Справа про вбивство Ірини Ноздровської: азартні перегони влади й опозиції

Справа про вбивство Ірини Ноздровської: азартні перегони влади й опозиції

1524
Ukrinform
До фінішу ще далеко. На суді очікується запекле змагання, навіть якщо Юрій Россошанський наполягатиме, що убивця – він

Поліція оголосила, що завдяки “титанічним зусиллям” (вислів заступника глави Нацполіції Аброськіна) убивство Ірини Ноздровської розкрито. З поліцією згодні Генеральний прокурор і навіть Президент України. Упевненість підкреслено одностайна. Що ж, якщо це так, якщо слідство знайшло убивцю і впевнене, що суд з ним погодиться, то претензії до влади, що їх висловлювали у зв'язку з цією резонансною справою громадські активісти і навіть посольства дружніх нам держав, мають бути однозначно зняті. Як не сьогодні, то вже завтра. Однак цього ще довго не буде, якщо буде взагалі.

Геть усе, що діється навколо убивства Ірини Ноздровської, набуло характеру емоційного протиборства між владою і опозицією, далекого від того, що ми називаємо правом. Тобто, це вже не про кримінал йдеться, а про політику. Причому, у даному випадку емоції – як стихійне лихо, непідвладне волі людей. Скільки і хто б не закликав до здорового глузду, до їхнього стримування, до необхідності не поспішати з висновками, тим більше – з вироком, нічого не допомагає. Емоції вирують за якимись своїми, непідвладними людям, законами природної стихії.

Емоції тисячних натовпів і справді практично неможливо вгамувати закликами до здорового глузду. Однак у даному разі багатотисячних натовпів нема, а властиву їм емоційну стихійність чомусь проявляє обмежене коло громадських активістів, абсолютна більшість яких – цілком розумні й практичні індивіди з вищою освітою і демократичними переконаннями. Неможливо уявити, щоб таке середовище було в принципі не здатне керуватися логікою, а не відчуттями. І якщо ми бачимо саме їх, а не логіку, хоч-не-хоч виникає думка про іншу логіку. Тобто – про зацікавленість у публічному прояві саме емоцій, а не здорового глузду. А це уже – про політичну доцільність, і тоді громадських активістів вже треба називати інакше – організованою опозицією.

Але ж це явно не так. Єдине, що об'єднує цих активістів – критичне ставлення (недовіра) до чинної влади, і ніякої організованої політичної сили вони не становлять.

Очевидно, що політична опозиція використовує – хай навіть діючи не прямо, а використовуючи емоції активістів - цей кримінальний злочин для пропагандистської атаки на владу. Не будемо читати нашим опозиціонерам (чи громадським активістам) моралі, бо у будь-якій країні опозиція завжди використовує резонансні кримінальні події для дискредитації влади. Тим більше, що тут шанси сторін “50x50”, що опозиція теж ризикує в кінцевому рахунку програти, якщо влада швидко і кваліфіковано справляється з викликом.

А що ж інша сторона – влада? Неймовірно, але вона вчинила так само, як і опозиція з активістами – дала волю емоціям.

Влада сконцентрувалася на розкритті убивства і вже за тиждень оголосила: злочин розкрито, убивця знайдений! На перший погляд – це якраз не емоції, а цілком логічний розрахунок: оголошенням про швидке і безсумнівне розкриття злочину рішуче загасити суспільне невдоволення і “втерти носа” політичній опозиції, яка використовує події для політичної дискредитації влади. Тільки розрахунок якийсь виходить дивний. Навіщо так поспішати? Та яке там поспішати! - усі біжать стрімголов! Поліція, генпрокурор, Президент! - всі категорично стверджують, що злочин вже розкрито! Звичайнісінький здоровий глузд підказує: зачекайте ті кільканадцять днів, коли слідство буде офіційно завершено і звинувачення спрямоване до суду (якщо, як стверджує радник міністра внутрішніх справ Шкіряк, “докази бездоганні”) – не працює. Хай вже поліцейський начальник не втримався і похвалився на публіку, що вже зловив убивцю, але Президенту це навіщо?

Куди поспішають прокурори і Президент? Бояться невдоволення суспільства? Але в української влади є багатющий досвід ігнорування вимог чи незадоволення куди більших мас людей, ніж кількох сотень активістів, що зібралися на мітинг біля будівлі київської поліції. Невже вгамувати незадоволення американського та інших західних посольств? Так, українське керівництво з відомих причин не може ігнорувати думку наших партнерів на Заході, але не до такої ж ірраціональної межі! Тим більше, що ми знаємо десятки прикладів, коли настійливі побажання тих же партнерів ігноруються місяцями й роками! А може причина саме в цьому: ігнорування тиску Заходу у принципово важливих для влади питаннях (боротьба з корупцією) “компенсувати” миттєвою реакцією на такий тиск, якщо питання (в даному випадку – знайти винуватця у злочині, яке явно не має стосунку до “великої політики”) не є для влади принциповим? Якщо так, то тоді це ще питання, хто більше намагається використати убивство Ірини Ноздровської у вузькополітичних цілях – опозиція чи влада.

Треба визнати, що й влада реагує не так, як владі належить, тобто не показує емоційному суспільству приклад спокійної, тверезої, впевненої у своїй правоті попри емоції натовпу поведінки. Активісти поспішають зі звинуваченнями, ігноруючи здоровий глузд, але й влада робить так само, коли категорично заявляє “злочин розкрито!” задовго до офіційного вироку суду.

Схоже, маємо гарячкові (азартні) перегони влади й опозиції: хто у справі Ноздровської прийде до фінішу першим і здобуде найбільше рейтингових балів? Старт, зрозуміло, був за опозицією, сьогодні, коли поліція заявила, що злочин фактично розкрито, вперед виривається влада. Але до фінішу ще далеко, адвокати родини Ноздровських вже заявили про сумніви, що Юрій Россошанський – реальний убивця, і на суді очікується запекле змагання навіть за ситуації, коли Юрій Россошанський наполягатиме, що убивця – він.

Ось така вимальовується негарна картинка навколо загибелі людини. Зовні це може й виглядає, як змагання хоч і цинічних, але тверезих розрахунків влади й опозиції, але насправді це некеровані чи, принаймні, малокеровані емоції, бо абсолютно незрозуміло, які наслідки вони спричинять. Принаймні, на азартних перегонах годі шукати спокійної розважливості.

То в чому причина цієї всеосяжної приреченості і влади, і опозиції на стихію емоцій? Очевидно, що загальна атмосфера в країні наелектризована вкрай: війна, корупція, тиск Заходу і тиск Росії, низькі зарплати і пенсії, взаємна глибока недовіра між владою та опозицією, наближення виборів – це та ще багато іншого створюють таку пекельну суміш, такий “коктейль Молотова”, у якому, як бачимо, не виживають здоровий глузд і тверезий розрахунок. Звісно, подібні складені з метафор пояснення не можуть бути повними. Але в яких чітких термінах визначати ступінь стабільності в країні, коли будь-який кримінальний злочин може вмить перетворитися на потужний політичний фактор, і опозиція з владою зійдуться “навкулачки” на очах всієї країни і навіть світу?

Звісно, раніше чи пізніше українське суспільство “нейтралізує” цю метафоричну пекельну суміш, і ми поборемо стихію некерованих емоцій. Бо це проблема виживання України. Питання лише, яку ціну заплатимо.

Юрій Сандул, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-