Кого бояться і слухаються Альфа-банк і Європа
Великий російський банк – Альфа-банк – заявив, що не кредитуватиме і взагалі не обслуговуватиме оборонні підприємства Росії, які потрапили під санкції США. Чому – зрозуміло: щоб самому не втрапити під санкції.
Ця новина для багатьох прозвучала несподівано, хоча насправді подібне траплялося вже не раз. Альфа-банк хоча б приватний банк, але й державний Сбєрбанк Росії теж не обслуговує російські підприємства, які потрапили в санкційні списки. Аерофлот не літає до Криму, і взагалі з Кримом усі російські фірми, які мають бізнес на Заході, воліють краще не зв’язуватися, принаймні офіційно цього точно не роблять.
Заява Альфа-банку – добрий привід уточнити нам усім ситуацію з антиросійськими санкціями.
Ми знаємо, що нині в Європі є чимало бізнесменів, політиків і навіть урядів, які хочуть скасування санкцій проти Росії, відкрито пропагують цю ідею, і ця очевидна тенденція нас, українців, із зрозумілих причин неабияк турбує. Але по-справжньому нас має турбувати лише одне: ставлення до санкцій проти Росії у США, а не в Європі.
США були і залишаються провідною політичною силою Заходу. Сукупна міць – економічна, політична, військова, фінансова – усіх інших розвинених країн Заходу поступається міцності США. Тим більше, що поєднувати усю цю неамериканську міць на противагу силі США можна тільки суто теоретично, на практиці такої ситуації ніколи не було і не буде. На практиці, якщо США впроваджують проти когось економічні (фінансові) санкції, то інші країни Заходу мусять до них долучатися. Вони можуть робити це дуже неохоче, вони можуть тихцем їх саботувати - так, щоб американці їх за цим не застукали, ігнорувати якісь непринципові елементи санкцій, вони можуть постійно заявляти, що вони проти і навіть рішуче вимагати, але поки санкції США діють, інший Захід їх загалом виконуватиме. Якщо навіть російські банки не наважуються протистояти США, то що говорити про європейські?
Залежність Європи від США зумовлена її військовою слабкістю перед Росією. У Берліні чи Парижі це чудово усвідомлюють, там дуже хотіли б мати свою військову силу, яка б гарантувала захист від можливого військового удару Росії, та її, цієї сили, наразі нема і невідомо, чи колись буде. Власне, уся толерантна, так би мовити, політика Європи щодо Росії (як колись щодо СРСР) виходила не з якоїсь особливої прихильності до Росії чи нерозуміння небезпеки Росії, а з бажання замінити відсутність власного військового захисту дружніми стосунками, які були б гарантією від російської агресії.
Яких «успіхів» - у лапках і без них – досягла ця толерантна до Кремля політика за останні 70 років (після закінчення Другої світової війни), то окрема широчезна тема. На даний момент реальність така, що Європа страху перед Росією не позбулася, а тому залежна від США. А отже – буде дотримуватися антиросійських санкцій, що їх ввели і ще, можливо, введуть США.
Відповідно, нас має дуже турбувати можливість пом’якшення антиросійських санкцій, якщо це зроблять США. Поки що такої загрози, схоже, нема. Стосунки США і Росії тільки погіршуються, Росія, може, і погодилася б піти з українського Донбасу, аби помиритися зі США, але як це практично зробити, щоб це не виглядало як явний програш? Ситуація справді тупикова для Кремля, виходу не видно.
На початку лютого ми всі побачимо, наскільки рішуче налаштована нинішня адміністрація США змусити Росію, як висловлюються американські посадові особи, заплатити дорогу ціну за агресію. Уряд США на виконання закону про протидію політиці Ірану, КНДР та Росії, має оприлюднити список росіян, які є найближчим до Путіна і несуть особисту відповідальність за агресивну зовнішню політику Кремля. І, звичайно, на цих осіб впаде весь гнів американських санкцій.
У пресі зустрічаються скептичні прогнози, мовляв, американці не наважаться так серйозно зачепити Путіна та його оточення, щоб конфронтація між двома ядерними державами дійшла до гострої фази, тому у списку будуть другорядні прізвища. Тим більше, що складатиме цей список команда Дональда Трампа, котрий ще не втратив надії порозумітися з Путіним. Є, звісно, й протилежні прогнози, що американський список влучить у самісіньке «яблучко». Інтрига навколо списку дуже гостра, росіяни нервують, американська преса пише, що вони наймають лобістів у США, аби хоча б наперед дізнатися, хто саме буде у списку. Щоб знати, чи варто вже сьогодні щось із своїх «заощаджень» приховати від американського «фінінспектора».
Політика України має враховувати змальовану реальність, а саме: особлива увага до стосунків зі США, більш рішуча відсіч тим європейцям, котрі готові миритися з Росією за наш рахунок. У будь-якій, навіть наймасштабнішій, проблемі завжди є один найголовніший, ключовий, елемент, який дозволяє цю проблему вирішити. У проблемі повернення наших окупованих Росією територій таким елементом є позиція США. Тільки США потенційно здатні змусити Росію піти з наших земель, ніяка Європа цього зробити не зможе, навіть якщо раптом дуже захоче. Це не означає, звісно, що ми можемо чи повинні нехтувати Німеччиною або Францією, зовсім навпаки, але тим не менше ключовий елемент нашої зовнішньої політики – США.
Юрій Сандул. Київ
