- Бажання, політичну волю, нелінійне мислення, ефективне публічне управління, якісне використання усіх видів ресурсів, боротьбу із застарілими кліше і кластерами  управління, соціальними комплексами   тощо. Наша конкурентність визначається не тільки інституційними змінами, а й соціально значущим результатом, спроможним зменшити кількість  суспільних проблем і конфліктів,  визначених як колективні. Менше проблем – ми більш конкурентні, а значить - стійкі у протистоянні з ким би то не було.

Російська Федерація через призму «цивілізаційних конфліктів» проводить агресивну зовнішньо політику. Суть цієї політики полягає у тому,  що РФ пропонує свої послуги частині західних еліт, перед якими  стоять питання зовнішнього і внутрішнього характеру. Або напряму звертається до громадян  інших держав - пропонуючи  «антикризовий сервіс» у нейтралізації  загроз світового порядку. Як наслідок, національний політико-економічний бомонд цих держав втрачає довіру та легітимність у власній країні і схильний до політичного та економічного конформізму.  Ціна – нові правила гри навіть за рахунок власних принципів, договорів і «союзників». Варто звернути увагу на дослідження Інституту Геллапа  щодо вивчення суспільної думки за період жовтень-грудень 2016 року. Чотири країни НАТО готові отримати військову допомогу від Росії у випадку агресії,  ніж від партнерів по блоку. І справа не тільки у «підривній діяльності», але й у довірі щодо спроможності, ефективності і надійності існуючих безпекових механізмів партнерів.

Крім того, пасивна демагогія породила агресивну пропаганду різного ґатунку, яка  через емоції, змішування брехні і правди, пересмикування або замовчування фактів -  спрямована на суспільну деморалізацію та  створення за кордоном груп тиску з підтримки політичного курсу країни-замовника. На жаль, це хвороба не одного континенту і не однієї країни, проте стратегію і тактику у цьому питанні варто постійно корегувати, відповідно викликам і загрозам, забезпечивши відповідні  структури  інтелектуальними  і фінансовими ресурсами.

- Перемога Трампа. Як вона вплине на світову систему стримувань і противаг? Нова адміністрація США підтримуватиме Україну? Нам варто сподіватися на отримання військової допомоги? Зброї? Чи можливі якісь підкилимні домовленості між Трампом і Путіним, скажімо так, про перерозподіл "сфер впливу" в світі? Чи стала Росія фактором американської внутрішньої політики?

- Так. Ми вже говорили, що світова політична система зазнала істотних змін. Вона вже не буде такою, як була 5, 3, 1 рік тому. Кожен із світових гравців шукає найбільш вигідну конфігурацію союзів і коаліцій, спроможних реалізувати власне бачення національних інтересів на найближчі 7-18 років. Більшість країн Старої Європи, США  будуть йти від внутрішньої складової національної політики. Частина младоєвропейців спробують як в рамках ЄС, так і поза Євросоюзом, формувати нові стратегічні союзи. Китай, Індія, Іран, Росія, Туреччина - балансуватимуть на системних і штучних протиріччях. Щодо Америки, то, на мою думку, Адміністрація Президента США під впливом груп інтересів спочатку завершить непублічний процес формування  пріоритетів у зовнішній політиці, а вже потім, по ситуації, формуватиме публічну -  офіційну позицію.

Щодо США та Росії, то вони навряд чи у найближчий час  будуть великими друзями, але зможуть бути партнерами по окремим питанням тактичного характеру. Ще раз підкреслюю, що у Вашингтоні і Москві  уточнюються окремі позиції, контакти, бачення, і формується «картинка» майбутнього по найбільш болючим питанням зовнішньої політики. Загальні слова, ситуативне управління проблемами з униканням відкритих конфліктів - ось формальна логіка поведінки.

Шалений викид «планів мирного врегулювання українського питання» з різних сторін більше схожий на зондаж як суспільства, так і «високих сторін»

Щодо України, то багато що залежить від  самої України. Шалений викид  «планів мирного врегулювання українського питання»  з різних сторін  більше схожий на зондаж як суспільства, так і «високих сторін» з боку окремих груп тиску як в Україні, Росії, США, так і окремих країн Євросоюзу (Німеччина, Франція, Нідерланди, тощо).  Не виключено, що Україні буде запропоновано два  варіанта стратегії розвитку  – публічний і непублічний. Як варіант, австрійський формат: «Нейтральна, незалежна, позаблокова  Україна». Проте, місце для маневру є, головне, хто і з якою метою і ким буде  маневрувати. Головне у боротьбі за Україну і мир у Європі - не втратити Україну як державу і народ, що претендує на право бути гідним власного політичного і соціального вибору.

- Два роки  тому ви говорили, що, цитую: "Від міфу «Мінські угоди вичерпають конфлікт» варто переходити до покрокових, але реальних дій щодо інтеграції Донбасу в Україну"... На сьогодні склалась така ситуація, що "Мінські угоди" фактично не виконуються. Що може прийти їм на заміну?

- Ефективна публічна політика, соціальні наслідки інституційних реформ, результативні дії силового блоку по всім безпековим напрямкам, новий зовнішньополітичний формат з «дорожньою мапою» змін та  розробка нової  стратегії внутрішньополітичної  інтеграції Україна: «Україна сильна, стабільна, соціальна, конкурентна і суверенна».

- Як ви оцінюєте процес реформ в Україні? Децентралізація? Реформа правоохоронних органів? Судової системи? Ви можете назвати найбільші, на вашу думку, удачі і провали за три роки після Майдану? 

- На мою думку, в України немає вибору щодо реформ. Повернення у минуле у такому стані – неможливе. Соціальний результат реформ може стати лакмусовим папірцем перспективності «українського проекту» та зрілості української нації і політичного класу. За цих умов ми або отримуємо результат у вигляді успішної і конкурентної держави, або Україна перетворюється на квазідержаву з обмеженим суверенітетом і з зовнішнім управлінням. Нинішні труднощі з реалізацією реформ, невідповідність результатів поставленим цілям, суспільне розчарування, примушують звернути особливу увагу на  процеси, які ведуть до прийняття рішень щодо реформ і процеси їх реалізації. Дуже часто відсутність механізмів або, як підкреслюють експерти, дисфункціональність інститутів публічної політики, призводить до того, що вона з інструменту вироблення політики перетворюється на самоціль. Пересічного обивателя мало цікавлять  інституційні складові процесу реформ, його цікавить порядок денний змін та власна соціальна перспектива.

- Як можна змінити цю ситуацію?

Реформи, попри непопулярність і складність їх реалізації, не повинні ототожнюватися зі злиднями, вони повинні мати матеріальний вимір суспільних змін на краще

- Переважна більшість громадян в Україні очікують бути залученими через різні механізми комунікацій до формування програми діяльності уряду у вигляді  складання рейтингу проблем, що визначені суспільством як нагальні, та мати право  голосу у справах уряду щодо питань, які впливають на їх інтереси. Значна кількість проблем  зосереджуються у площині вироблення  загальноколективних цілей, їх пристосування, співіснування на перехресті дій владних інститутів, громадськості  та груп інтересів. Ефективне реформування управління можливе за умов чітко визначених цілей та завдань, персоніфікованої  функціональності і політико-правової відповідальності виконавців, концентрації ресурсів та аналізу  отриманих результатів. Недовіра до реформ, про що свідчать соціологічні дослідження, - це недовіра до курсу політичної влади та її неспроможність реалізувати суспільні очікування. Особливо це небезпечно в умовах системних конфліктів та так званої гібридної війни.  

Але реформи, попри непопулярність і складність їх реалізації, не повинні ототожнюватися зі злиднями, вони повинні мати матеріальний вимір суспільних змін на краще.  Показником змін є ступінь розвинутості публічної сфери та демократичності суспільства, навіть в умовах  війни. Наявність і реалізація основних, близько 20, критеріїв розвинутості публічної сфери та демократичності суспільства у практичній діяльності реформаторів може зробити Українську державу не тільки апаратом примусу, насильства і контролю, а й ефективним менеджером сучасних моделей управління  двадцять першого сторіччя.

Реформи у державі  проводяться і зміни є, але у нас недостатньо часу. За цих умов кластерний підхід у реформах державного управління на сьогоднішній день не завжди ефективний і потребує  радикального переосмислення.  Ми потребуємо сучасної моделі управління у глобалізованому світі, яка б мала характеристики «суверенної модернізованої національної держави ХХІ століття. Наша конкурентність на Сході і  на Заході є гарантією збереження нашої політичної, економічної, національної ідентичності в умовах нових глобалізаційних викликів і загроз.

Глобалізоване ХХІ століття сформувало новий політичний тренд – «суверенні національні держави суверенних громадян»

- Нинішній час експерти називають епохою світового безладу, ще - епохою кризи. Чи ви згодні з цим?

- Частково. Більшість явищ і процесів, що відбуваються і відбувалися в Україні, Росії, Туреччині, на Близькому Сході, в Європі та США мають логічно-наслідковий зв'язок і пов’язані з пошуком ефективної моделі публічного управління, спроможної адекватно реагувати на сучасні виклики і загрози. В умовах глобального ринку, комфортної ліберальної політичної і соціальної системи кінця ХХ – початку ХХІ століть, формальних і неформальних угод щодо розподілу сфер впливу між основними світовими акторами та регіональними групами тиску, почалися процеси руйнації старої системи світопорядку. Окремі події у світі, які спочатку сприймалися як явища внутрішнього порядку або технології розхитування ситуації третіми сторонами з часом набули ознак системності і циклічності. Події у Сирії, Революція Гідності, міграційні процеси, насильницькі зміни кордонів, криза ідентичності у Євросоюзі, BREXIT, події у Туреччині, «гібридні війни», посилення праворадикальних рухів у Європі, перемога Дональда Трампа на президентських виборах у США, стихійна децентралізація і регіоналізація та багато інших знакових подій – засвідчили про завершення старої і початок нової ери політичних відносин різного рівня.

Справа у тому, що традиційні моделі управління  не змогли адекватно відреагувати на чергову хвилю викликів і загроз, а центри світового впливу не спромоглися вчасно сформувати зрозумілих антикризових політик і програм в умовах багатовекторної політичної, соціальної та економічної турбулентності.