Стівен Сігал сновигав і буде сновигати. Тепер – задля слави МЗС РФ
За кілька днів новину про те, що забутий герой бойовиків став «спецпредставником МЗС РФ» була щільно піднята на кпини багатьма. Простіше й наочніше за всіх це зробив карикатурист Сергій Йолкін, зібравши колаж – хто з голлівудських зірок спецпредставником яких відомств міг би стати. Сталлоне – Мінспорту, ідіоти з «Поліцейської академії» – МВС тощо.
Отже, не йтимемо слідом за ними, а спробуймо роздивитися малопомітні (і широко описані) деталі цього призначення.
ВЕСЕЛА СУБОТНЯ НОВИНА ВИЯВИЛАСЯ ПРАВДОЮ
Колись у шкільному дитинстві у нас був популярний ідеальний за стисл анекдот: «Колобок повісився». Однак є ризик, що в нинішній високоморальній Росії він підпадає під дію «антисуїцидальных законів». Отже тепер анекдоти в РФ достовірніші. Ось один із них, відносно свіжий: «МЗС РФ призначила Стівена Сігала своїм спецпредставником з російсько-американських гуманітарних зв'язків».
Як це було?.. Уявіть собі. Розпал вихідних – субота, вечір. Усі розслабилися. Ніщо не віщувало великої біди. Аж раптом без жодного оголошення війни о 20:24 на Фейсбук-сторінці МЗС Росії виходить новина про призначення Стівена Сігала. Ні, ну те, що цей потужний стариган цибав, цибає й цибатиме, – зрозуміло. Але цибнути аж у спецпредставники Foreign Affairs – якось уже геть занадто.
До того ж, варто зауважити, що офіційні акаунти ерефівського МЗС виглядають зараз трохи дивно, щоб не сказати легковажно. Це завдяки тому, що на них вивішено хитру руду мордочку 29-річної росіянки Марії Бутіної, затриманої в США за звинуваченням у незаконному лобіюванні інтересів РФ. Одна голова Бутіної виглядає, звісно, дещо привабливіше, ніж дві голови російського орла. Але при цьому створює дивовижне враження, що перед вами не акаунт Foreign Affairs, а рекламна сторінка аніматора студентських вечірок у стилі Military. (Найцікавіше, що МЗС РФ при цьому заявляє, мовляв, Бутіна – звичайна російська студентка,тимчасом як нескладні інформаційні дослідження показують її, як мінімум, особливі стосунки з Олександром Торшиним, колишнім скандальним сенатором, а з 2015 року – заступником голови Центробанку Росії).
Утім, бог із нею, з Бутіною (це окрема тема), повернімося до Сігала. Новина про його призначення здивувала багатьох. Найкраще це висловив колишній посол США в Росії Майкл Макфол. Спочатку він зміг видавити з себе лише одне слово: «Відчай». Людині, яка спеціалізується на вивченні Росії, спробах зрозуміти країну і її лідерів, знадобилося кілька годин, аби зробити більш певний і логічно обґрунтований висновок: «Мені тільки здається, чи Путін геть із глузду з'їхав? 2 тижні тому він устругнув немислиму байку про те, що співробітники американської розвідки допомагали Біллові Браудеру відмити гроші, щоб допомогти Клінтон. Сьогодні ж він називає Сігала своїм спеціальним представником" у США. Все це якось "із закидонами"».
Новина пішла гуляти світом, обростаючи збентеженням і коментарями. І все – з посиланнями лише на пост у Фейсбуці веселого суботнього вечора. Щоб остаточно розвіяти сумніви в серйозності новини, в понеділок, о 12:50 на офіційному сайті МЗС РФ з'явилася публікація з важкою «шапкою»: «Коментар Департаменту інформації і друку МЗС Росії про спеціального представника МЗС Росії з питань російсько-американських гуманітарних зв'язків та спільної культурно-історичної спадщини».
Кумедно, що російські медіа почали жувати цю жуйку заново, мовляв, «у МЗС Росії уточнили обов'язки Стівена Сігала». Хоча насправді понеділковий «коментар» слово в слово повторював суботній початковий текст про призначення, не додаючи жодного нового слова. Зате відпали останні сумніви в тому, що подія таки відбулося.
ДОРОГІ ЕСКОРТ-ПОСЛУГИ
На чому повторно акцентує увагу російське зовнішньополітичне відомство. Ну, насамперед на тому, що посада – «на громадських засадах». До речі, цю російську особливість давно помітив іще мудрий Корній Чуковський: «Працюйте безкоштовно – за це краще платять».
Дійсно, Стівен Сігал так часто й різноманітно «безкоштовно» їздить до Ерефії, що, здається, вже добре нажився з цього. З того, що випливло – його поїздки до російських зброярських центрів Коврова і Іжевська потягнули за собою контракт із російською компанією ОРСИС/ORSIS «Збройові Системи». Цей Контракт був, по-перше, рекламний, по-друге, – лобістський. Сігал пробивав у США спрощення обмежень на імпорт російської спортивної вогнепальної зброї. (Яка несподівана здибанка з Бутіною – цікаво, а чи отримував Сігал офіційне право на лобіювання російських бізнес-інтересів?).
Уважніше варто було б придивитися й до поїздки Сігала в Якутськ, де він «оцінював інвестиційну привабливість» російської корпорації алмазодовидобувних компаній АЛРОСА. Знаючи російські реалії, навіть уявити важко, наскільки вигідним може бути подібне інспектування. Ну й на доважок так... різне – дрібнички, на кшталт відкритої відео-реклами стільникового оператора «Мегафон» і прихованої реклами російської програми «безкоштовного далекосхідного гектара».
Окрема стаття доходів 66-річного Сігала в Росії – функція дівчинки... ой, даруйте, «дідуся за викликом». Чолов'яга він чималенький, вдатний, фігуристий. Тому коли на якихось путінських урочистостях бракує масовки, то й Стівен Сігал придасться. Так, наприклад, до 9 травня 2015 року, до чергового ювілейного побєдобєсія Кремлю катастрофічно не вистачало селебріті, і Сігал як глядач на параді Перемоги на Красній площі був не зайвим. Аналогічно – у 2018 році на інавгурації Путіна. (Тут уже Стівен був присутній як російський громадянин – у листопаді Путін особисто вручив йому червоношкірий паспорт).
Але право на такі дорогі ескорт-послуги ще треба було заслужити. Отже герой бойовиків почав вислужуватися від самого початку російської агресії в Україні. Вже в березні 2014 року в інтерв'ю російській пресі він назвав Володимира Путіна «одним з найвидатніших лідерів світу», додавши, що «хотів би вважати Путіна братом» і висловивши цілковиту підтримку загарбання Криму Росією. (Тут, до речі, хотілося б згадати добрим словом естонців. Того ж року, коли в Естонії дізналися, що путініст, кримнашист Сігал, який практикує музикування, запрошений до їхньої країни на серпневий Фестиваль блюзу, то розгорнули цілу кампанію за відкликання запрошення. Що незабаром і було зроблено. Ось ті принципові люди, котрі домоглися цього: співак та композитор Тиніс Мягі, міністр закордонних справ Урмас Пает, голова парламентської Комісії у закордонних справах Марко Міхкелсон). Потім ще були поїздки до Криму, на недолугі залдостановські байк-шоу, де, назагал, такому артистові й місце. Не дивно, що Сігал згодом потрапив до бази даних «Миротворця». Досить дивно, що це сталося так пізно – лише у 2017 році.
ЩО ЦЕ БУЛО І ЧИ Є В ЦЬОМУ ЯКИЙСЬ СЕНС?
Але продовжимо розгляд заяви МЗС РФ з приводу призначення Стівена Сігала. Обіцяно, що він займатиметься проектами в сфері культури, мистецтва, науки, освіти й спорту. І ось трохи конкретніше: «Спецпредставник підключиться до зусиль зі збереження пов'язаних з Росією пам'ятних місць у США, вивчення й популяризації спадщини Російської Америки та інших сторінок нашої спільної історії, які викликають великий інтерес у громадян обох країн». «Збереження спадщини», «популяризація пам'ятних місць» – завбачливо гумові формулювання, за якими може мислитися що завгодно. Приміром, так і уявляю собі високобюджетний проект «Юнони і Авось» із Сігалом у головній ролі. «I'll be back», – каже граф Рєзанов зарюмсаній Кончиті, мимохідь відважуючи кілька ударів з ноги дрібним грандам, які зазіхають на його любов...
А якщо серйозно й суто прагматично – наскільки розумне, виправдане призначення Сігала на таку посаду?
У тім-то й річ, що абсолютно НЕтехнологічно, можна навіть сказати, АНТИ-технологічно.
Ще з 90-х років за Сігалом тягнеться шлейф сексуальних скандалів – нічні «кастингові сесії» з невиконаною обіцянкою дати роль, харрасмент, різні способи примусу до сексу. Досі адвокатам актора вдавалося залагодити ці скандали (мабуть, за допомогою виплат сум, з роками дедалі більших). Проте після справи Гарві Вайнштейна ставлення до таких історій докорінно змінилося. Тому до свіжих звинувачень на адресу Сігала в харрасмені й навіть у зґвалтуванні, висунутих у 2017-2018 роках, поставилися набагато серйозніше. Після чого його репутація в США, з якими, за планами МЗС РФ, Сігал мав би налагоджувати контакти, кепська, щоб не сказати гірше. Але в Москві такого в принципі не розуміють і серйозно до цього не ставляться.
Тому таке «призначення» Сігала розраховане винятково на внутрішній ринок і особливого практичного сенсу за межами РФ не має. Путінська камарилья зростала на фільмах із Сігалом, що прокручувалися на перших в СРСР відиках. І їй тепер приємно бачити, як не за дуже дорого колишні кумири роблять потрібну стійку, коли треба, вихляють хвостом і кажуть потрібне «гав» на потрібноу адресу. Після чого, згідно з найпростішим умовним рефлексом Павлова, у таких істот починається рясне слиновиділення в очікуванні заслуженого смаколика...
«Україну я вважаю частиною Росії, ну, вона ж колись була частиною Росії, правда ж», – сказав Сігал на «Дождє» в інтерв'ю Ксенії Собчак у передвоєнному 2013 році. Браво! Просто як відчував, наскільки подібні слова будуть затребувані за рік.
І от тобі, який збіг – інтерв'ю з Собчак було в березні, а вже в червні того-таки 2013 року на 39-му саміті G8 Путін на особистій зустрічі з тодішнім президентом США Бараком Обамою запропонував призначити Сігала почесним консулом Росії у Каліфорнії та Арізоні. На жаль, американська сторона цю пропозицію не те, щоб не підтримала, але, здається, навіть не цілком зрозуміла її суть.
І ось за п'ять років, людині, яка стала ще менш популярною, ще більш скандальною, не бажаною на його першій Батьківщині, таки дали особливу посаду в МЗС РФ. Бо, як справедливо зауважив Майкл Макфол: «Путін геть із глузду з'їхав».
Олег Кудрін, Рига
