«Росія європейська» не хоче віддавати те, що загарбала «Росія азіатська»

«Росія європейська» не хоче віддавати те, що загарбала «Росія азіатська»

Аналітика
1644
Ukrinform
Цей і ще кілька принципових висновків українцям варто зробити з чергової програмної статті Михайла Ходорковського

Михайло Ходорковський ще 1 березня опублікував свою чергову програмну статтю - «Русские европейцы. Наша цель — российская гражданская нация». В Україні не неї уваги не звернули, та й в самій Росії публічний резонанс – мінімальний (можливо, через цензуру).

Ходорковський та його «Відкрита Росія» претендують бути альтернативою чинній путінській владі, а ситуація в Росії сьогодні і в найближчі роки матиме значний вплив на стан справ в Україні, точніше – підвищить чи знизить наші шанси (можливості) добитися реальної незалежності від Росії та повернути окуповані нею українські землі. Відтак, варто все ж таки нам, українцям, спробувати зрозуміти, що каже і думає про майбутню російську владу чи не найвпливовіший російський опозиціонер.

Стаття багатослівна, там чимало термінів та понять, починаючи з найпершого – «русские европейцы», однозначність яких сумнівна для масового читача. Утім, для нього достатньо уяснити, що Ходорковський – за все добре: за суспільну злагоду, громадянський мир і розвиток Росії як частини європейської цивілізації, за слугування держави людині а не навпаки, тощо. А вельми нечисленний компетентний читач (той, хто небайдужий до питання про владу), до якого, власне, і звертається автор, легко виокремить головне й суттєве, хоч і прямо не висловлене, з авторського багатослів’я. Його небагато. Спробуємо і ми це зробити.

Хто хоче влади і слави – єднайтеся!

Отже, головний меседж Ходорковського простий, як двері: чинна влада недовговічна («Она не богоподобна. И не будет жить вечно. И даже долго в историческом смысле»), «силовики» її не врятують (як доказ – досвід України), сценарій «призначення наступника» неможливий, а отже треба негайно готуватися, аби влада впала до рук не «жорстоким вбивцям», як сто років тому, а «русским европейцам». Знехтуємо поки що з’ясуванням, кого автор називає в Росії «європейцями», значно важливіше інше: передача влади (У Ходорковського – «транзит») має відбутися без крові.

У цьому – вся суть звернення Ходорковського. Заради цього він його й писав.

Ходорковський закликає до спокійної, без «мордобою», а отже -  мінімальної, зміни персонального складу володарів кремлівських кабінетів. Він вважає, що право на ці кабінети безповоротно втратили лише окремі особи з найближчого оточення Путіна, і це буде їхньою відповідальністю за те, що Росія нині опинилася там, де опинилася. Не суд, не в’язниця, а просто втрата влади (відставка).

Ходорковський у багатослів’я про «русских европейцев» заховує просту до примітиву пропозицію: усі, хто не хоче злетіти в кювет слідом за Путіним і купки його «силовиків», єднайтеся! Конкретніше, хто саме має єднатися? Ось тут Ходорковський і дає визначення «русских европейцев»: «Тем, кто решил работать на нынешнюю власть в надежде, что это меньшее зло, и тем, кто порвал с ней всякие контакты, считая это недостойным. «Лоялистам» и «непримиримым», сторонникам большей роли государства в экономике и приверженцам либеральных идей, тем, кто за «крымнаш», и тем, кому произошедшее совсем не нравится».  Як бачимо – жодних обмежень!

Ходорковський впевнений і не безпідставно, що таке об’єднання заради «безкровного транзиту влади» має бути привабливою метою абсолютної більшості російської еліти – політичної, бізнесової, інтелектуальної (представники останньої переважно нині і становлять активну опозицію Путіну). Проти можуть бути лише окремі індивіди у чинній владі, у яких нема шансів залишитися у Кремлі (треба ж буде когось зробити відповідальними за нинішній кризовий стан російської держави, по суті – цапами-відбувайлами). Чому у цьому всі мають бути зацікавлені?

Ті, хто при владі, зрозуміло, зацікавлені у ній залишитися. А нинішнім опозиційним інтелектуалам Ходорковський пропонує перспективу різкого збільшення їхньої особистої«капіталізації», бо за нового післяпутінського режиму їх не ганятимуть, як зараз, а навпаки – дадуть простір бути «совістю нації», «моральними авторитетами», тощо. Їх не обмежуватимуть у публікаціях, виступах, гастролях, їм не загрожуватимуть за участь у мітингах і пікетах адмінарештом чи навіть в’язницею, а про убивство (як Бориса Нємцова) і мови не може бути. Ну й, звісно, величезне моральне задоволення від того, що їхня кохана Росія розвивається й багатіє, набуває сили на міжнародній арені, а російська культура знову визнається найславетнішою в світі. На фоні таких райдужних перспектив тема анексії Криму має бути на десятому місці інтересів і політиків, і інтелектуалів. Так вважає Ходорковський, і, треба визнати, небезпідставно.

«Шкурні» інтереси російських «європейців

А що конкретно пропонує Ходорковський, як усім єднатися? А що тут серйозного запропонуєш у публічній статті? Тільки несерйозне: «Можно было бы начать с круглого стола по вопросу транзита власти с участием экспертов из команд Кудрина и Касьянова, Явлинского и Навального, Каспарова и Титова, ОНФ и Открытой России в таком месте, где все смогут принять участие». 

Це, власне, взагалі єдина конкретна позиція у тексті Ходорковського. І абсолютно нереальна, так би мовити – популістська. Її вже добряче розкритикували в Росії (приміром, так). Однак не варто вважати Ходорковського таким вже наївним, що він всерйоз розраховує на те, що високі чини з нинішньої провладної команди у Кремлі будуть з ним вести публічні розмови, як разом завалити Путіна, чи хоча б про те, як – концептуально і персонально – виглядатиме влада у Кремлі після відходу Путіна. Логічніше припустити, що Ходорковський каже про «круглі столи» заради «красного словца», його мета – ще раз дати зрозуміти, що не всі нинішні соратники Путіна обов’язково мають піти разом з ним, що він, Ходорковський, готовий з ними говорити на цю тему (звісно, не на круглих столах), він їм «все простит», аби тільки вони «отдали колбасу», тобто допомогли легко і швидко провести «транзит влади» від Путіна до Ходорковського. Ще простіше – Ходорковський пропонує охочим залишитися при владі зрадити Путіна і записуватися в «європейці».

Так само не треба вважати наївними заклики Ходорковського: мовляв, хто ж до нього побіжить, поки Путін при владі! Теза Ходорковського про неминучість «транзиту» очевидна для дуже й дуже багатьох у Росії, і не в останню чергу саме представникам чинної влади. Вони чудово усвідомлюють, що нинішня Росія не виживе без співпраці із Заходом, що входячи в затяжне протистояння із Заходом, вона прямо крокує до прірви, і довгим цей шлях не буде. А прірва загрожує не лише державі, а й їм особисто: якщо справа дійде до кривавого «транзиту», тоді  його жертвами стануть не десяток – півтора осіб, а тисячі і тисячі представників еліти, до того ж покаранням вже буде не просте відлучення від влади, а повна конфіскація майна, тривале ув’язнення чи навіть фізичне знищення. Ходорковський  високими евфемізмами про «русских европейцев» апелює, по суті, до звичайнісіньких «шкурних» інтересів цих «європейців». Він пропонує їм варіант примирення із Заходом і, таким чином, відвернення катастрофи.

Знову «єдина і неподільна»

Є й ще одна, цілком серйозна, причина, через яку Ходорковський так переживає за те, щоб «транзит» був швидкий і безкровний. Бо затяжний і кривавий – це неминуче ослаблення влади Москви над регіонами, і як наслідок - чергова спроба втечі національних окраїн, тобто – зменшення підконтрольної Москві території (сюди можемо зарахувати і Україну, яка матиме реальну можливість швидкого, практичного повного і вже остаточного виходу з-під впливу Москви). Ходорковський впевнений, що це – війна: «Мы все веками жили на одной земле, наши деды поливали ее своей кровью, и никто ее никому без крови не отдаст и сегодня. Ни большинство, ни меньшинство». 

Тобто, Ходорковський, ратуючи за мирний «транзит влади» і фактично погрожуючи війною, прагне не допустити ситуації, коли «європейська Росія» втратить те, що здобула «Росія азіатська». «Российская гражданская нация», про яку з таким пафосом пише автор – це і є новий закамуфльований синонім давнього імперського гасла «єдиної та неподільної Росії».

Що ж, історія повертається так, що Україні, виходить, вигідно, щоб транзит влади в Москві супроводжувався істотним послабленням її централізації з усіма загрозами розвалу Російської Федерації. Ця вигода породжена не особливим злорадством українців, а особливою, маніакальною впертістю Кремля будь-що, у тому числі кров’ю, утримати Україну під своєю владою. Якби Кремль вважав і діяв так, що виключав би для себе застосування проти України крайніх методів (війни), нам би було байдуже, як відбуватиметься «транзит влади» в Росії.

То за яким сценарієм пройде неминучий «транзит» влади в Росії – мирним чи не мирним?

Якісь конкретні виміри тут неможливі. Можна лише констатувати: «чекісти-азіати» легко владу «європейцям» не віддадуть. Будуть запеклі торги, будуть погрози захищатися збройно, тобто – «безкровному транзиту» Ходорковського будуть протиставляти шантаж «транзиту» кривавого, а в такому разі «транзиту» може взагалі не бути або він затягнеться на невизначено довгий строк. «Європейцям» покажуть, що «азіатам» абсолютно байдуже, що буде з Росією, якщо там не буде їхньої влади.

А Україні, звісно, треба бути готовим до будь-якого варіанту «транзиту влади» у Росії – безкровного чи кривавого. Ні той, ні той не мають застукати нас зненацька.

Юрій Сандул. Київ.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-