Протиріччя між ЄС та США Росії вже не допоможуть

Протиріччя між ЄС та США Росії вже не допоможуть

Аналітика
1759
Ukrinform
Найбільш антиросійською є політика самого Кремля. Більшою, ніж нові антиросійські санкції США

Ще до голосування у Конгресі США законопроекту про посилення санкцій проти Росії, Ірану та Північної Кореї, яке очікується сьогодні, Європейський Союз висловився категорично проти нього. Причина – нові американські санкції вдарять по європейським енергетичним компаніям.

Законопроект і так був суттєво пом’якшений порівняно з варіантом, який вже схвалив Сенат, і саме, як стверджують світові ЗМІ, під тиском ЄС та Білого дому. Однак і в такому вигляді він загрожує європейського бізнесу, який має справу з росіянами в енергетичному секторі, зокрема – будівництву газопроводу «Північний потік 2». Ймовірність варіанту, що голосування конгресменів буде негативним або ухвалення законопроекту знову відкладуть – суто теоретична. Принаймні, Білий дім вже заявив, що він не проти, тобто президентського вето не буде.

Глава Єврокомісії Жан-Клод Юнкер публічно закликав європейських парламентарів якомога швидше підготувати відповідь ЄС на ухвалення США нових антиросійських санкцій. Один з варіантів такої відповіді, ні багато, ні мало – визнати недійсними на території Євросоюзу ті обмеження США, які не відповідають політиці та інтересам європейських країн, зокрема – діяльності європейських енергетичних компаній, які мають спільні з Росією проекти.

Головне, що суперечки навколо участі європейських фірм у енергетичних оборудках з Росією є лише частиною більш загальної, можна сказати – стратегічної, проблеми. Президент ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр, котрий ще недавно був міністром закордонних справ цієї провідної країни ЄС, так прямо і сказав в інтерв'ю німецькому телеканалу ZDF: «В історії німецько-американських відносин ще ніколи не було стільки невизначеності, як у даний момент». І загалом, Штайнмаєра «бентежать» деякі аспекти сучасних трансатлантичних відносин.

Ось така трохи несподівана ситуація склалася, що в питанні нових санкцій проти Росії найцікавішим та найважливішим його аспектом виявилися суперечності між США та Євросоюзом, а не те, наскільки серйозними вони будуть для Росії.

Можна собі уявити, з якою надією спостерігають у Кремлі за цими суперечностями. У них – це чи не єдина (і остання) надія вийти переможцем, чи, принаймні, з найменшими, а тому терпимими, втратами з протистояння із Заходом, що почалося у березні 2014 року з початком анексії Криму. Власне, розрахунок на відмінні інтереси США та ЄС, на глобальну конкуренцію між ними був не останнім у планах Кремля підім’яти під себе Україну силою і уникнути при цьому жорсткої відповіді Заходу.

Цей розрахунок, як показав досвід політики Заходу щодо Кремля за останні три роки, справдився лише частково. США і ЄС не показали абсолютної єдності у ставленні до агресії Росії, але й те, про що вони домовилися, виявилося несподівано болючішим для Москви, ніж кремлівські собі уявляли. І санкції виявилися більшими, і, головне, перспектива їх скасування з часом наразі не простежується. США і ЄС сперечаються не про скасування чи пом’якшення санкцій, а лише наскільки їх можна чи треба посилювати.

Що далі? Безумовно, різке невдоволення європейського, найбільше – німецького, бізнесу новими американськими санкціями, які зачіпають «Північний потік 2», сповнює Кремль надією, котра, як відомо, помирає останньою. Безумовно, сьогодні Кремль однозначно вирішить продовжити демонструвати свою непоступливість щодо політики на Донбасі (для нас це означає, на жаль, чергове загострення бойових дій на фронті). Тим більше, що окрім такої демонстрації сили у нього інших аргументів просто нема. Скільки ще часу росіяни плекатимуть ці надії, скільки ще триматимуться «до останнього» - напевне сказати неможливо, надто багато факторів впливає на тривалість цього проміжку часу, і насамперед – внутрішня ситуація в Росії. Однак уже сьогодні можна сказати напевне, що такий час обов’язково настане, бо нині не видно варіанту повернення стосунків Захід – Росія на рівень 2013 року. А це, зрештою, головне.

Як би різко не заперечував Євросоюз проти посилення і розширення антиросійських санкцій, як би не хотілося німецькому чи якомусь іншому європейському бізнесу не втрачати прибуткові контракти з Росією, як би не хотілося німцям мати дешевий (бо поставляється трубопроводами) російський газ, а не дорогий (бо поставляється морем через океан) американський, загальну тенденцію життєвої необхідності Заходу покласти край агресивній політиці Москви на міжнародній арені це не спинить. Як би не хотілося адміністрації Дональда Трампа самостійно визначати міру тиску на Росію, Конгрес і Сенат вже не дозволили їй цього, взявши під свій суворий контроль виконання твердого наміру американського істеблішменту поставити Кремль «на місце». Є дещо сильніше за бажання окремих західних політиків бути обережнішими у стосунках з Кремлем. Історія з турбінами німецької фірми Siemens, які всупереч санкціям опинилися в Криму, чудово це ілюструє. Німеччина протестує проти надмірних на її думку санкцій США і водночас змушена вимагати додаткових (хоч і дріб’язкових) антиросійських санкцій від ЄС, аби погасити скандал з турбінами. Нахабна політика Кремля (чого варта лише особиста брехлива обіцянка Путіна, що турбіни Siemens до Криму не потраплять) і його вперта непоступливість на Донбасі і європейцям не залишають вибору варіанту, яке б було рятівним для Росії.

А щодо надій Кремля на суперечки між США та Євросоюзом, то вони так і залишаться лише надіями. Президент ФРН у згаданому інтерв’ю дуже чітко висловився на цю тему: «Без американців не було б німецької демократії. Економічний розвиток був би неможливим без «плану Маршалла». Цих слів цілком достатньо, аби притомні росіяни затямили: Німеччина, а отже Євросоюз, ніколи не стануть настільки запеклими ворогами США, щоб стати запеклими друзями Росії. Коли справа дійде, якщо дійде, до вирішального вибору, Європа завжди буде зі США, а не з Росією.

Юрій Сандул, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-