За що Володимир Гройсман отримав у Туреччині «дуже міцний сигнал»

За що Володимир Гройсман отримав у Туреччині «дуже міцний сигнал»

Аналітика
2046
Ukrinform
Турецькі цитрусові для Криму не витримали конкуренції з українським авіапромом

Учора, у перший день візиту прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана до Туреччини, українська сторона отримала від турецької ноту про заборону будь-яким турецьким судам відвідувати Крим.  «Це дуже міцний сигнал», – сказав з цього приводу наш глава уряду. А глава турецького уряду Біналі Йилдирим запевнив українського колегу, що Туреччина засуджує анексію Криму і підтримує територіальну цілісність України.

Турецькі порти перестали приймати судна з окупованого Криму ще з початку місяця. Інформація про це супроводжувалася коментарем, що нікому нічого не зрозуміло, чому це сталося. Три роки турецькі компанії жваво торгували із загарбаним в України Росією Кримом  – возили туди цитрусові, овочі, будівельні матеріали і товари народного споживання. І ось рішуча заборона, причому раптова, без попереджень, внаслідок чого  судна, які прибули з Криму, не могли розвантажитися (митниця не приймала документів з кримських портів) і не знали, що робити  - чи то чекати, що заборону так само раптово знімуть, як і ввели, чи то плисти у якийсь російський (але не кримський) порт за новими документами на вантаж. І ось тепер, коли приїхав Гройсман, ситуація прояснилася: офіційна Анкара на підтримку територіальної цілісності України вирішила припинити трирічну практику.

Очевидно, що це своєрідний чи то подарунок, чи то аванс Україні з боку Туреччини. Тобто, намітилася перспектива плідної співпраці між нашими країнами, така серйозна перспектива, що турки вирішили заради її втілення у життя пожертвувати прибутками від торгівлі цитрусовими з Кримом. Ще простіше: чого Туреччині треба від України саме зараз?

Саме зараз ми бачимо, як стрімко погіршуються стосунки Туреччини з Європейським союзом (причини – то окрема тема). У такій ситуації Анкарі не можна сваритися геть з усіма, навпаки – треба шукати зближення з якомога більшою кількістю країн, аби не опинитися у міжнародній напівізоляції. Зокрема, з Україною, чому б і ні?  Україна – сусід Туреччини, немаленька країна з потенційно містким ринком збуту і виробник багатьох товарів, потрібних Туреччині. Це, так би мовити, загальна причина турецького інтересу до встановлення тісних економічних і політичних контактів з Києвом. Тому й готується Угода про вільну торгівлю між Україною та Туреччиною, про яку, безумовно, говорили під час візиту прем’єр-міністра України. Принаймні, таку версію-пояснення появи «дуже міцного сигналу» висловив у коментарі Укрінформу виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень у Києві Ігор Семиволос.

Утім, є й абсолютно конкретна важлива причина. Туреччина дуже хоче розвинути, точніше – розпочати, власне авіабудування. Ще на початку 2000-х років вона поставила перед собою амбітну мету: до 100-річчя Турецької республіки (це 2023 рік) мати національну авіапромисловість. Гроші для цього турки знайдуть, головна проблема – технології. Україна їх має, з грошима у нас туго, тому ми готові цими технологіями торгувати. І вже торгуємо (мається на увазі угоди «Антонова» із Саудівською Аравією). Гройсман у Туреччині не випадково зайвий раз похвалився, що Україна має замкнений цикл створення і виробництва пасажирських та транспортних літаків, і підкреслив, що «цей досвід, втілений у літаках Ан-148/158, може бути використаний у проекті створення турецького середньомагістрального літака». А також відвідав технопарк Istanbul, де зустрівся з керівництвом Асоціацій підприємств оборонного та аерокосмічного комплексу SAHA Istanbul. Більш ніж ймовірно, що авіатема була головною у розмовах керівника українського уряду з турецькими лідерами.

Зауважимо також, що власна авіапромисловість для Туреччини – це не лише питання амбіцій і не лише яскрава «декорація» до ювілею республіки. Анкара хоче бути безумовним регіональним лідером на Близькому Сході, а лідерство забезпечується не тільки силою армії чи кількістю населення, а й насамперед економічною потугою. Турецька економіка потребує новітніх промислових технологій, лише високою врожайністю сільськогосподарських культур чи високим рівнем туристичного сервісу регіонального лідерства не забезпечиш. А Україні є, хоч і небагато, чим поділитися у таких сферах. Це і визначило безумовний успіх візиту Володимира Гройсмана до Туреччини.

Юрій Сандул. Київ.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-