Саакашвілі vs влада: все з чистого аркуша?
Голодував екс-президент Грузії в українському СІЗО не так, як Надя Савченко на волі. Було видно, що він блідий, змарнілий і... голодний.
«Вони бачили, як поводиться президент при затриманні. Вони побачать, як буде вмирати президент», – оголосив Міхеїл Саакашвілі ще до початку засідання. Журналісти чекали початку засідання з обрання запобіжного заходу для Міхеїла Саакашвілі півтори години. Очевидно, бажаючи перестрахуватися, поліція вибудувала супержорсткі умови для медіа. Засідання проходило у другому, найтіснішому залі Печерського суду. Спочатку в будівлю суду було не пробитися через охорону. Потім всім журналістам сказали вийти, а трохи пізніше попросили піти з коридору, щоб не заважати конвою. Сутички за місце для камер, неймовірна штовханина – західні журналісти, грузинські медіа і кияни були вкрай роздратовані. Справа Саакашвілі розглядалася в тому самому залі засідань, де п'ять років тому слухали справу нинішнього генпрокурора. Звинувачення вимагало домашнього арешту з носінням електронного браслета на два місяці. Захист вимагав відпустити підозрюваного.
Саакашвілі швидко показав, як майстерно можна використати цей майданчик суду. Він щедро виступав перед камерами, фактично дав брифінг трьома мовами: грузинською, англійською та українською (упереміш з російською). Він оголосив себе в'язнем Путіна і олігархату. Розповів, що у СІЗО сидів у камері, де сидів Пукач, і що зустрів там наглядача, якого пам'ятає ще з 1986 року, коли його затримали вперше ще студентом за підтримку українського націоналізму. «Тож совок нікуди не подівся», – зробив Саакашвілі несподіваний висновок. Міхеїл Ніколозович дякував українському народові за підтримку, показував роздруківки статей на свою підтримку з західної преси. Він заспівав гімн України, а потім запросив дружину Сандру, і вони перед камерами заспівали грузинський гімн.
- Я агент ФСБ? – запитував він. – Тоді нехай мене обміняють на українських розвідників з російських в'язниць. Путін буде радий, він відразу відправить мене в руки південноосетинської розвідки.
Це було домінантою його виступів: я – головний ворог Путіна, він радіє з мого затримання, я завжди був другом України і ще у 2013-му виступав за отримання вами летальної зброї (впевнений, ви її отримаєте).
Це дуже складна штука – справа Саакашвілі. Вона така ж багатогранна і строката, як склад його мітингів. Ви їх бачили? Міські божевільні, партійні активісти, новомодні політики, серед яких повно просто гравців і кар'єристів, мотивовані відомим чином пенсіонери, скривджені відсутністю кар'єри учасники Майдану і серед них – абсолютно чесні люди, у яких місцями дуже обґрунтоване невдоволення владою. Як точно зазначив в останній суботній статті Сергій Рахманін, кількість прихильників Міхеїла швидше за все не стане критичною.
Але справа Саакашвілі співпала з історією НАБУ, в якій суспільство було абсолютно на боці антикорупційної структури. Ті, хто відстоював НАБУ, фактично ототожнювали себе з лідером Руху "нових сил". Тому і виник симбіоз несумісних емоцій.
Перші три години засідання зал слухав клопотання захисту. Про відведення прокурора, про порушення прав підзахисного, про неправильне вручення підозри.
Підтримати Саакашвілі прийшли Юлія Тимошенко, Юрій Дерев'янко, Альона Шкрум, Анатолій Гриценко, Дмитро Добродомов, Мустафа Найєм.
Тут же сиділа його дружина Сандра.
У перервах між клопотаннями Саакашвілі разом з Тимошенко створювали душевну атмосферу.
- Тюрми не боюсь. Ось як Юля, – показує на ЮВТ, – добре після в'язниці виглядає. Мій процес – найгучніший після процесу над Тимошенко.
Мабуть, у цих словах не було перебільшення.
«Якщо так піде, то Саакашвілі неслабо капіталізує це все», – думалося мені.
Коли прийшов час виступати політикам, то вони використали його на повну котушку.
- Він став символом чесних реформ... Але сидять не Бойко і Бакулін, а він, – заявляв Добродомов.
- Він нікуди не втече. Влада б заплатила, щоб він поїхав, але він чесна людина, яка досягла колосальних результатів для нашої країни, готовий нам допомогти, – заявляла Тимошенко.
Усі вони заявляли про своє бажання взяти екс-президента на поруки. А екс-президент у слові розсипався на їх адресу компліментами:
- Ви чудово знаєте, мене беруть на поруки люди, які можуть стати прем'єр-міністрами та президентами. Тут взагалі зірки...
Щоправда, уточнювати, кому саме він відвів роль президента, а кому – прем'єра, не став.
Друга частина цього засідання містила обмін аргументами захисту і звинувачення. З боку захисників звучало ім'я генпрокурора, робилися гучні заяви – як можна було в парламенті оприлюднити результати слідства. Прокурори говорили, що домашній арешт потрібен, щоб врятувати Саакашвілі від небезпеки. Саакашвілі вставав і галасував, що для цього йому достатньо надати охорону, якщо вони так переживають, а не ізолювати.
Ближче до 12-ї в медіа з'явився коментар втікача Сергія Курченка. Вискочив, як чорт із скриньки, образивши і Порошенка, і генпрокурора. Судячи з усього, Саакашвілі не зрадів такому захисту. Принаймні, пізніше під час брифінгу не став коментувати: я його не знаю, у них там "договорняки".
Але чисто суб'єктивно, все одно мене не полишало відчуття, що нові сили не бояться таких «старих грошей». Інакше, чим пояснити хворобливий інтерес нових політиків до грошей спецконфіскації та маніакальне бажання побачити рішення Краматорського суду, за яким гроші Курченка пішли в бюджет.
У коридорі я побачила народного депутата Сергія Лещенка.
- Сергію, а якщо ГПУ залучить ФБР, а останні доведуть автентичність записів Курченка–Саакашвілі, то як ви будете реагувати? – запитала я.
- Ви думаєте, ФБР буде цим займатися? Вони плівками Мельниченка не стали займатися. І Манафортом не стали займатися.
- Вони хотіли. Але Мельниченко не надав первинних носіїв. І все ж...
- Все вийшло у сферу емоційного вибору: віриш чи не віриш Саакашвілі, – відповів нардеп.
- Можливо. Але питання достовірності чи недостовірності записів для мене ключове. Мені, як виборцю, не все одно – з чиєї тумбочки опозиція бере гроші.
- І якщо говорити про експертизу, як вони візьмуть зразки голосів? Це все не має юридичної сили.
- Тоді й "Україну без Кучми", і Помаранчеву революцію, і Революцію Гідності можна піддавати сумніву. Якщо говорити не про чистоту процедури, а про те, чи це правда...
- «Правда» що? Що був намір двох осіб?
Розмова заходила в глухий кут. Саме час було її припинити.
О 20:00 суддя оголосила рішення про звільнення Саакашвілі. Під радісні вигуки Саакашвілі залишив будівлю суду і виступив перед прихильниками, їх було кількасот, потім вирушив на Костьольну.
Підсумовуючи, зауважу: я рада, що ми уникли цієї ганьби. Ганьби під назвою: в'язниця для президента Грузії. Або навіть його екстрадиція. Не знаю, чи є в Печерському суді прямий телефон з дорадчої кімнати на Банкову. Хотілося б, щоб не було. Хотілося б, щоб суддя приймав рішення самостійно. Але якщо раптом це не так, і команда адміністрації Президента «здала назад» у рішенні про затримання Міхеїла Саакашвілі, продиктувавши нове рішення судді, то це все одно викликає полегшений видих. Праві справи виграються по-іншому. Або скажемо ще коротше: праві справи все одно виграються. І без того, щоб натягувати справи та нахиляти суди і прокуратуру.
Але Саакашвілі в цей день теж старався. Три дні у СІЗО геть виключили з його лексики слова «барига» і «банда». Упродовж майже восьмигодинного засідання він емоційно видав безліч реплік, але при цьому жодного разу не прозвучало прямого звинувачення на адресу Порошенка. Він подавав себе військовополоненого Путіна, говорив про абсурдність звинувачень, але звертав на Росію. Потім, наприкінці, після свого тріумфу в усьому звинувачував «систему», обіцяв підтримувати український народ, консолідувати прихильників, але зазначив, що не претендує на роль загальнонаціонального лідера. Можливо, сторони від'їхали назад і почнуть усе з нуля... А можливо, причаїлися, чекаючи моменту для нападу.
Лана Самохвалова, Київ
Фото: Павло Багмут
