Створення Антикорупційного суду — це не казка, “третього шляху” тут нема

Створення Антикорупційного суду — це не казка, “третього шляху” тут нема

Аналітика
1573
Ukrinform
Компроміс — це так демократично! Однак неможливо знайти те, чого об'єктивно нема і бути не може

Представник Президента України у Верховній Раді України Ірина Луценко говорила сьогодні журналістам про Антикорупційний суд. Позицію пані Луценко виклав Інтерфакс-Україна.

Ключові тези-цитати:

- “Не може група міжнародних експертів, тобто дорадча група експертів... повністю вибирати склад українського суду. Ми суверенна держава”;

- “Всі рекомендації буде враховано..., але в рамках Конституції України”;

- Порядок відбору суддів Антикорупційного суду не може відрізнятися від методології, за якою формували Верховний Суд, відбирали суддів Конституційного Суду, а також зараз проходить відбір суддів першої та другої інстанції - “Правила і стандарти мають бути однакові”;

- При доопрацюванні законопроекту про Антикорупційний суд роль міжнародних експертів - їхньої оцінки щодо кандидатів на посади суддів - може бути посилена;

- Над удосконаленням законопроекту про Антикорупційний суд працюватиме робоча група на чолі з депутатом фракції “Блок Петра Порошенка” Сергієм Алексєєвим, створена на базі Комітету з питань правової політики Верховної Ради.

Суть позиції представника Президента — шукаємо компроміс, образно кажучи - “третій шлях”. Звучить солідно і навіть заманливо. Компроміс — це так демократично! Однак, на жаль, нічого з того не вийде. Жодні зусилля людей, навіть дуже щирі і дуже наполегливі, не зможуть знайти того, чого об'єктивно нема.

Або Антикорупційний суд буде таким, як Верховний, тобто — обраний (призначений) за такою самою процедурою, або процедура буде принципово іншою, і тоді Антикорупційний суд не буде таким, як Верховний. Ніякі проміжкові, половинчасті, компромісні, змішані тощо варіанти неможливі, точніше — можливі лише як декорація (прикриття) одного — першого чи другого - реального варіанту.

Пані Луценко має рацію: українське законодавство у сфері судочинства не передбачає порядку обрання суддів якимись міжнародними експертами. І якщо керуватися цим законодавством, то, звісно, Антикорупційний суд нічим не відрізнятиметься від інших українських судів. А отже, до речі, мали рацію ті, хто пропонував (і навряд чи вони зовсім відмовилися від цієї пропозиції) створювати не окремий Антикорупційний суд, а антикорупційну палату у складі Верховного Суду. Абсолютно логічний підхід.

Ірина Луценко
Ірина Луценко

Однак нам, суспільству, потрібна не бездоганна логіка, а реальна боротьба з корупцією. Суспільство хоче, щоб український суд виносив реальні вироки топ-корупціонерам. А нинішній український суд цього не робить. Отже, за іншою, теж бездоганною логікою, потрібен принципово новий суд. А принципово новий суд — це такий суд, який обраний (створений, призначений) якимось іншим шляхом. Тобто, українське законодавство, яке не передбачає цього іншого шляху, має бути змінене.

Однак пані Луценко (і не тільки вона) пропонують не зміну законодавства, аби було дозволено сформувати Антикорупційний суд за іншою принципом (і, відповідно, за іншою правовою процедурою), а пошук якогось “третього шляху” - удосконалення законопроекту про Антикорупційний суд. Але як взагалі можна “удосконалювати” принцип? У даному випадку — принцип “хто обирає суддю Антикорупційного суду”? Принципи не вдосконалюють, їх обирають — або той, або інший.

Як, приміром, можна врахувати всі рекомендації, але в рамках Конституції? Тут ключове слово - “але”. Якщо “але”, тоді всі рекомендації враховані не будуть, а якщо без “але”, тоді й без “в рамках Конституції”. Тоді треба говорити: всі рекомендації будуть враховані, і ставити крапку.

Якщо раптом Антикорупційний суд буде створений за рекомендаціями Заходу, і він українцям сподобається (тобто, почне засуджувати топ-корупціонерів), тоді закономірно виникне запитання-пропозиція: а чи не створити нам за такою ж процедурою й інші українські суди — Верховний, Конституційний, Печерський та Шевченківський з Солом'янським? І спробуйте заперечити посиланням на чинне законодавство чи навіть на Конституцію.

Ось ми і вийшли на ключову проблему всього нашого українського суду: хто або що є в Україні джерелом судової влади — рівноцінної (за Конституцією, до речі) гілки влади поряд з владою виконавчою та законодавчою? Поки що українська реальність така, що джерелом судової влади (призначає її) є влада виконавча, і це закріплено в українському законодавстві (всупереч Конституції!), причому — в найновішому, яке нині ще називають судовою реформою. А різні там громадські комісії, як і міжнародні експерти, є органами дорадчими, а вони, як справедливо вказує Ірина Луценко, “не можуть... повністю вибирати склад українського суду”. Стоп! Може тут знайдеться компроміс — вибирати не повністю, а частково? Пошукати можна, якщо не жаль часу, але результат наперед відомий: за ким виявиться більшість, той фактично і обрав суд.

Нинішня боротьба навколо Антикорупційного суду означає щось значно більше, ніж боротьба з корупцією, хай навіть її топ-варіантом. Важливіше те, що це боротьба за принципово новий український суд (а не тільки антикорупційний), якому б довіряли мінімум 9 з 10 українців, а не навпаки, як зараз. Це боротьба за системну політичну реформу в Україні, яка має змінити нинішню політичну систему, обов'язковою частиною якої є залежний від виконавчої влади суд, на нову демократичну, де суд залежатиме від Закону.

Юрій Сандул, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>