Як плюси закону про антикорупційний суд множилися на мінуси

Довгоочікуваний президентський законопроект про Вищий антикорупційний суд нарешті подано на розгляд профільного Комітету ВР та оприлюднено. Звісно, увага громадськості одразу була прикута до ключових параметрів – забезпечення інституціональної незалежності, професійних вимог до суддівського корпусу, процедури відбору кандидатів та організації роботи. Основні претензії до законопректу – повної незалежності нема, чіткої спеціалізації на ТОП-корупції не спостерігається, об’єктивність конкурсу під великим питанням, вимоги до кандидатів практично нездійсненні. Наприклад, правники начерно порахували, що на всю Україну за таких вимог не набереться й 20 претендентів на посади суддів, - а необхідна сотня осіб. Втім, це якщо вимагати відповідності кандидата всім чотирьом зазначеним умовам одночасно, а в законопроекті ст. 7 наприкінці п. 2 чітко сказано: «…та відповідає одній із таких вимог». Але взагалі мінуси запропонованої моделі, на їхню думку, переважають плюси (так, вони теж є, попри суцільний «зрадофільський» інформаційний потік). Тож спробуємо розібратися без радикалізму і істерик.

Корупціонерам - “подарунок”на Новий рік

Цього разу замість традиційного бюджету “під ялинку” поклали надважливий законопроект про Вищий антикорупційний суд. Це має бути останній гвинтик у державному механізмі боротьби з корупцією, який вибудовується під величезним тиском західних партнерів та активної частини українського суспільства. Той гвинтик, без якого 5 тисяч антикорупційних справ припадають пилом у прокурорських шафках, не маючи розгляду і вироку суду.

Ця епопея вже й так розтяглася майже на рік: від подачі у лютому 2017 року депутатського законопроекту, який Венеціанська комісія забракувала, та до нинішнього президентського варіанту, який теж не ідеальний, але відтягувати нема куди. На Україну тиснуть з усіх боків - МВФ, Венеційська комісія, Держдеп, глобальна антикорупційна мережа Transparency International. Але й опір шалений. Достатньо лише пригадати, з яким муками Верховна Рада виконувала чисто технічний крок – відкликання попереднього законопроекту, який блокував подання нового.

Найбільш повну картину зауважень склала, на наш погляд, Олена Сотник, голова юридичного комітету ПАСЕ, народний депутат (фракція “Самопоміч”). Ось її перелік позитивних та негативних моментів президентського законопроекту, який буде винесено на суд депутатів (подається в скороченому вигляді).

Позитивні моменти:

1. Індонезійський досвід

У законопроекті передбачено, що Вищий антикорупційний суд буде здійснювати правосуддя як суд першої та апеляційної інстанції (апеляційний перегляд рішень буде здійснювати спеціально утворена палата в межах антикорупційного суду). Така модель є більш універсальною та досконалою, ніж коли апеляційний перегляд здійснюється палатою в межах Верховного Суду, оскільки за цією моделлю спеціальні процедури та гарантії (конкурсний відбір і т. ін.) має бути забезпечено лише для антикорупційного суду, а не одночасно до антикорупційного суду та палати у Верховному Суді. Законопроект запозичив зазначену модель з досвіду Індонезії.

2. Фінансова незалежність

Вищий антикорупційний суд визначено головним розпорядником бюджетних коштів, що є гарантією його фінансової незалежності.

3. Колишнім прокурорам, митникам та політикам вхід заборонено

Законопроектом передбачено, що не можуть претендувати на посаду судді особи, які протягом останніх 10 років працювали в прокуратурі, інших правоохоронних органах, а також обіймали політичні посади чи мали представницький мандат.

Негативні моменти:

1. Широка підсудність – загроза ефективності

Визначена законопроектом підсудність антикорупційного суду фактично нівелюватиме його ефективну роботу. Відповідно до законопроекту, антикорупційному суду підсудні не лише ті справи, що підслідні НАБУ, а й досить широке коло інших справ, підслідних органам Національної поліції. Наприклад, антикорупційні суди здійснюватимуть розгляд справ за ст. 191 КК України (розкрадання), якщо цей злочин був вчинений шляхом зловживання службовим становищем. У той же час, НАБУ здійснює досудове розслідування кримінальних справ за ст. 191 КК України, лише якщо цей злочин був вчинений визначеними категоріями осіб або було завдано значної шкоди. Антикорупційні суди розглядатимуть справи за ст. 262 КК України (викрадення, привласнення вогнепальної зброї), які взагалі непідвідомчі НАБУ.

Натомість, ціла низка справ, що розслідуються НАБУ, будуть непідсудні антикорупційному суду. Наприклад, за ст. 209 КК (легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом) або за ст. 366-1 (декларування недостовірної інформації).

Антикорупційні суди не лише здійснюватимуть розгляд цілої низки справ, підслідних органам Національної поліції, а й здійснюватимуть нагляд за додержанням законів при досудовому розслідуванні (інститут слідчих суддів). Законопроектом визначено, що всі клопотання про застосування запобіжних заходів щодо всіх категорій справ, які належать до підслідності антикорупційного суду (наприклад, розкрадання, стосовно якого можуть бути сотні кримінальних справ, або викрадення вогнепальної зброї) також будуть подаватися до антикорупційного суду.

Фактично, антикорупційний суд внаслідок визначення такої підсудності буде завалений справами, клопотаннями та скаргами, що унеможливить його нормальну роботу.

2. Кадровий конкурс, якого по суті немає

Законопроект фактично не передбачає спеціальних конкурсних процедур відбору до антикорупційного суду. Визначено, що застосовуються загальні положення про конкурсний добір, передбачені Законом України «Про судоустрій та статус суддів» з врахуванням окремих особливостей. Такою особливістю, наприклад, є пряма трансляція кваліфікаційних випробувань. Але якщо конкурсний відбір буде здійснюватися лише у формі письмового тестування (без закріплення необхідності проведення співбесіди як обов’язкового етапу), така пряма трансляція втрачає сенс.

До того ж конкурсний відбір здійснюватиме Вища кваліфікаційна комісія суддів, а не спеціально створена незалежна конкурсна комісія.

3. Міжнародні спостерігачі залишаються лише спостерігачами

Значення Громадської ради міжнародних експертів є мінімізованим. Їх функція є аналогічною до функції Громадської ради доброчесності, тобто збір інформації про кандидатів. Але їх рішення може бути змінено рішенням Вищої кваліфікаційної комісії – 11 голосами з 16-ти.

Тобто, замість надання міжнародним експертам вирішальної ролі у процесі добору кандидатів (такі експерти мали б входити до складу конкурсної комісії, що здійснювала б безпосередній відбір), їм пропонується надати лише дорадчі функції. Окрім того, члени Громадської ради міжнародних експертів призначаються та звільняються теж Вищою кваліфікаційною комісією.

Передбачені законопроектом норми фактично зроблять добір до антикорупційного суду аналогічним до добору до Верховного Суду, коли була затверджена значна кількість кандидатів з негативними висновками Громадської ради доброчесності.

4. Можливості для «відсіву» незручних кандидатів

Кваліфікаційна вимога до кандидатів на посаду судді щодо значного досвіду здійснення професійної діяльності із протидії корупції в міжнародних організаціях чи міжнародних судових установах та володіння знаннями і практичними навичками застосування сучасних антикорупційних стандартів є нечіткою та створює можливості для «відсіву» незручних для влади кандидатів.

Марина Нечипоренко, Київ