Путін лякає. А вам страшно?
У посланні Путіна до Федеральних зборів вразити мало все: від антуражу, картинки, де маленький чоловічок стояв навіть не на сцені, а у величезному «синьому» просторі, погрожуючи звідти світові небаченою раніше зброєю, захисту від якої не існує. Поки що невідомо, наскільки злякався світ і чи справді йому нема чим відповісти, з його тотальною, на порядки, перевагою над Росією в усьому – технологіях, наукових центрах, коштах, економіці. Скрупульозні спостерігачі вже підрахували, що на все – економіку, соціальну сферу, бідність, тривалість життя, якісь там плани на майбутнє - на все це разом узяте Путін витратив у своїй промові часу менше тих 47 хвилин, протягом яких він намагався потрясати дубиною, говорив про зброю – нову, потужну, небачену. Він дуже хоче, щоб його злякалися. У нього немає виходу, це його остання надія.
Як це назвати і з чим це порівняти? Хіба що з останніми днями Гітлера. В бункері під рейхсканцелярією, посеред розбитого вщент Берліну, він все ще чекав, що от-от в його руках опиниться «чудо-зброя» - атомна бомба. Якби дочекався, то застосував би без сумніву. А Путін – застосує? При тому, що добре знає: засоби реагування розвинені нині так, що від нього тоді і мокрого місця не залишиться.
Коментатори, які дуже поспішають бути першими, поки що сходяться в одному: кремлівський карлик шантажує: мовляв, нічого, що від мене смердить, як з вигрібної ями, все одно нікуди не дінетесь – прошу зі мною за стіл, говорити, а якщо ні... Самі будете винуваті! Немає сумніву, все так і є – це шантаж. Весь цей «список Путіна» – від крилатих ракет з ядерною силовою установкою до новітніх атакуючих систем, які нібито позбавляють сенсу будь-яку протиракетну оборону – ще треба перевіряти, власне, на реальність його існування і наявність у російських арсеналах. Але мабуть, це не основне. Основне - це відповідь на запитання: чи є куди далі, вище піднімати тональність істерики. Росія загнала сама себе в кут, з якого немає виходу, коли кожний її наступний зовнішньополітичний крок (чи уже крик?) має бути вищий за тоном, загрозливіший за інтонацією, страшніший за прогнозованими наслідками, ніж попередній.
Оскаженіла від втрати імперії путінська Росія – не Радянський Союз, з нею неможливе «мирне співіснування», марно чекати на «розрядку міжнародної напруженості» з нею. Як ви після всього, що було після 2014-го, уявляєте собі, наприклад, відновлення повномасштабних путінських візитів до світових столиць? Єдине, що може запропонувати цивілізований світ народам Росії – це обережна допомога в демонтажі режиму. Це стало очевидно не сьогодні, а ще після нападу на Україну, і санкції тоді накладені - це уже не стільки примус до виконання «Мінська», скільки початок руху саме в означеному напрямку. Варто запитувати лише про швидкість цього руху. І чи є можливість і воля до прискорення?
Путінський блеф 1 березня 2018 року, схоже, виводить це ключове питання ставлення міжнародної спільноти до саме такої Росії в ранг невідкладних. От власне і все, чого добився маленький чоловічок, надуваючись, мов отруйна жаба на московських підмостках.
Сергій Тихий, Київ
