Рік після Грушович: Київ та Варшава шукають "історичний" компроміс

Рік після Грушович: Київ та Варшава шукають "історичний" компроміс

853
Ukrinform
Суперечки варто розв'язати до 75-річчя Волинської трагедії

Рівно рік тому польські націоналісти за підтримки місцевої влади фактично знищили (у польській версії – демонтували) пам'ятник УПА на кладовищі села Грушовичі поблизу Перемишля, що у декількох кілометрах від кордону з Україною. Відтоді відносини між Києвом і Варшавою ускладнилися, оскільки Київ увів мораторій на проведення пошуково-ексгумаційних робіт по відношенню до польських жертв в Україні, що триває й досі.

ІСТОРИЧНІ ПРОБЛЕМИ: ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ

Як хто не заперечував би, але історія таки кинула тінь на всі інші аспекти міждержавних відносин, змушуючи дещо по-іншому формувати їх порядок денний. Відтоді минув рік, видимих результатів щодо виходу із патової ситуації поки що не видно.

Фото: portalprzemyski.pl
Фото: portalprzemyski.pl

Варто нагадати хронологію останніх подій, що призвели до ускладнення діалогу. Руйнування українського місця пам'яті у Грушовичах 26 квітня 2017 року, фактично, стало "останньою краплею", після чого українська сторона прийняла рішення призупинити проведення поляками ексгумацій в Україні. До того часу, упродовж 2014-2016 років на півдні Польщі невідомі групи осіб знищили чи сплюндрували декілька пам'яток. Варто підкреслити, що акти вандалізму, як не дивно, "збіглися" з початком агресії Росії проти України. Їх організатори часто і не приховували цей причинно-наслідковий зв'язок. Наприклад, влітку 2014 року на тому ж таки пам'ятнику в Грушовичах вандали написали "cмерть катам Волині і Донбасу". Зв'язок з Росією і проросійськими силами був більш ніж очевидним і через обов'язкову появу фото і навіть відеокадрів з профанації цих місць пам'яті в російському сегменті Інтернету. І вже звідти це потрапляло в українські та польські ЗМІ.

За даними українського Інституту національної пам'яті, з 2014 року скоєно щонайменше 14 випадків вандалізму щодо українських пам'яток і поховань. В Україні найбільше розчарування викликав факт, що жоден із цих злочинів не був розкритий і не було затримано жодного зловмисника.

Після квітня 2017 року розчарування вже прийшло до Варшави. Польська сторона не сподівалася на такий радикальний крок із боку Києва. З уст польських високопосадовців за останній рік доволі часто доводилося чути наступні аргументи: "Ексгумації не мають жодного відношення до пам'ятників, це два зовсім різних питання", "Чому заборонено геть усі ексгумації, навіть періоду Першої світової війни чи польських жертв НКВС, що не має відношення до польсько-української складної історії?". У Польщі наголошували, що заборона ексгумацій – це негуманний крок, що суперечить християнським традиціям встановлення місць захоронень і гідного вшанування жертв різних воєн та конфліктів.

ПЕРИПЕТІЇ ДІАЛОГУ ТА НОВІ «НЕВІДОМІ»

Перша спроба вирішити історичні проблеми, перенісши обговорення питань із рівня ІНП обох країн на рівень віце-прем'єрів Пьотра Глінського та Павла Розенка, що запропонувала польська сторона, виявилася безрезультатною. Після цього тогочасний глава МЗС Польщі Вітольд Ващиковський зробив кілька резонансних заяв, зокрема про те, що Польща склала "чорні списки" українських чиновників, які доклали руку до заборони проведення ексгумацій. Ішлося також і про те, що він, можливо, не рекомендуватиме президентові Анджею Дуді їхати з візитом до Харкова на початку грудня. Згодом з'ясувалося, що Польща заборонила в'їзд до країни Святославу Шереметі – секретарю Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій, але Дуда таки полетів в Україну.

Перед візитом президента Польщі в листопаді відбулася зустріч у Кракові співголів Консультаційного комітету президентів Польщі та України Костянтина Єлісеєва та Кшиштофа Щерського. А після візиту до Харкова Дуда заявив, що буде друга спроба вирішити історичні розбіжності на рівні віце-прем'єрів Глінського та Розенка. Після цієї зустрічі віце-прем'єрів у лютому цього року стало зрозуміло, що обидві сторони хочуть порозумітися, але не зовсім знають, як це можна зробити. Важливо досягнути компромісних рішень, але жодна сторона не хоче погоджуватися на формулу: "ви нам сьогодні – а ми вам завтра".

Для поляків надзвичайно принциповим було і залишається питання відновлення ексгумацій в Україні, для українців – відновлення зруйнованих місць пам'яті на півдні Польщі. Польська сторона ніби й не проти, але хоче провести в цих місцях спільно з українцями ексгумації, встановити хто там похований, а відтак – приймати подальші рішення про форму місця вшанування, написи і так далі. Однак, серед зруйнованих українських пам'яток є й такі, відновлення яких не потребує настільки копіткої і тривалої роботи: наприклад, місце пам'яті на горі Монастир – легальне, збудоване на кошти  польського бюджету. Відтак, Варшава не повинна мати застережень щодо швидкого відновлення цього пам'ятника, розбитого ще в 2015 році.

У бочці з дьогтем, якою стали події у Грушовичах і наступні спроби безуспішного на цей момент вирішення історичних проблем, є і ложка меду. Відтоді минув уже рік, і за цей час у Польщі не зруйновано (не демонтовано) жодного іншого українського меморіалу, хоча й були такі погрози з боку польських націоналістів. Це вже дуже позитивний момент, на який варто звернути увагу. В Україні, на жаль, за цей рік траплялися інциденти антипольського характеру. Щоправда, українській поліції та спецслужбам у більшості ситуацій вдавалося вийти на зловмисників та замовників цих провокацій.

Наближається 75-а річниця Волинського злочину, яку в Польщі відзначатимуть на державному рівні 11 липня. Зрозуміло, що різні сили та організації, хто з ідеологічних міркувань, а хто і з матеріальних,  намагатимуться на тлі цієї річниці знову розкрутити антиукраїнську риторику в Польщі, аби викликати дзеркальну реакцію і в Україні. Комусь це додасть електоральних бонусів, а комусь, можливо, і шелесту "московських" купюр у кишенях. Воно й не дивно, адже Росія все ще зацікавлена у максимальному погіршенні відносин України з Польщею, як зрештою, й з усіма іншими її сусідами. Мотивація тут проста: чим менше Київ має підтримки серед сусідів і на Заході, тим легше Москві реалізовувати свою політику щодо України.

Особи, обізнані з перипетіями "історичного" діалогу України й Польщі, стверджують, що обидві сторони весь час шукають шляхи до порозуміння, ведуть переговори. Можливо, варто було б вийти на якийсь компромісний варіант ще до "Волинської" річниці, аби створити сприятливий фон і нейтралізувати, або хоча б мінімізувати ризики розвитку негативних сценаріїв. Адже зрозуміло, що тут немає лише двох сторін – української й польської – які спокійно ведуть свої переговори і вирішують проблеми. Є третій гравець,  який, залишаючись у тіні, постійно підкидає свої "невідомі" до вирішення складних історичних українсько-польських задач.

Юрій Банахевич, Варшава

Перше фото: portalprzemyski.pl

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>