9 травня 2017: Кремль привчає росіян, що війна – це не страшно, це - «круто»

9 травня 2017: Кремль привчає росіян, що війна – це не страшно, це - «круто»

Аналітика
1356
Ukrinform
«Все, Найденов, война закончилась! – Нет, товарищ полковник, пока я не сожгу этого «тигра», война не закончилась!»

Велика Вітчизняна війна (за російською термінологією) закінчилася 72 роки тому, і весь цей тривалий навіть за історичними мірками час у Росії про неї наполегливо брехали. Приховування правди про ту війну завжди була надважливим елементом загальної державної політики в гуманітарній сфері, на здійснення якої ніколи не шкодували ні коштів, ні «творчих» зусиль науковців, літераторів, кіномитців та інших пропагандистів. Те, що ми бачимо сьогодні в Росії і що хтось дуже влучно назвав «победобесием», є формою здійснення згаданої державної політики на даний час.

Як про війну брехали в СРСР…

Однак, хоча про війну брехали в СРСР і брешуть зараз, все-таки тодішня і нинішня брехня суттєво відрізняються. Чим?

Більшовики-комуністи в часи СРСР вважали своїм головним завдання сховати, так би мовити, «стратегічну» правду про Велику Вітчизняну і Другу світову: їх причини, винуватців та ініціаторів, стратегічну співпрацю СРСР і Німеччини у 1939-41 роках, причини військової катастрофи Червоної армії у 1941 – 42 роках, масштаби участі радянських громадян у війні на боці Німеччини, кількість людських втрат, голод в тилу, масштаби репресій у воєнні роки, радянські принципи ведення бойових дій, які перетворювали солдат на «гарматне м'ясо», і ще багато чого подібного. Замовчуючи ці питання, радянська пропаганда натомість наголошувала на висвітленні так званої «окопної правди» про війну. Якраз тут було прагнення сказати максимум правди – про трагічність такого явища, як велика війна, про важкий труд і смертельну небезпеку для рядових солдатів, про важку працю в тилу, тощо. Тобто, панувала ідеологія, що війна – це велике зло, а мир, відповідно, велике добро, до якого треба прагнути, і тому політика СРСР на міжнародній арені – це політика миру. Звісно, щодо «миролюбної політики» - це, м’яко кажучи, лукавство, але тим не менше – у плані пропаганди все підводилося під гасло «Лишь бы не было войны».

Обманюючи народ у великому, радянська пропаганда була дуже уважна до правдоподібності у деталях, коли йшлося про війну. Адже 40 чи 50 років тому ще дуже багато жило людей, які пережили війну і самі воювали. І щоб пропаганда діяла на них, потрібно було бути уважним там, де, скажімо, фронтовик міг помітити явну брехню. Про те, що пакту Молотова – Ріббентропа не було, такому фронтовику ще можна було брехати, а от неправильно розташовані нагороди чи нашивки за поранення на грудях актора у фільмі про війну чи взагалі зображення війни як веселої пригоди – тут брехня не пройде, тут вона лише породить недовіру до фільму, а отже до пропаганди.

Ось саме це кардинально змінила сучасна російська державна пропаганда, коли говорить про війну. Вона геть відкинула необхідність правдоподібності. А головне – змінила висвітлення характеру війни. Тепер це не абсолютне зло, а благородна справа. Тепер говорять не про мільйони жертв, а про «крутизну» професіоналів військової справи. Головний герой радянської пропаганди про війну – звичайний піхотинець, який мерзне в окопах, понад людські сили тягне лямку війни, кожен день ризикує життям і якого зрештою – раніше чи пізніше – на тій війні вбивають, і дуже часто смерть ця зовсім не героїчна, а «буденна», тому особливо страшна. Головний герой сучасної російської – бравий розвідник, диверсант, снайпер, льотчик – одним словом, професіонал – який сміливо і десь навіть з гумором перемагає такого самого професіонала-фашиста. Смерть такого героя, якщо таке все-таки передбачено сюжетом – це завжди патетично, красиво і благородно.

Гасло «Лишь бы не было войны» змінило «Можем повторить!». Радянській людині, котра не мала особистого досвіду війни і складала уявлення про неї з творів, скажімо, Василя Бикова, Юрія Бондарєва чи Костянтина Симонова, таке і в голову не могло прийти. А от сучасному росіянину – прийшло і навіть закріпилося, і це наслідок сучасної російської пропаганди. Наслідок, який і є метою.

… і як про неї брешуть в Російській Федерації

Аби сучасні росіяни не жахалися війни пропаганді дозволено все. Насамперед – брехати без будь-яких обмежень. Ніхто за брехню не критикуватиме і ніхто за руку не зловить. Приміром, можна зробити цілий телесеріал, де головний герой – командир авіаполку винищувачів і прямий нащадок аристократичного роду (здається, Бестужев). На жаль, сучасний пересічний росіянин настільки заморочений брехнею про російську історію, що просто не знає, що такого не могло бути в принципі. Що якийсь молодий Бестужев, чи Голіцин, чи Шереметьєв, навіть якщо йому якимось чудом вдалося би уникнути розстрілу чи ГУЛАГу, ніколи в СРСР не став би льотчиком, не було у нього жодної практичної можливості потрапити в льотне училище. Така історична правда, до якої сценаристам і режисерам подібних серіалів нема, як виявляється, ніякого діла.

Нехлюйське ставлення до історичної правдоподібності перейшло в нинішній Росії всі розумні межі. Якщо появу аристократа-льотчика ще можна якось пояснити (але не виправдати!) бажанням пропаганди примирити «білих» і «червоних» і загалом «реабілітацією» російського дворянства, то яке пояснення може мати поява в іншому художньому фільмі полковника контррозвідки з орденом Слави? Цим орденом, заснованим в листопаді 1943 року, нагороджували виключно солдатів, сержантів, старшин, а в авіації – молодших лейтенантів (нижчого звання у льотчиків тоді вже не було). Тому й називався він солдатським орденом, а той, хто ставав його повним кавалером (усіх трьох ступенів) отримував право на присвоєння першого офіцерського звання – молодшого лейтенанта. Тобто, офіцер-контррозвідник за жодних обставин не міг бути нагороджений орденом Слави, а припустити, що старшина максимум за рік і п’ять місяців дослужився до полковника – повна маячня. До речі, на початку фільму, коли полковник ще був майором, Слави серед його нагород не було. Тут хоч-не-хоч виникає питання: чому ніхто з десятків чи навіть сотень людей, безпосередньо причетних до створення цього фільму, не вказав режисеру на цей, даруйте, маразм, адже виправити його хвилинна справа – поміняйте Славу на Червоного прапора чи Вітчизняної війни. Невже ніхто з цих сотень уявлення не має, що таке орден Слави? Чи режисер (Карен Шахназаров) настільки самодур і невіглас, що не сприймає будь-яких розумних зауважень? У будь-якому випадку цей загалом дріб’язковий «ляп» показує, наскільки далеко зайшло невігластво в Росії, коли йдеться про висвітлення війни, перемогою в якій росіяни так пишаються.

Звичайно, це невігластво не виникло само по собі. Початок відмови від найменшої правди про війну у російській масовій пропаганді можна умовно позначити від телесеріалу «Штрафбат», створеному в 2004 році. Цей фільм і досі багато хто вважає мало не взірцем правди про війну, тоді як його сюжет вибудуваний на такій величезній кількості великої і малої історичної неправди, що, як-то кажуть, ні в які ворота не лізе. Прикметно, що у цього фільму не було військових консультантів (в часи СРСР таке було б неприпустимим), мабуть, творці фільму розуміли, який брехливий продукт творять (відомого ще з радянських часів сценариста Едуарда Володарського простим невігласом не назвеш).

Залишилося зрозуміти: а навіщо сучасним російським пропагандистам ось таке «гламурне» зображення війни з повним зневажанням навіть не правди, а простої правдоподібності? Фінальна сцена військово-фантастичного фільму «Білий тигр», це там, де полковник носить Славу, і сюжет якого – полювання на страшний і таємничий німецький «тигр», ось така: «Война закончилась Найденов! Конец войне, все! – Нет, товарищ полковник, пока я не сожгу «тигра», война не закончилась!» Вловлюєте ідею? Війна, виявляється, не закінчилася, вона ще буде, поки Росія не прикінчить цього містичного ворога -«тигра», який загрожує Росії! Де він сьогодні ховається? Чи не у Вашингтоні? Тож, росіяни, будьте готові воювати. Це не страшно! Головне – бути професіоналом військової справи. Тоді ми переможемо! Тож йдіть у десантники, снайпери, диверсанти. Будьте «крутими»! Ми ж «можем повторить», чи не так?!

Кремль привчає підданих до можливої нової великої війни, і це головне, що нам слід затямити з російського «победобесия» у 72-у річницю закінчення попередньої.

Юрій Сандул, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-