Трампу наказано вважати Росію ворогом

Учора пізно ввечері за київським часом Сенат США схвалив законопроект, який запроваджує новий пакет санкцій проти Росії. Одностайність вражає: 97 сенаторів – «за» і лише 2 – «проти» (ще один сенатор, треба думати, був відсутній). Щоб проект став законом, за нього ще мають проголосувати у Конгресі (це відбудеться сьогодні), а потім – підпис президента Дональда Трампа. Утім, практичних сумнівів, що це станеться, нема. Навіть якщо раптом президент наважиться накласти вето, одностайність американських законодавців у цьому питанні така, що вето буде подолане. Тому вже можна виходити з того, що закон діятиме. Як він вплине на російсько-американські стосунки, які наслідки матиме для Росії, що змінює для України?

Насамперед, відзначимо найголовніше: відтепер санкції проти Росії – це не ситуативні бажання адміністрації президента США, а стратегічний напрям державної політики США, встановлений законом. Грубо кажучи, Трампу наказано вважати Росію ворогом допоки вона не змінить свою зовнішню політику. Така ситуація робить практично неможливими будь-які закулісні домовленості Кремля і Білого дому: скасування, як і запровадження, санкцій на рівні закону вимагатиме публічних пояснень. У США взагалі скасування раз ухваленого закону – процедура дуже складна, саме через те, що потрібно довго пояснювати сенаторам і конгресменам, а отже – і всім американським громадянам, що причини та обставини, з яких закон ухвалювався, кардинально змінилися.

Державний секретар США Рекс Тіллерсон на засіданні комітету з міжнародних справ Конгресу США говорив, що адміністрація повинна мати більше гнучкості в питанні посилення або послаблення санкцій. Тобто, по суті, держсекретар просив законодавців утриматися від ухвалення закону. Тіллерсона можна зрозуміти. Закон і справді звужує для адміністрації президента США поле маневру на її перемовинах з Кремлем. Тепер Трамп Путіну чи Тіллерсон Лаврову не можуть сказати: зробіть те чи те, а ми за це скасуємо чи пом’якшимо санкції. Закон прямо забороняє адміністрації США робити це без узгодження з Конгресом.

За великим рахунком, переведення санкцій з рівня указів чи розпоряджень глави виконавчої влади на рівень закону, ухваленого Сенатом і Конгресом – це страшний удар по Росії. По-перше, коли Кремль планував і розпочинав свою агресію три роки тому, там чудово розуміли, що без санкцій не обійдеться. Але розраховували, що будуть ті мінімальними, по суті – символічними, тому зуміють добитися їх скасування через певний, не дуже тривалий, час. Відповідно була спланована і дипломатична політика. Тепер її треба розвертати на 180 градусів: йдеться вже не про те, як добитися скасування санкцій, а як не допустити введення нових. По-друге, закон США про санкції звужує поле маневру не лише адміністрації Трампа, а й адміністрації Путіна. Неформальні домовленості із зарубіжними лідерами на основі особистих довірчих стосунків – один з головних методів ведення росіянами зовнішньої політики. Тепер цей «стовп» добряче підрубаний. По-третє, закон США про санкції проти Росії є, по суті, офіційним оформленням курсу США і Заходу на стратегічне протистояння з Росією, витримати яке у довгостроковій перспективі Москва не здатна. Ось так: весь шлях від стратегічного партнерства до стратегічного суперництва зайняв всього три роки, і попереду у Росії безрадісні перспективи – і в країни, і в Путіна особисто.

Щодо того, наскільки болючими для економіки Росії будуть нові американські санкції, то очевидно, що вони справді серйозні. Дозвіл кредитування російських банків не більш як на 14 днів (санкції, введені президентом Обамою, дозволяли не більше 90 днів) чи заборона інвестицій у такі російські галузі, як гірничодобувна промисловість, металургія, суднобудування, залізниці – це, звісно, не дрібниця. Як Росія витримуватиме ці санкції – наразі відповіді неочевидні. Все залежить від багатьох факторів. Приміром, чи вдасться російським банкам знайти кредити в іншому кінці світу (в Китаї?), чи придумають, як санкції обійти за якимись нелегальними чи напівлегальними схемами, чи знайдуть додаткові ресурси всередині країни (тобто, як низько наважаться опустити рівень життя пересічних росіян), тощо. Однак зрозуміло, що завтра Росії буде ще гірше, ніж сьогодні.

Для України перехід США до стратегічного протистояння з Росією, безумовно, позитив. Принаймні, якщо введення закону в дію буде успішно закінчене, ми зможемо не боятися, що одного чудового ранку, прокинувшись, прочитаємо новину, що Трамп і Путін чи Тіллерсон і Лавров домовилися, як помиритися в Сирії за рахунок українського Донбасу чи Криму. Тепер є всі об’єктивні обставини, щоб будувати міцні союзницькі відносини зі США. Зокрема, курс на вступ до НАТО стає для України реальним, а не химерним, як досі. Водночас, у нас, точніше – у нашої влади, з’являються додаткові труднощі. Доведеться швидше і чіткіше визначатися з нашим ставленням до Росії. Тобто, від риторики, в якій ми вже давно називаємо Росію ворогом і агресором, переходити до практики – жорсткіші санкції, вже наші, проти Росії, візовий режим (як мінімум), активне витіснення «русского мира» з українського культурного та інформаційного простору. А головне – максимально прискорювати політичні та економічні реформи, бо нинішню нереформовану Україну США не вважатимуть надійним союзником.

Юрій Сандул, Київ