Макрон і Путін не домовилися – і це головне

Аналітика
1193
Ukrinform
Росія вимагає спочатку зняти санкції, Захід вимагає спочатку забратися з Донбасу. Глухий кут

Наша емоційно-бурхлива реакція на візит Путіна до Франції спричинена все-таки другорядними, хоч і дуже яскраво медійними моментами, як-от коли Путін, за давньою традицією московитів, приписав Ярослава Мудрого та його доньку до «наших», себто – «своїх», чи коли президент Франції категорично назвав Russia Today та Sputnik - контори, які фінансує держбюджет РФ - брехунами та пропагандистами, а не журналістами.

А якщо не брати до уваги цих моментів, то головне: навіщо Макрон запросив Путіна? І чим закінчилася зустріч? Тут чітких відповідей нема. Можливо, саме тому наша реакція і обмежується висміюванням байки про «русского» князя Ярослава і тим, як Макрон «врізав» Путіну при всіх про брехливу російську пропаганду.

Пам'ятник Анні Ярославній в місті Санліс, Франція (біля собору який вона заснувала в 1060 році) // Надпис: Anne de Kiev

Здавалося б, чого особливо гадати: новообраний президент Франції – провідної країни і в Євросоюзі, і в світі – захотів особисто познайомитися з іншим серйозним гравцем світової політики – президентом Російської Федерації, країни, з якою у Франції завжди, ще з часів Наполеона Бонапарта, були особливі стосунки. Налагодити, так би мовити, особистий контакт. Однак таке пояснення було б вичерпним, якби не було нинішньої системної кризи у стосунках Заходу і Росії. А вона є.

Складається враження, що запрошення Путіна до Парижу сталося за спільним рішенням західних лідерів. Бажання нового президента Франції особисто познайомитися з російським лідером, - лише зручний привід викласти позицію і вимоги Заходу безпосередньо Путіну, а не через міністра Лаврова, як робили трохи раніше Тіллерсон та Трамп. Можливо, у західних лідерів досі остаточно не зникла ілюзія, що, можливо, «бояри» не все доповідають «царю», який тільки один і може ухвалювати рішення, причому будь-які – приміром, припинити військову підтримку сепаратистам на Донбасі, одним словом – виконати «мінські угоди». Чи, можливо, «боярин» Лавров не зумів точно передати (побоявся «монаршого гніву»?) ступінь рішучості Заходу зупинити Росію? Таку ілюзію – всемогутності верховного кремлівського лідера – самі росіяни століттями наполегливо «просували» у мізки Заходу, тим самим породжуючи у них вигідну для росіян надію, що довірливими особистими стосунками з цим «верховним» можна вирішити будь-яку проблему.

Навіть якщо згадана ілюзія давно зникла, то й тоді особиста зустріч з Путіним потрібна Заходу, бо він, Захід, явно вирішив зробити ще одну спробу вивести з глухого кута хоча б ситуацію на Донбасі. Сьогодні у Берліні відбувається зустріч представників «нормандської четвірки» на рівні заступників міністрів закордонних справ. І від Путіна хотіли почути тверду обіцянку поступитися. Такої обіцянки Путін не дав – і це очевидний підсумок його зустрічі з Макроном.

Отже, спроба активізувати «мінський процес» приречена на невдачу? Швидше за все, так. Бо не домовилися. Росія вимагає (просить) спочатку зняти санкції, Захід вимагає (просить) спочатку забратися з Донбасу, погрожуючи санкції, навпаки, посилити.

Як бачимо, торг йде за принципом героя російської класики монтера Мечникова з «12 стульев»: «вранці гроші – увечері стільці». Путін у Парижі заявляє, що санкції не допоможуть вирішити кризу на Донбасі, і отримує у відповідь заяву Макрона, що санкції можуть бути посилені, якщо буде ескалація війни. Причому, Макрон у даному разі лише повторив те, що в один голос і не один раз говорили інші західні лідери.

Президент Росії Володимир Путін  і президент Франції Еммануель Макрон

Дипломатія у стосунках Росія – Захід стала грубою і меркантильною. «Високі договірні сторони» не поважають один одного, не довіряють, ставляться з підозрою. Вже можна публічно зачепити уїдливим сарказмом опонента (як Тіллерсон про Лаврова, з яким, мовляв, нема сенсу «танцювати», або той же Макрон, коли назвав брехунами російські державні структури в присутності глави цієї держави). Ніхто нікому не вірить, і тому нічого не збирається робити авансом. Джентльменів, які вірять на слово, вже нема. Що ж, Росія сама порушила колишні «джентльменські угоди», поставивши Захід перед фактом своєї збройної агресії проти України та збройної підтримки режиму Башара Асада в Сирії.

Цікаво, що однаково гаряче бажають вийти з глухого кута стосунків взагалі і ситуації на Донбасі зокрема і Росія, і Захід. Нова американська адміністрація хоче «перезавантажити» переговори з Росією щодо України, і щойно ця інформація стала публічною, російське МЗС одразу висловила готовність почати такі переговори. І все-таки, попри очевидну взаємну зацікавленість зрушити з мертвої точки «мінські угоди», наразі просто не видно, на основі чого Росія і Захід можуть домовитися.

Зрештою, справа не лише в тому, що сторони втратили довіру один до одного. Ситуація і справді об’єктивно тупикова. Росія не може поступитися Заходу ні в чому принциповому, і не лише на Донбасі, бо такі поступки легко можуть стати для неї фатальними. Причому, справа не в тому, що поступки викличуть якісь внутріполітичні проблеми, їх якраз у Кремлі легко переживуть (для цього, на крайній випадок, є «Росгвардия» та інший «ОМОН»). Набагато важливіше отримати від Заходу матеріальну підтримку, так би мовити, стратегічних розмірів для врятування російської економіки, а просте скасування санкцій цього аж ніяк не гарантує. Росії потрібне стратегічне партнерство із Заходом, яке можна конвертувати у дуже великі та всебічні західні інвестиції.

Грубе застосування сили, до якого вдалася Росія (це і анексія Криму, і агресія на Донбасі, і підтримка Асада, і агресивна пропаганда по всьому світу, і грубе втручання у внутрішні політичні процеси країн Заходу), це як видавлена зубна паста, яку, як відомо, назад у тюбик не повернути. Тож Росія, хоч-не-хоч, мусить тиснути цей злощасний тюбик і надалі. Однак критичний для Заходу момент вже минув, російська сила (точніше – готовність воювати), на яку спочатку з несподіванки Захід не реагував адекватно, вже Захід не лякає. Він вже впевнено говорить Путіну: «гроші – вперед!, а там… побачимо». Пробачати Росії й Путіну порушення «джентльменських угод» Захід у будь-якому випадку не збирається, а отже про стратегічне партнерство в осяжному майбутньому не йдеться. Оце і є найбільший, справді стратегічний, глухий кут для Росії.

Юрій Сандул, Київ

Перше фото: AOL

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-