Мікробіологія кремлівської пропаганди: Грем Філліпс

Коли ми говоримо про кремлівську пропаганду, то, як правило, маємо на увазі щось масивне, праце - та фінансово-затратне. А це не зовсім вірно. Тому що поряд з габаритними телегигантами, інформагентствами, видавничими домами та інформпорталами існує безліч дрібних паразитів. Вони самі себе називають блогерами, стрингерами і більш узагальнено – журналістами. Але насправді це дрібний, шкідливий, більш-менш отруйний і колючий чагарник, який росте сам собою. Але на тих, хто зуміє на загальному тлі виділитися і показати себе першим учнем у підлості, іноді проливається невеликий фінансовий дощик з Москви.

Причому, що важливо – витрати в цьому випадку абсолютно мізерні і ефект від таких прокремлівських блогерів може бути навіть дуже істотний. І що важливо – Кремль за таких людей не несе жодної відповідальності. Якщо вони десь у чомусь налажають, то це виключно їхні проблеми. Москва буде ні до чого і швидко знайде пучок таких самих недорогих і смердючих.

У чому заковика при розгляді таких "говоряче-писучих" істот? Згадуючи їх, робиш їм рекламу. Але зовсім про них не кажучи, теж опиняєшся в дивному становищі – авторедактора, внутрішнього цензора. Тому я придумав такий вихід – розповім, наприклад, про подібного паразита, який знаходиться в стані занепаду, з дозволу сказати «творчої кризи», близького до самообнулення.

ВІД ОПИСУ ПРОСТИТУЦІЇ ДО СПІВУЧАСТІ

Звати його Грем Філліпс, якщо довго і церемонно – Graham William Phillips. І це багато чого пояснює – його цінність для російської пропаганди в тому, що хлопець володіє англійською і британським паспортом. І так, що ще важливо – нікому, окрім російської пропаганди, він не потрібен. Знайти згадки про Філліпса в англомовному просторі доволі складно. Тоді як у російсько(кремле)мовному - їх море. Є навіть досить солідна стаття в російській Вікіпедії. А ось в En.Wikipedia серед 5 млн 700 тисяч статей місця для згадки про нього немає. Нема дурних – немає у британців бажання витрачати час настільки даремно. А ефесбешники з інформприслугою, мабуть, бояться наробити помилок в англійському тексті, як це не раз бувало у них в попередніх інформопераціях.

Після університету Грем кілька років працював на нудній роботі – готував інформаційні добірки для державних структур.

Але тут йому пощастило приїхати в Україну в групі англійських уболівальників. У 2009 році на «Дніпро-Арені» збірна Україна обіграла Англію 1:0. І тут, на нашій Батьківщині, його щось зачепило, можна навіть сказати що: він був не таким як всі, при цьому йому не потрібно було докладати ніяких додаткових зусиль для цього. При цьому можна спробувати заробити, скажімо, викладанням англійської (він же нею володіє). А можна спробувати щось писати для західних ЗМІ з екзотичної України. Так з'явився блог Brit in Ukraine і стандартні, середньостатистичні матеріали на кшталт «Повії і я».

Через роки, після знайомства з об'ємною кремлівською цицькою замість «і» вже сміливо можна було ставити тире. Але це потім, а поки Грем чесно топтався на темі сексу, секс-туризму. І в якийсь момент почав дрейфувати від чистого (чи брудного) сексу в бік політики. Так було в його циклі репортажів з плавучого нібито борделю, начебто якось пов'язаного з сином президента Януковича. У переказі це звучить скандально та інтригуюче. В реальності ж йдеться про банальний розважальний комплекс на дебаркадері. У таких у всьому світі іноді трапляються повії та їхні клієнти. Грем розмовляв з тими й іншими і, як міг, викладав це на моніторі, імітуючи сенсаційне одкровення... Але тут сталося щось, що розвернуло Філіпса як той, прости Господи, проститутский дебаркадер в інший бік. Замість покусування Януковича і його відростків знайшлося інше заняття.

Розпочався Євромайдан. І тут хлопцеві просто поперло!

ПОТРАПИТИ В СТРУМІНЬ, НЕВАЖЛИВО ЯКИЙ

Поки Захід регулярно висловлював серйозну стурбованість щодо дій Януковича з упокорення громадянського протесту і красиво сумував з жертвами боротьби за демократію (з рефреном «Ми б вже так не змогли!»), Грем Філліпс раптом зрозумів, як легко на цьому тлі виділитися.

Це ж точно як тоді, під час першого приїзду в Україну. Треба усього-на-всього бути не як усі. Захід співчуває українським протестуючим і лає Росію. А щоб виділитися, треба ганьбити українців і хвалити Кремль. При цьому повторюючи, що Захід дурний і сліпий.

Захоплення Криму, спроби роздути «русскую весну» на українському південно-сході і зрештою пік кар'єри Грема Филиипса – десантування Гіркіна в Слов'янську. В таких точках, які після масажу Москви стають гарячиішими, були військові журналісти, в тому числі західні. Але вони дотримувалися журналістських стандартів. А Кремлю потрібен був хтось абсолютно відірваний, здатний виправдати будь-яку нісенітницю і брехню високим званням гонзо-журналістики. А насправді – жалюгідною, безталанною її імітацією.

Так Філліпс потрапив в струмінь, неважливо якої консистенції. Він став зіркою Russia Today і, вибачте за тавтологію, просто «Зірки» (хто забув – це телеканал Міноборони РФ). У чому була сила цього "Парня Особой Ценности" (три слова – знаменита одеська абревіатура)? Він відроджував у зомбованих головах російської аудиторії архетип «прогресивного західного журналіста». «Прогресивного західного» - означає, із Заходом конфліктуючого. Крім того, Грем часто ліз на рожен, вступаючи в конфлікт з українською стороною. І в такій ситуації українську сторону, яка намагається в умовах розпалюваної війни якось ізолювати, нейтралізувати провокатора, який має британський паспорт, легко було подавати як незграбну і невмілу.

Тим часом на землі Лугандона, залитій кров'ю українських патріотів, Філліпс просто розцвів. Російські ЗМІ ретранслювали кожний його чих, а його роликам на ютубі «допомагали» зібрати аудиторію в 900 тисяч переглядів.

Але кожен, хто надуває кульку, знає, що якщо її занадто надути, то вона лопне.

КОЛИ «ПАРАЗИТ» – ВЖЕ КОМПЛІМЕНТ

Так, час минав. Оди Криму в дусі "крымнаша" («Тут все хорошо», «Тут все отлично!», «Тут все великолепно!!!») приїлися і вичерпалися. Бути поруч з лінією фронту, де кулі посвистують – запал скінчився. До того ж після того, як зажив слави, ризикувати вже не так хочеться. Та й Україна більше не впускає, причому строго за законом – нічого не спровокуєш...

Що ж робити? Тролити прихильників Навального? Ну можна, звичайно. Але в Росії на цьому майданчику конкуренція і без залітного англійця занадто висока. А популярність все падає. Можна ще злітати до Риги, потролити латиських легіонерів. Але ж це на один раз. Персона нон-грата – і все.

Філліпс повернувся на Острів з чітким розумінням – робити треба те, що сподобається Кремлю. Ну ось, скажімо, репортаж з лондонської акції на підтримку Сенцова. І що? Та нічого. Жалюгідне дрібне хамство на адресу мужньої людини, переконаної в правоті своєї справи. І більше нічого. Бездарно.

Ну, ось ще Маккейн пішов. Сильна, принципова людина. Але помер. Грем Філліпс поспішає відтоптатися. Майструє чи не десяток твітів з фотками. Що ж у них? Тупість і грубість, яка не викликає нічого, крім огиди...

Взагалі складається враження, що для нинішнього Грема Філліпса слово «паразит» було б вже просто компліментом. Чим далі, тим більше при погляді, з дозволу сказати, на його творчість, спливає інше слово – копрофаг (хто не знає – істота, яка живиться екскрементами, головним чином ссавців).

Та він, звичайно, як і раніше білозубий, кривозубий і з блискучою лисиною. Але це вже відіграний матеріал. Беззубість як вирок. Однак Кремль з Останкінською вежею не засмучені. У них вистачає інших недорогих і прудких негідників, які прагнуть вибитися, відзначитися, увійти в число перших учнів в надії на допомогу – «відеоблогери», «стрингери», «гонзо-журналісти». А насправді – більш-менш спритні імітатори у лапках.

І наостанок. Колись найбрехливіша газета називалася «Правда». Грем Філліпс, схоже, її послідовний учень. Інтернет-адреса його сайту складається з таких слів – thetruthspeaker. The Truth Speaker. Спікер Правди. Ну-ну...

Олег Кудрін. Рига.