Гангстери Путіна чекають «на матрацах»
Один з лідерів Форуму вільної Росії Гаррі Каспаров так описав своєрідну атмосферу, в якій збирається російська опозиція: «Ми біжимо марафон. Але у будь-яку хвилину повинні бути готові пробігти стометрівку». Зрозуміло, що він має на увазі. Незрозуміло, коли впаде путінський режим. У нього достатньо ресурсів для довгого життя. Але з іншого боку, подібні режими часто завалюються раптово. І ось у такому разі опозиціонери повинні бути готові до того, щоб взяти на себе відповідальність за майбутнє країни...
А тим часом у вільнюських Форумів вільної Росії – перший ювілей. П'ятий Форум (11-12 квітня). Може, це, звичайно, «магія ювілейних чисел», але здалося, що Форум перейшов у якусь нову якість. Попередні чотири заходи були, переважно просвітницькими, інформаційними, ознайомлюючими. А ось це, п'яте зібрання, вперше стало по-справжньому актуальним – обговорюючим і, в першу чергу, природно, поточні події, обстановку, що склалася до теперішнього моменту.
ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ОФОРМЛЕННЯ І ЗБЛИЖЕННЯ ОПОЗИЦІЇ
Частково це пояснюється тим, що цього разу в наявності була подія, яку гріх не обговорити. Так звані президентські «вибори-2018», які оформили перебування В. В. Путіна на чолі Росії як мінімум ще на 6 років.
Але річ не тільки в цьому. Форуми вільної Росії, які проходять кожні півроку, зайняли своє місце в календарі суспільно-політичного життя. Люди, які приїжджають сюди, звиклися, познайомилися один з одним (що, звичайно, не відміняє плинності – приїжджає хтось новий або не зміг приїхати хтось із завсідників).
Ще один показник переходу в нову якість – вперше був обраний (на два роки) постійно діючий комітет, що складається з 11 осіб. І тут теж особливо варто відзначити прагнення до встановлення контактів, налагодженню зв'язків з іншими опозиційними групами. Сам лідер Форуму Гаррі Каспаров закликав при голосуванні підтримати Володимира Ашуркова (людина з команди Навального, вимушена емігрувати з Росії), і Леоніда Невзліна (соратник Бориса Ходорковського, який емігрував в Ізраїль). При постійних новинах про сварки в російській опозиції та її дробленні такий крок до зближення виглядає свіжо і позитивно.
У постійно діючий комітет ФСР увійшов і адвокат журналіста «Укрінформу» Романа Сущенка – Марк Фейгін. Перед голосуванням кожен з кандидатів мав 2,5 хвилини на звернення до аудиторії. Марк Захарович сказав, що буде просувати ідею проведення одного з Форумів Вільної Росії в самій Росії. З урахуванням усіх ризиків це, на його думку, могло б стати важливою подією, яка допомогла б консолідувати опозицію.
На Форумі було багато цікавих дискусій (полемічно найбільш гострою та цікавою була дискусія за участю Андрія Ілларіонова про економічну політику нового «путінського терміну»). Але для української аудиторії найцікавішими були, мабуть, дві дискусії, які як би переходять одна в іншу, згідно з тезою «Війна – це продовження політики». Перша: «Путінська Росія на міжнародній арені: погляд із Заходу». Друга: «Приватні війни Путіна і зміна ролі РФ у системі міжнародних відносин».
КРЕМЛІВСЬКА ІНДУСТРІЯ: ВИРОБНИЦТВО «КОРИСНИХ ІДІОТІВ»
У першому з названих обговорень багато уваги приділялося Україні, точніше російської агресії в Україні. У ньому брав участь колишній глава МЗС Литви, а нині директор Інституту Європи Вігаудас Ушацкас. Україні пощастило, що у 2014 році під час розгортання «Російської весни» ця людина займала дуже важливу для нас посаду – посла Євросоюзу в Росії (2013-2017). Сьогодні Ушацкас так само сильний і принциповий у підтримці нашої країни: «Шлях до демократичної Росії йде через єдину демократичну Україну. Вихід Росії з Криму, комплексна нормалізація відносин з Україною. Без усього цього побудова демократичної Росії неможлива!».
Інший представник Литви, парламентарій Мантас Адоменас, торкнувся іншої важливої теми – у який спосіб Москва вербує симпатизантів в демократичних країнах. «Нинішні війни виграють не танками, а в екранах телевізорів. І виробництво "корисних ідіотів" у таборі західних політиків є головним стратегічним завданням кремлівської промисловості».
Ну і тут настав зоряний час відомого німецького журналіста Бориса Райтшустера, який багато років працював в Росії, але після книг «Путінократія», «Демократура» став у ній небажаною персоною. Райтшустер вже багато років б'є у всі дзвони, розповідаючи, наскільки на Заході і, зокрема, в Німеччині не усвідомлюють небезпеку, яку несе світові Путін і його режим.
Наприклад, згідно з проведеними нещодавно опитуваннями, більшість німців виступають проти захисту країн Балтії – партнерів по НАТО! – німецькими військовими підрозділами. За даними іншого опитування, 56% німців хотіли б більш тісних відносин з Росією, 14% задоволені нинішнім станом цих взаємин. І лише 26% хотіли б віддалення від путінської Росії.
Але як сказав Райтшустер, йому з його думкою у Німеччині досить важко пробиватися в масові ЗМІ. Багато хто вважає, що це у нього просто «пунктик» такий, а з Росією не все так погано. І слухають інших «ікспердів». Як розповів Борис, один німецький аналітик, якого вважають серйозним і авторитетним, у розмові з ним якось сказав: «Путін хотів би покращень, позитивних змін. Але йому Дума не дозволяє їх зробити». І цей «спеціаліст», за словами Райтшустера, регулярно коментує російські новини в німецьких медіа.
Тему, підняту журналістом, підхопив один з російських емігрантів в Австрії. Він розповів, що його донька у Зальцбурзі може вчити російську мову лише у підрозділі «Росспівробітництва». Але за дві години перебування там вона отримує таке «промивання мізків», що, приходячи додому, питає: «Тату, ну чому ти так ненавидиш Путіна?!»
ПРИВАТНІ ВІЙНИ ПУТІНА
Гарний початок розмові про «приватні війни Путіна» поклав Гаррі Каспаров: «У нинішній Росії доходи приватизуються, витрати націоналізуються. А війна, як відомо, це продовження політики.
У цьому сенсі путінські приватні війни є частиною загальних кремлівських схем. І тому зупинити Путіна в русі цією похилою площиною з прискоренням бажано якомога раніше. Тому що ціна зупинки диктатора зростає з кожним днем».
Російський військовий журналіст Аркадій Бабченко, який вимушений виїхати з Росії і часто живе в Україні, підкреслив, що приватна військова компанія «Вагнера», насправді, чисто юридично, не є ПВК у загальноприйнятому сенсі. В усьому світі діяльність ПВК строго регулюється законодавством. А російські ПВК – це, по суті, ті самі війська, не тільки державні, а й іррегулярні. (Попутно Аркадій поділився цікавою інформацією: виявляється, у 2010 році «Лукойл» створював свою ПВК для охорони своєї інфраструктури. І у 2012 році сам Бабченко намагався влаштуватися туди на роботу, але, як кажуть, бог милував»).
Український аналітик Тарас Березовець, який брав участь у дискусії, розповів про технології та етапи розгортання «приватної війни Путіна» проти України. Так, за його словами, приховане розміщення іррегулярних козацьких підрозділів у Криму під прикриттям РПЦ почалося ще у грудні 2013 року. І під час операції з анексії Криму ці сили також були пущені в хід. «Подібна технологія, застосовувана в епоху гангстерських воєн, описана ще у Маріо П'юзо. Там це називається «лягти на матраци». Десятки підготовлених збройних людей розосереджуються по території. І у разі потреби швидко переміщаються містом, проводячи свої операції».
Журналіст Аркадій Бабченко запропонував «відійти від слів "путінський режим"». На його думку, це виводить з-під відповідальності значну частину населення Російської Федерації. Але оскільки більшість населення країни підтримує Володимира Путіна, то і відповідальність за його «приватні війни» та інші злочини має нести держава Росія. При цьому Бабченко взагалі дивиться на ситуацію досить песимістично. На його думку, в Росії є 50-60 мільйонів слухняного, боєздатного населення, здатного взяти участь в авантюрах і виконувати будь-які накази. Так, вони, самі собою, не жадають війни, проте після відповідного інформаційного накачування не будуть противитися їй, візьмуть у ній участь.
«КАРАЛЬНА ЖУРНАЛІСТИКА», САНКЦІЇ І ТРОХИ ОСОБИСТОГО
Надзвичайно важливою була презентація проекту «Міжнародний громадський трибунал над злочинами путінського режиму», зроблена відомими російськими журналістами Ігорем Яковенком та Галиною Сидоровою. Була представлена концепція підготовки матеріалів для майбутнього судового переслідування російських пропагандистів, яких вже не можна вважати журналістами. Автори проекту для їхнього визначення запропонували термін «каральна журналістика» (за аналогією з «каральною психіатрією» за радянського режиму).
Головною «зіркою» каральної журналістики був названий Володимир Соловйов, ведучий телеканалу Россия-1 і російського радіо «Вести». І, дійсно, він є, мабуть, супер-передовиком російського пропагандистського виробництва. Ігор Яковенко наполягає: до міжнародної громадськості потрібно наполегливо доносити думку, що Соловйов і йому подібні давно вже не є журналістами (до яких на Заході ставляться з повагою, захищають їх), вони зрадили професію, зрадили її стандартам, етичним нормам. І стали лютими розпалювачами ненависті, на чиїх руках кров тисяч людей, загиблих у війнах, які веде Росія в Україні, в Сирії.
І тут принагідно – ще одна цікава інформація, яка промайнула у дискусіях під час Форуму. За словами Андрія Ілларіонова, до грузинської війни Росія готувалася 7 років, до української – 9 років. Після нескладних підрахунків виходить, що підготовка до агресії проти Грузії почалася у 2001 році, проти України – у 2005-му. Ну, те, що Росія так напружилася після «помаранчевої революції», говорилося часто. А ось те, що війна проти Грузії планувалася ще до «революції троянд», це вельми цікаво.
Під час обговорення проекту «Санкції. Додаток і просування списку Путіна» було пряме включення із США Андрія Піонтковського. І він розповів сумну новину. Напередодні, 11 квітня, померла відома американська дослідниця Керен Давіша. Її книгу «Путінська клептократія» Андрій Андрійович назвав «"Капіталом" путінської економіки».
Для мене ця новина стала особливо болючою, тому що восени 2015 року я читав лекції в Університеті Майамі (Оксфорд, Огайо). У тому числі і в керованому Давішею Центрі російських і пострадянських досліджень. (Вона назвала ту мою лекцію diamond, і це для мене одна з найбільших похвал у житті). Керен була функціональним, суворим керівником Центру, але при цьому простою, доброю і дуже принциповою людиною. Вона з гіркотою розповідала, які заходи вживаються (неважко здогадатися ким) в США і в світі, щоб зменшити можливості її перевидання «Путінської клептократії». Але при цьому, за її словами, закони США про свободу слова такі, що якби, скажімо, якесь видавництво «третьої країни», наприклад, Україні наважилося зробити переклад і видати книгу, то спроби перешкодити цьому були б приречені.
Дуже сумно. Але з іншого боку, щасливий, що встиг познайомитися з такою людиною...
РОСПРОП І ПОГОДЖУВАЧІ
3-й і 4-й Форуми проходили у меншому приміщенні. І на Четвертому Форумі вже відчувалося, що конференц-зала вільнюського готелю «Асторія» переповнена. Тоді було прийнято рішення 5 Форум провести у великому бізнес-центрі на проспекті Гедімінаса.
У цього рішення виявився несподіваний наслідок. Згідно з латвійським законами, в хол готелю російські телепропагандисти можуть заходити. І вони зі своїми камерами нахабно лізли прямо в паспорти, які показували учасники біля столика реєстрації. У кафе-ресторані при готелі вони спровокували одного з учасників Форуму на невелику бійку.
А от у бізнес-центрі – облом. Їх гальмували біля входу і далі не пускали. Такий закон. Але і тут у російських телевізійників були свої досягнення. Коли адвокат Фейгін йшов до входу, один з них встав на шляху у нього. Фейгін продовжив йти по прямій, відчинив двері і увійшов усередину. Але оскільки він чоловік великих розмірів, то це було кваліфіковано роспропагандистами, як «бійка».
Але це все вступ. А ось вам основна страва. Подивіться, як висвітлював Форум вільної Росії телеканал «Дождь», який вважається ліберальним (і часом проявляє себе таким).
«11 апреля в Вильнюсе стартовал уже пятый по счету Форум свободной России. Это такое мероприятие «для своих». Среди докладчиков и участников – Аркадий Бабченко, Гарри Каспаров, Борис Райтшустер, Илья Пономарев, Евгения Чирикова, Айдер Муждабаев и многие другие. Обычно там обсуждается, когда уйдет Путин, нужна ли России внешняя интервенция и подобные важнейшие вопросы, а выглядит все это как подарок Дмитрию Киселеву. Кстати, нынешний форум начался с потасовки адвоката Марка Фейгина с неназванными представителями российских СМИ. Но судя по всему, российские власти относятся к вильнюсскому форуму очень серьезно...». І далі – про арешт активіста з Мінеральних Вод Михайла Савостіна, який їхав на Форум, але йому по дорозі підкинули наркотики.
Погодьтеся, гидка подача. Але найцікавіше полягає в тому, що у роботі як раз цього, П'ятого Форуму, дуже активно брав участь постійний ведучий «Дождя», відомий журналіст Костянтин Еггерт. Так як це розуміти – «лажание своих»? Чи, можливо, такі відкупні перед кремлівськими кураторами як раз за те, що Еггерт попрацював на Форумі? Або ще й відкупні за те, що чесно викладена історія арештованого активіста?
На жаль, не може бути вільного ЗМІ в невільній країні. Поки у нас в Україні не так, все ще залишається надія на краще майбутнє.
А по дорозі до готелю зустрів Петра Вінса з компанією. Це учасники Міжнародної Конференції «Як протистояти кремлівській пропаганді» (організатор – журі Премії імені А. Д. Сахарова "За журналістику як вчинок"), яка відкривається 13 квітня і пройде тут, у Вільнюсі, 13-14 квітня. У тій же «Асторії». Причому організатор конференції Петро Вінс не буде закривати доступ нікому, в тому числі і роспропу. Єдине – він оголосить умови участі в конференції, етику, правила поведінки на ній. Що ж, подивимося, що у підсумку вийде.
Олег Кудрін, Вільнюс
Фото автора
