абсурдно, як це прозвучало в ЗМІ?

- Я розбиралася з цим питанням і включена до робочої групи, яка вдосконалює методологію експертизи. Суть антидискримінаційної експертизи полягає в тому, щоб проаналізувати підручники, посібники – тексти, картинки, зображення, відеоматеріали – і виявити в них приклади дискримінації – за усіма ознаками, які містяться в законі про засади запобігання та протидії дискримінації з метою їх подальшого усунення. За результатами експертизи в українських шкільних підручниках знайдені дискримінаційні речі.

- Наприклад?

- Наприклад: за ознакою матеріального стану – бідні-багаті. У вправі в підручнику: починається літо – збираємо валізи й їдемо до Єгипту, Кіпру або в Туреччину та ін. Але ж не всі у нас це можуть собі дозволити! І це потрібно враховувати, тому що булінг серед дітей, цькування – це дуже поширене явище. Причиною може бути будь-що: матеріальний стан, стать, вік, надмірна вага, колір волосся.

Якщо один має руде волосся в класі, то ми ж знаємо, що його будуть називати “рудий”. Хтось до цього буде ставитися спокійно, а хтось – ні. Якщо всі худі, а один – повненький, то він стане об'єктом цькування. Це образа, яка зменшує рівень власної впевненості, спрямована на порушення гідності, і, відповідно, стає дискримінаційним фактором. Тому що в таких умовах дитина вирішує: я не буду піднімати руку. Чому? Тому що скажуть: “Знову цей –жирний, худий, рудий, зелений, який завгодно – лізе”. І дітей таким чином привчають до мовчання, а насправді – дискримінують.

По віку: в підручнику всі дідусі й бабусі зображені старенькими, неактивними, немічними, із застарілим зовнішнім виглядом, з ціпком у руці, окулярами на носі, сидячи на лавочці. Хоча ми знаємо, що і бабусями, й дідусями можна стати в 40 чи 50 років. Так формується стереотипізація: якщо ти старшого віку, то ти вже нічого не вмієш, не знаєш, не можеш – просто сидиш собі на лавочці. І це є виправданням втрат людського капіталу.

Крім того, експертиза виявила чимало насильницьких речей. Наприклад, такий “анекдот”: тато побив хлопчика, хлопчик поплакав і питає: “А що ж, тато тебе теж бив?”. Тато відповідає: “І мене тато бив, і мого тата били”. “Ааа, тоді зрозуміло, чому ти таким хуліганом виріс”, – каже син. Що це таке? Навіщо воно в підручнику з літератури? Бо це ж виправдання тілесних покарань, насильства, які також пов'язані з дискримінацією.

Крім того, значно менше представлені в інформації та зображеннях жінки, і види занять значною мірою сегреговані за статтю. Є фотокартка: сидять десять осіб – п'ятеро жінок, п'ятеро чоловіків. Під нею підпис “Засновники товариства” і вказано прізвища п'яти чоловіків, а прізвище жодної жінки не згадано. Цей метод називається девізуалізація.

Україна себе позиціонує в світі як країна можливостей, стартапів, сучасних технологій – і це має бути вже з підручників

- “Мама мила раму”...

- Там вже не раму, зараз “мама мила Мілу”. Багато хто питає: “А що тут поганого, що мама миє, що зображені дівчатка, які їй там допомагають?”. Тут недоброю є як раз девізуалізація батька, чоловіка в родині. Якщо ми хочемо, щоб було більше економічних можливостей для всіх і було багатшим суспільство, то починати потрібно з початку – з цих підручників! І ще раз хочу сказати: більшість татусів активні у вихованні, догляді за дитиною, домашніх справах, але нашим дітям нав'язують стереотип, що це тільки мами можуть робити. Тому було рекомендовано, щоб було більше паритетних картинок.

І ще: чому хлопці, чоловіки в книжках зображені виключно з молотками і цвяхами. Життя ж розвивається далі, тож й ілюстрації мають бути сучасними. Бо Україна себе позиціонує в світі як країна можливостей, стартапів, сучасних технологій – і це має бути вже з підручників.

- А про заміну слів “мама”, “тато”, “батьки” в підручнику іншими словами?

- Не потрібно перекручувати речі. Була пропозиція не про заміну слів, а про доповнення – писати не тільки про батьків, але й родичів, близьких людей. Наведу приклад. На Національну дитячу гарячу лінію щотижня поступають схожі дзвінки від дітей: “У мене така проблема у школі: у мене немає батька, я живу з мамою, або ж бабусею і дідусем, а нам сказали (дали завдання) піти з батьком і зробити шпаківню...». Таких дітей неймовірно шкода. І консультанти «гарячої лінії» намагаються розрадити, пояснюють дитині, що ти просто підійди до вчительки, скажи, що будеш це робити з дідусем або з братом, або кимсь іншим, хто може тобі допомогти. На жаль, таких прикладів дуже багато, – ми знаємо це зі спілкування з вчителями. І коли в підручниках запропонували написати “зроби з родичами” або “зроби з рідними”, то це не відкидає цінність матері та батька, а цим намагалися врахувати той факт, що діти можуть це зробити з бабусею і дідусем, чи з братом і сестрою.

- За результатами цієї антидискримінаційної експертизи були ухвалені якісь методичні рекомендації?

В Україні з 7 млн 600 тисяч дітей – 3 мільйони проживають у неповних сім'ях, переважно, з мамою та бабусею

- Ні. Були підготовлені методичні рекомендації – як проводити цю експертизу, і готували їх експерти – кандидати й доктори наук, працівники вищих педагогічних навчальних закладів. Але чого не вистачає в цих методичних рекомендаціях? Вони написані, скажімо так, для фахівців, і коли їх читають люди, які не є фахівцями, то певні речі стають незрозумілими. І цим викликана потреба їх вдосконалення. Я вважаю, що кожен приклад потрібно описувати, показувати – чому ми це робимо, ілюструючи конкретними історіями з життя.

Нам потрібно усвідомити, що в Україні з 7 млн 600 тисяч дітей – 3 мільйони проживають у неповних сім'ях, переважно, з мамою та бабусею. Це й наслідки війни, трудової міграції, є багато жінок, які самостійно народжують дитину, а є татусі, які виховують дітей самостійно. Цю реальність потрібно враховувати, не забуваючи і про повні сім'ї також.

І починати потрібно з поваги до людини, одне до одного. І сприймати усіх людей, якою б та людина не була. Ви знаєте, що у підручниках немає зображень дітей з інвалідністю, на візку? І це тоді, коли йде розвиток інклюзивної освіти. Тобто, експертиза показала дуже багато речей, які допоможуть осучаснити підручники і не потрібно лякати батьків, що, за її рекомендаціями, вас завтра не будуть називати мама чи тато.

- Але от ще один елемент, по якому б'ють, – щодо заборони називати українську “солов'їною мовою”?

 - Із солов'їною мовою – якийсь абсолютний абсурд, і на це «били» справедливо. Я не зрозуміла і не поясню, чому виникла така рекомендація. В доопрацьованих матеріалах такі перегини прибрані.

ПРО МАНІПУЛЯЦІЇ, СПРАВЖНЮ МЕТУ АНТИГЕНДЕРНИХ РУХІВ І ПРО ДІЄВІ КРОКИ УРЯДУ

- У мене взагалі склалося враження, що тему про “гендер” як загрозу для нації та традиційної родини нам підкинули взамін “мовної проблеми”, яка після початку російської агресії перестала працювати. А будь-який розкол у суспільстві – на руку нашому ворогу...

- Я скажу вам так, що маніпуляції довкола “гендерної проблематики” були вкинуті в українське суспільство ще в 2010 році з приходом Януковича, як інструмент для зупинення євроінтеграційного руху України. Ви ж пам'ятаєте: спочатку, за Кучми, у нас була багатовекторна зовнішня політика, але за часів Ющенка ми почали курс на євроінтеграцію, – і це правильно, бо у таких країн, як Російська Федерація та Північна Корея, перспектив все одно немає.

Рупор антигендерних рухів в Україні виявився помічником “лідера” так званої ДНР Захарченка

Коли до влади прийшов Янукович, підготовка Угоди про асоціацію з ЄС все одно тривала, Україна рухалася в бік Євросоюзу – і це дуже не подобалося східному «сусіду». Пригадайте ті часи: були розв'язані сирні, молочні, нафтові війни, – але більшість українських громадян це мало цікавило. І тоді була «вкинута» тема, цікава й важлива для багатьох: сім'я, діти, родинні цінності, права жінок, ювенальна юстиція. Наприклад, пропонувався наступний риторичний ланцюжок проти ювенальної юстиції, який включав до себе усі «страхи»: “права жінок дуже негативно впливають на сім'ю, тому що жінка забуває про те, що вона жінка, – коли вона починає працювати – діти невиховані, недоглянуті, чоловік не нагодований, а коли чоловіку погано – то в сім'ї починається домашнє насильство, від цього страждають діти, вони телефонують на «гарячу лінію» і скаржаться про те, що у них погано в сім'ях; тоді ювенальна юстиція в особі служб у справах дітей приїжджає, вилучає дітей із цих сімей, розташовує їх в інтернатах для того, щоб потім віддати на всиновлення за кордон – одностатевими парами”. От така малювалось картина у 2010-11 роках, і найбільше такого було у Львові, на Волині, у Києві, Криму. У Львові, наприклад, у маршрутках були розвішані наліпки «Мамо, захисти мене від ювенальної юстиції». Створювалися комітети, форуми, на радіо виступали. Однак ця хвиля раптово зникла у вересні 2013-го року. Ми були дуже здивовані цьому і зрозуміли чинники вже взимку 2014-го року: функція виконана, окупація Криму підготовлена. А потім голова так званого «Батьківського комітету України», рупор антигендерних рухів Ігор Друзь виявився помічником і прес-секретарем тодішнього “лідера” так званої ДНР Захарченка. Він проявився там вже наприкінці березня 2014 року. А далі стало зрозуміло, що ця тема взагалі – це продукт російської ФСБ для України, Молдови, Грузії, Вірменії – тих країн, які розпочали євроінтеграційний процес. Пам'ятаєте, як говорили: “Це європейське, Європа нав'язує, вас відривають від традицій” – читай – від Росії.

На певний період ці рухи зникли, і почали з'являтися у 2016-му році, і з новою силою. Навіть книжки переклали з російської мови українською. Тепер вони перестали використовувати термін “європейські цінності” – бо євроінтеграційний процес пішов дуже глибоко, має підтримку більшості громадян, запроваджено безвізовий режим, і почали говорити, що “гендер – це закордонна цінність”, яку нам “нав'язують”.

Треба розуміти, що це – гібридна війна, цією темою намагатимуться розділити Україну, для того, щоб не пускати нас до цивілізованого клубу. І підтримка антигендерних рухів – погана послуга Україні.

- Абсолютно згодна, тому що внаслідок цих маніпуляцій люди просто втрачають критичне сприйняття світу.

- Правильно, а це головне для наших ворогів. Адже для того, щоб людину легше підкорити – у неї не має бути критичного мислення.

Важливість посилення політики забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків не викликає сумніву у керівників українського уряду. Підтвердження цього – у здійсненних державою в цьому напрямі кроках: затвердження Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків до 2021 року, Національного плану дій на виконання заключних зауважень Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, оновлення Національного плану дій «Жінки, мир, безпека». Проходять системні навчання державних службовців, оновлюється порядок проведення гендерно-правової експертизи нормативно-правових актів, переглядаються навчальні програми підготовки фахівців у вищих навчальних закладах МВС України, сектору безпеки та оборони, розробляються і приймаються нормативно-правові акти на виконання Закону «Про протидію домашньому насильству», в різних регіонах запроваджується гендерно-орієнтоване бюджетування. Як бачите, зміни є в різних сферах та галузях. І це не просто мозаїчні комбінації, а приклади запровадження уніфікованого підходу до формування та реалізації єдиної державної гендерної політики, який забезпечується Кабінетом міністрів України, де функція координації покладена на віце-прем'єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванну Климпуш-Цинцадзе.

Наведені приклади є складовою гендерної інтеграції на рівні органів центральної влади та регіонів. Уряд України робить в цьому напрямі правильні, виважені, коректні кроки.

Суспільний діалог, інформування, комунікація мають допомогти у кращому розумінні гендерної проблематики, у формуванні тих інструментів, які перетворять теоретичні принципи гендерної рівності у практичну площину. Я завжди була переконана в тому, що гендерна рівність – це інструмент посилення демократії, верховенства права та справедливості в суспільстві.

Марина Сингаївська
Фото – Юлія Овсянникова, Володимир Тарасов

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>