Як забезпечити собі “потрібного” суддю

Як забезпечити собі “потрібного” суддю

Аналітика
2228
Ukrinform
Судові справи, щоб не було упередженості, розподіляються автоматично. Але було б бажання – і це можна обійти. Укрінформ дізнавався як

І знову про майбутню кінострічку “Стус”. За останні дні всі сторони, схоже, вже встигли заявити про свою позицію і ніхто не визнає свою відповідальність за конфлікт, який сколихнув відповідальну Україну. Але не лише це не дає нам поставити крапку в цій напрочуд неприємній історії.

Віктор Медведчук через свого адвоката Ігоря Кириленка погрожує через суд заборонити показ фільму про Василя Стуса, якщо йому у стрічці щось (про себе) не сподобається. І є прогноз, який спирається на статистику: існує висока доля ймовірності, що і цього разу терези Феміди перевалять на його користь. Саме про це писав нещодавно народний депутат Сергій Лещенко, котрий встиг не одного собаку з’їсти на судових тяганинах з паном Медведчуком.

Так от, пан Лещенко заявив, що знає в який конкретно суд той піде, який суддя розглядатиме позов, ба більше, навіть знає про результат. “Медведчук подав 10 (десять!) позовів проти мене – і подавав до тих пір, поки справа не потрапила до судді Олексія Соколова. А як тільки система вибрала Соколова – він відкликав усі позови, крім цього”, – пише він. Але це не все. Нардеп також наводить іще кілька прикладів, коли до судді Соколова дивним чином потрапляли позови, де фігурувало прізвище Медведчук. “Позов Медведчука проти депутата Ар'єва був поданий з різницею в кілька хвилин з позовом проти мене. Але система знову "випадково" вибрала суддю Соколова. А ще Медведчук через суд домагався порушення справи проти журналіста “Схем” Михайла Ткача. І знову система "випадково" вибрала того ж суддю Соколова. І по обох цих справах суддею Соколовим вже прийняті рішення на користь Медведчука”.

Здавалося б, на тлі “великої судової реформи” речам, про котрі згадує нардеп Сергій Лещенко, вже давно не місце. Утім, в розмові з юристами ми з’ясували, що це не єдиний механізм потрапляння судових справ до «потрібного» судді.

Тетяна Ющенко, адвокат, аналітик Українського інституту майбутнього:

Тетяна Ющенко
Тетяна Ющенко

“Впровадження автоматизованої системи не скасовує такого фактору як ручне втручання”

“Ще з 2011 року принципи розподілу справ вручну замінили автоматизованою системою. Планувалось, що метод випадкової вибірки зменшить ймовірність зустрічі «потрібної» справи з «потрібним» суддею. Так і було. Щоправда, до тих пір, доки винахідливість в дуеті із законодавчою кострубатістю не зіпсували бездоганну математику. Використання методу «рулетки», коли позовна заява з ідентичними вимогами до аналогічних осіб подавалась стільки разів, скільки було необхідно для потрапляння до бажаного судді – це очевидне та зухвале зловживання правом на звернення до суду, яке не подобалось майже нікому. Судді отримували зайву роботу, а відповідач – упереджене правосуддя.

У зв’язку з цим, а також активним впровадженням системи «Електронний суд» з 01 січня 2015 року на офіційному сайті Судова влада з’явилась можливість знайомитись зі звітами авторозподілу справ. Завдяки новому сервісу відповідач тепер мав можливість відстежувати всі жонглювання позивача позовною заявою. Точніше, майже всі. Адже стало явним лише очевидне зловживання, в той час як такі критерії як «ВПНаван» (“відносний показник навантаження”), «Кнаван» (“коефіцієнт навантаження”), продовжували викликати інтерес адвокатської спільноти. Все, що вноситься вручну та залежить від людського фактора, продовжує залишатись в центрі пильної уваги правників та, об’єктивно, викликає недовіру.

Що стосується «рулетки», то з розвитком системи електронного суду вона втратила «прихильників». Юристи почали зневажливо ставитись до тих колег (як суддів так і адвокатів), хто дозволяє собі подібні маневри, а за новим процесуальним законодавством порушення порядку визначення судді для розгляду справи стало підставою для відводу судді. Саме з цієї причини (непопулярності та неефективності «рулетки») дещо нереалістичними видавались твердження депутата С.Лещенка щодо того, ніби подання представником В.Медведчука позову про захист честі та гідності мало місце 7 разів.

Проте перевірка інформації за відкритими даними ресурсу «Судова влада України» підтвердила слова нардепа. Дійсно, впродовж всієї осені 2017 року судді Печерського районного суду м. Києва окрім інших справ мали клопіт – повертати з різних підстав ідентичні позовні заяви представника В.Медведчука. Спочатку у зв’язку з непідсудністю справи цьому суду, а після того, як в позові з’явився ще один співвідповідач, повернення здійснювалось за ініціативою позивача. Так тривало до 4 грудня 2017 року, коли в результаті розподілу цивільної справи було визначено головуючим суддю Соколова. Утримуючись від підсумкового коментаря руху даної справи з дотриманням Правил адвокатської етики, все ж зазначу, що за активної позиції сторони відповідача, порушення правил розподілу справи можуть стати тією обставиною, що ляже в основу спочатку для відводу, а у випадку його відхилення – скасування рішення у справі в апеляційному порядку (п. 2 ч. 3 ст. 376 ЦПК України).

І варто враховувати, що кожна ситуація, як будь-яка монета, має дві сторони: якщо п'ятеро суддів Печерського суду м. Києва, яким було заявлено клопотання про повернення заяви, не були вподобані позивачем – то не все так погано в нашому домі”.

Маркіян Галабала, адвокат:

Маркіян Галабала // Фото: Владислав Яцків (Радіо Свобода)
Маркіян Галабала // Фото: Владислав Яцків (Радіо Свобода)

“Відправляєш “непотрібних” суддів у відпустку/лікарняний і шанси отримати “потрібного” зростають”

“Ситуація, що її описує Лещенко, – доволі поширений спосіб виходу на «потрібного» суддю. Щоправда, на мою думку, такого обраного суддю можна цілком обґрунтовано відвести (заявити відвід). Але це не єдина лазівка. Часто вносять на момент подачі справи до суду зміни до системи про те, що інші судді на день опинилися у відрядженні, лікарняному, навчанні тощо. І тоді система вимушено обирає суддю з обмеженого кола осіб. Звичайно, судді також люди, вони ходять у відпустки, хворіють, потрапляють в халепи. Але (!) це якщо ми розглядаємо добросовісну поведінку працівників апарату суду. Проте нерідко трапляються такі випадки, коли проставляння галочок навпроти прізвищ конкретних суддів (це робиться навіть без їх відома, а повідомляється вже по факту), приміром, Іванов Іван Іванович – на лікарняному – не відповідає дійсності. Буває й таке, коли судді самі «йдуть назустріч», на день виходять в позапланову відпустку і таким чином, справа, яка могла б розглядатися ними (тобто, для розгляду справи система могла обрати саме їх) потрапляє до конкретно визначеного судді”.

Михайло Жернаков, екс-суддя Вінницького окружного адміністративного суду, експерт Реанімаційного пакету реформ:

Михайло Жернаков // Фото: Павло Багмут
Михайло Жернаков // Фото: Павло Багмут

“Механізмів обходу комп’ютерного розподілу хоч відбавляй: “віяло”, визначення потрібної “спеціалізації” судді, ручний розподіл...”

“З приводу "вибрати потрібного суддю" є купа схем - “віяло” або “гвинтокрили” як з десятком позовів, або втручання в автоматичну систему, як в Печерському суді, коли вручну з розподілу забирали усіх суддів, крім “потрібних”, або коли зборами суддів визначилася окрема “спеціалізація” за окремими суддями, як у Вищому господарський суді України. Механізмів, хоч відбавляй”.

На запитання, чи поніс хтось із суддів відповідальність за подібні «фокуси», експерти відповіли стисло. За словами Маркіяна Галабали, один з найбільш кричущих випадків втручання в роботу системи був в Апеляційному суді міста Києва.

Галабала: “Коли там ще головував Антон Чернушенко, то заробляв гроші на колегах-суддях “ручним” розподілом потрібних їм судових справ. Коштувала така послуга в межах 300-500 доларів (За інформацією аналітичної групи “Інформаційний спротив” суддя Антон Чернушенко був капітаном ФСБ і нині переховується від слідства на території Росії. – Ред). Звичайно, були й інші випадки, але ключове тут – чи поніс хтось відповідальність? Скажу так, поодинокі випадки кримінальних проваджень щодо втручання в автоматизовану систему суду є. В тому числі в Департаменті спеціальних розслідувань пана Сергія Горбатюка. Приміром, особисто я бачив у реєстрі судових рішень два вироки за статтею 376 ККУ, яка передбачає відповідальність за втручання в роботу системи. Але є одне “але”. Ці вироки стосувалися не людей у мантіях, а звичайних канцеляристів, працівників апарату суду.

Погоджується з колегою й Михайло Жернаков. Каже, що, незважаючи на це, судді та голови судів, причетні до таких махінацій, не тільки залишаються на посадах, а й отримують підвищення.

Жернаков: “Наприклад, Богдан Львов, проти якого є судове рішення ВСУ, що він втручався в автоматизовану систему, але, який став заступником Голови нового Верховного Суду”.

Як же тоді побороти шахрайство з системою автоматизованого розподілу? Можливо, потрібно змінити систему? На жаль, це питання залишилося без конкретної відповіді. Юристи вважають, що все впирається лише в добру волю тих людей, котрі в силу своїх професійних обов’язків змушені нею (системою) користуватися. І допоки вони не усвідомлять, що Україна живе вже не по поняттях, а по закону – годі чекати якихось змін.

Жернаков: “Верхівка не зацікавлена в незалежних і справедливих судах. Тому і зберігаються корупція, залежність, старі схеми, старі недоброчесні судді. Бо так набагато легше контролювати все. За даними Фонду демократичні ініціативи, менше, ніж 1% людей вважає таку судову реформу успішною, і це логічно”.

Галабала: “Не думаю, що потрібно змінювати автоматизовану систему. Вона в нас й так досить відкрита у порівнянні з деякими європейськими країнами. Мозок людей – ось, що реально треба змінювати. А система, ну, можливо, дещо удосконалити авторозподіл, а також запровадити Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему”.

Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>