Країна Брехунів Путіна та Чарівний голос Джельсоміно

Країна Брехунів Путіна та Чарівний голос Джельсоміно

1997
Ukrinform
Сторінками книги Володимира Прибиловського «Навколо Путіна»

6 березня російському дисидентові, правозахиснику, політологу Володимиру Прибиловському виповнився б 61 рік. Його друзі та заочні читачі вже вдруге відзначали цю дату без нього (у всьому світі, в тому числі і в новому-старому центрі російської еміграції Ризі). Володимир Валеріанович залишив світ 10 січня 2016 року.

Останніми роками найбільше він був відомий своїми дослідженнями владної еліти Росії за президентства Володимира Путіна. Сам він називав себе «істориком сучасності». Світовим хітом стала написана у співавторстві з іншим дослідником Юрієм Фельштинським і вперше опублікована у 2009 році в Нью-Йорку книга «Корпорація. Росія і КДБ при Путіні» - «The Corporation: Russia and the KGB in the Age of President Putin».

Відштовхуючись від висновку, що Росія в даний момент перебуває в колективному користуванні Володимира Володимировича та його близького кола, точніше – кількох близьких кіл, Прибиловський зайнявся систематизацією цих «кіл», укладанням біографічної енциклопедії путінської камарильї. Але він мав слабке здоров'я, і він не встиг завершити цю роботу... На щастя, залишилися файли. Друзі зібрали їх і завершили роботу, видавши біографічний довідник на 62 біографії «Навколо Путіна». А також з додатком – брошуркою «Коло Путіна», в якій з допомогою таблиць та схем більш докладно показане найближче коло путінських друзів – кооператив «Озеро».

Найкращий спосіб вшанувати пам'ять померлого автора – це згадати його роботи. Пройдемося сторінками та главами «Навколо Путіна», співвіднесемо їх з сьогоднішнім днем. Для українців у цьому буде велика користь – це дозволить краще зрозуміти механізми влади в країні, що здійснює агресію проти України.

До речі, в комп'ютері Прибиловського після його смерті були знайдені і незакінчені тексти біографічних довідників щодо фігурантів «Л/ДНР». Тому, сподіваємося, друзями та колегами автора з часом буде доопрацьований та опублікований ще й цей матеріал.

Але поки розглянемо путінські «кола».

У КОЛІ ПЕРШОМУ – КООПЕРАТИВ «ОЗЕРО» & БАНК «РОСІЯ»

У російській аналітиці, публіцистиці слова «кооператив "Озеро"», що разом, що окремо, розшифрування не вимагають. Усі одразу розуміють, про що йдеться. Дачний кооператив біля селища Солов'ївка Ленінградської області на березі Комсомольського озера посеред Карельського перешийка. Він був заснований вісьмома співзасновниками у листопаді 1996 року. Рахунок пайовики змогли відкрити тільки 2 квітня 1997 року. У книзі Прибиловського наведений документ про заснування кооперативу з повним зазначенням паспортних даних та місця прописки. Очі, звичайно, тягнуться до одного імені. Майбутній «останній диктатор Європи» В.В. Путін тоді відносно скромно проживав на 2-й лінії Василівського острова, будинок 17, квартира 24 (цю квартиру ВВП купив ще у 1992 році).

Коли президент Єльцин передасть владу непримітному колишньому чекістові, «Озеро» стане найважливішим постачальником кадрів для нової «еліти». Але тоді, 20 років тому, Путін був у списку не першим, а лише третім.

Ось в якому порядку розташовувалися пайовики:

– Смірнов Володимир Олексійович (голова кооперативу).
– Шамалов Микола Терентійович.
– Путін Володимир Володимирович.
– Якунін Володимир Іванович.
– Ковальчук Юрій Валентинович.
– Мячін Віктор Євгенович.
– Фурсенко Сергій Олександрович.
– Фурсенко Андрій Олександрович.

Донедавна помітною, важливою фігурою з цього списку був той, що йде услід за Путіним - Володимир Якунін, який протягом десяти років займав надзвичайно дохідну для країни з величезними розмірами посаду президента ВАТ Російські залізниці (2005-2015). Завдяки Фонду Навального, в народі Якунін був відомий великим «шубосховищем» у своєму палаці. Про звільнення «власника шубосховища» ходили різноманітні конспірологічні версії.

Але, схоже, в реальності все набагато простіше. Кажуть, що на останній зустрічі з Путіним Якуніна попросили в умовах санкцій дещо скоротити витрати РЖД. У відповідь той почав обурюватися і погрожувати відставкою. Яка і була прийнята. Якунін дещо переоцінив свою роль у путінському колі, втратив почуття реальності і просто не вірив, що його можуть звільнити. Пізніше він також відмовився зайняти спокійне та ні до чого не зобов'язуюче місце сенатора в Раді Федерації РФ.

А от №5 списку Юрій Ковальчук не заривається і зараз залишається дуже вагомим «озерщиком». Він – найбільший співвласник і голова ради директорів банку «Росія», низки інших великих структур, а також співвласник «Національної медіагрупи» («Перший канал», російський «П'ятий канал», газета «Известия», холдінг «Російська служба новин»), що надійно забезпечує пропутінський брейнвошінг. Його рідний брат Михайло Ковальчук – учений. Кажуть, що повна реорганізація РАН (Російської академії наук) була затіяна як помста за те, що колеги-вчені кілька разів прокотили Михайла на різних виборах.

Після початку російської агресії у 2014 році Юрій Ковальчук (як і багато інших фігурантів близького кола) був включений в санкційні списки ЄС і США. Добре інформоване американське Міністерство фінансів заявило, що Ковальчук є «особистим касиром» Путіна (з цієї причини особливо важко розмірковувати якими саме грошима він володіє, важко навіть припустити, скільки грошей заникано в офшорах). Під санкції потрапив і контрольований Ковальчуком банк «Росія», ставши першою юридичною особою, дійсно зазначеною у списку санкцій. Взагалі банк «Росія», створений ще за радянської влади у квітні 1991 року, пізніше буквально потонув у водах «Озера».

На початку 1990-х Ковальчук і Путін познайомилися з Геннадієм Тимченком. А у 1997 році структури, підконтрольні Тимченку та його партнерам, купили більше 20% акцій банку «Росія» (пізніше ця частка знизилася вдвічі). Тому Прибиловський розглядає олігарха Тимченка також у загальному колі «Озера»-«Росії».

Тимченко має розгалужений бізнес (що називається, складає яйця до різних кошиків). У 2015 році Forbes оцінив його статки у $10,7 мільярдів (до санкцій, у 2014-му, було $15,3 млрд). Про всяк випадок він має громадянство Фінляндії та Вірменії (походячи з родини військовослужбовців Тимченко народився в Ленінакані; а школу, до речі, закінчував у Болграді Одеської області). При цьому, за даними Forbes, Тимченко є податковим резидентом Швейцарії.

За суспільне навантаження (обов'язкове для путінських друзів-олігархів) він керує КХЛ - Континентальною хокейною лігою та найбагатшим на даний момент російським хокейним клубом - СКА (Санкт-Петербург).

Постійно на слуху в Росії брати Фурсенко. Сергій Олександрович у 2005-2008 роках був президентом російського футбольного клубу - пітерського «Зеніту», у 2009-2010 - президентом вже згадуваної «Національної медіагрупи» (зараз керівником НМГ є Аліна Кабаєва, яка вважається цивільною дружиною Путіна), у 2010-2012 роках - президентом Російського футбольного союзу. З кінця 2012 року цей Фурсенко займає керівні посади в різних газпромівських структурах.

Андрій Олександрович Фурсенко довгий час був міністром освіти та науки РФ (2004-2012) - з найнижчими в історії Росії рейтингом сприйняття. Саме в цей час у дану сферу йшли величезні бюджетні вливання - за планом створення «російської силіконової долини» в підмосковному Сколково. Гроші розтанули, а «силіконової долини», зрозуміло, не вийшло. З середини 2012 року Андрій Фурсенко займає непильну посаду «помічника президента Російської Федерації».

«Великі російські бізнесмени» Володимир Смірнов, Віктор Мячін і Микола Шамалов - менш на слуху. Хіба що Шамалов прославився завдяки тому, що його син Кирило став чоловіком якоїсь Катерини Тихонової. Згодом з'ясувалося, що за цим псевдонімом відомої спортсменки (спортивний рок-н-рол) ховається молодша дочка президента Путіна. Після цього у безхмарному майбутньому доларових мільярдерів Шамалових ніхто не сумнівається.

КОЛО ДРУГЕ – ДЗЮДО. ТРИКУТНА КВАДРАТУРА КОЛА

За часів молодості Путін займався дзюдо. Тому з його утвердженням при владі цей вид спорту став усіляко підноситися – до рівня всенародно улюблених футболу та хокею. Як жартували в РФ у «нульові роки»: «А я дзюдо любив і до!».

Килим для дзюдо, татамі має квадратну форму. Але по цій лінії до владної путінської еліти пройшли лише три людини: брати Ротенберг і Василь Шестаков. Тому виходить не квадрат, а трикутник, до того ж явно не рівносторонній.

Вершиною кар'єри Шестакова було засідання в Держдумі трьох скликань (2003-2015) і поточне президентство в Міжнародній федерації самбо (з 2009 року), неолімпійському, правда, виді спорту. Самолюбство ще тішить книга, написана у співавторстві з сонцеликим - «Вчимося дзюдо з Володимиром Путіним» (був там і третій співавтор, але про це пізніше).

І зовсім інша історія - дві інші сторони «трикутника», сімейка мільярдерів, Аркадій та Борис Ротенберги. Це про них говорив Путін у травні 2014 року, обурюючись санкціями, введеними проти його друзів-олігархів: «Уконтрапупили незрозуміло за що... вибрали людей з мого оточення - двох євреїв і хохла». Під «хохлом» мався на увазі чи то Тимченко, чи то Ковальчук. А під «двома євреями» без усіляких сумнівів - Ротенберги.

За оцінкою Forbes, статки Аркадія Ротенберга у 2015 році (після передачі частини активів синові Ігорю) знизилися до 1,4 мільярда євро (у 2014-му було 4 мільярди). У молодшого брата, Бориса, грошей, начебто, менше - у 2015-му (також після часткової передачі активів синові Роману) 0,95 мільярдів євро (у 2014-му було 1,7 мільярда). Бізнес у них різноманітний. Але хотілося б відзначити декілька пунктів.

Аркадію Ротенбергу належить «Червоний квадрат» - телехолдинг, що виробляє безліч програм для головних пропагандистських ЗМІ Росії - Першого каналу та Росії-1. Друге - на початку 2015 року контракт на будівництво Керченського мосту в окупований Крим за 228,3 млрд руб. без конкурсу отримав «Будгазмонтаж», компанія Аркадія та Бориса Ротенбергів. Ну і третє - система стягування плати з великовантажних машин «Платон», що викликала стільки обурення і протестів у далекобійників, робилася також в інтересах Ротенбергів (Ігор Аркадійович - співвласник компанії, що збирає гроші з водіїв).

За суспільне навантаження у Ротенбергів також спорт. Аркадій Ротенберг - голова правління Федерації хокею Росії, його племінник Роман Борисович - перший віце-президент. А в «альма-матері», Федерації дзюдо Росії Аркадій Ротенберг - перший віце-президент, брат Борис - просто віце-президент.

Аркадій Ротенберг, до речі, теж не втримався, написав книгу про дзюдо у співавторстві з Путіним - «Мистецтво дзюдо. Від гри до майстерності». Але і тут, як у випадку з Шестаковим, теж є третій співавтор - майстер спорту якийсь Олексій Лівицький. Тому, швидше за все, саме він усі ці книги і пише.

ТРЕТЄ КОЛО – «ЛЕНІНГРАДСЬКА СПРАВА»

Коли в нульові роки КВН в Росії ще не був настільки холуйським, як зараз, великий успіх мав такий жарт (до речі, бізнес-імперія сімейства Маслякових - окрема, дуже захоплююча історія, правда, не з цієї книги).

Москва, Ленінградський вокзал. Прибуття звичайного поїзда Петербург-Москва. Його зустрічають клерки в костюмах і з валізками. Запитують тих, хто прибув: «Ви з Пітера? Так? Попрацювати в уряді не погодитеся?..»

Сценка досить реалістична. У ситі «нульові роки» заклик до російської владної еліти (і не тільки уряду) з Петербурга-Ленінграда дійсно був масовим (як кажуть петербурзькі опозиціонери, завдяки цьому атмосфера в їхньому місті досі чистіше, ніж у Москві).

Найсильніший та найвпливовіший з ленінградців - президент ВАТ «Роснефть» Ігор Сєчін. З різноманітних конфліктів з іншими вірними путінцями Сєчін незмінно виходить переможцем. А ці конфлікти були часто. Ось, з найбільш помітних - з Тимченком; з главою «Газпрому» Олексієм Міллером (теж з кола «Ленінградці»); з главою «Транснафти» Миколою Токарєвим (з кола «Дрезден», про яке поговоримо пізніше). Але ці хоч на волі. А для міністра економрозвитку Олексія Улюкаєва конфлікт закінчився арештом з перспективою на великий термін (якби не випав з кола, входив би у Прибиловського до залишкового кола «Уряд»).

З «Ленінградців» і колишній глава МВС, колишній спікер Держдуми, а нині паеремовник з Україною в Мінську - Борис Гризлов. Інший колишній спікер Держдуми Сергій Наришкін тепер керує розвідкою. А колишній голова Ради Федерації Сергій Миронов - багаторічний керівник думської партії-сателіта «Справедлива Росія». Радою ж Федерації зараз керує колишній губернатор Петербурга Валентина Матвієнко. А у Петербурзі після неї й досі керує Георгій Полтавченко.

Кумедно, чи не так: просто якась «весела карусель» призначенців. Цим путінське правління, яке називають «сталін-лайт», відрізняється від справжнього Сталіна. Членів найближчого кола він не розстрілює, а у гіршому випадку - призначає яким-небудь радником.

Як, скажімо, іншого відомого «Ленінградця» - Сергія Іванова, ймовірного кандидата в президенти у 2008-2012 рр. (кажуть, він не пройшов останнє випробування - почав надто пишно приймати поздоровлення, коли натякнули, що вибір припав саме на нього).

Великий, як кажуть, економіст і екс-міністр Олексій Кудрін, один з небагатьох, хто досі називає Путіна на «ти», також перебуває в радниках, розробниках різних програм. Але з ним, можливо, найближчим часом почнуть грати в якісь ігри на президентських виборах-2018 (для хоч якогось пожвавлення інтриги).

А ось «невмирущий» Віталій Мутко, який гучно обгидився з допінгом у російському спорті, як і раніше в строю. Більш того, після допінгового скандалу він пішов на підвищення. З 2016 року Мутко вже не міністр спорту, а віце-прем'єр з питань спорту, туризму та молодіжної політики. Плюс ще - президент Російського футбольного союзу. Останній пост в очікуванні Чемпіонату світу з футболу-2018 має особливу вагу.

Також постійно в строю Дмитро Козак, який вважається однією з ключових фігур у команді Путіна. Його робота часто не така гучна, тіньова. Уявіть собі, наступного року виповниться 10 років, як він обіймає посаду віце-прем'єра. Стабільність, на зразок радянської. Посада та сама, але обов'язки змінюються. Після окупації Криму Козак відповідає за його «інтеграцію в Російську Федерацію». Також він керує «робочою групою з проблем біженців з України». Враховуючи, що з цим тісно переплітаються інтереси російських спецслужб, можна не сумніватися, що і на окупованому Донбасі у Козака роботи багато.

МАЛІ КОЛА «ДРЕЗДЕН», «СІМ'Я», А ТАКОЖ ВЕЛИКІ КОЛА

У Дрездені наприкінці 80-х гебіст Путін пропрацював 4,5 року. Прийшовши до влади, ВВП, звичайно ж, привів із собою людей і звідти.

Найпомітнішими його друзями з тамтешнього кола є Сергій Чемезов, генеральний директор корпорації «Ростех», і Микола Токарєв, голова правління і президент ПАТ «Транснафта». У третього з «Дрезденців», Євгена Школова, схоже, вплив поменше. З червня 2013 року Школов є спеціальним уповноваженим адміністрації президента Росії з перевірки декларацій чиновників про доходи та витрати. Враховуючи, що ці декларації мають в Росії суто символічне значення, схоже, це банальна синекура (власність за замовчуванням і при згоді приховується різними способами, що добре показав Фонд Навального у фільмі про Дмитра Медведєва).

Менш важливим, ніж в інших країнах з подібним режимом, є коло «Сім'я». Насамперед, потрібно сказати, що як годиться в пристойних диктатурах, приватне життя «останнього диктатора Європи» є держтаємницею. Інформація щодо цього - плід довгих і не завжди безпечних журналістських розслідувань.

Колишня дружина Путіна Людмила у 2015 році вийшла заміж за Артура Очеретного (на 20 років молодший), організатора різноманітних заходи для «Єдиної Росії», Газпрому тощо.

Старша дочка Путіна Марія Фаассен, біолог. Раніше вона з чоловіком, голландцем Йоррітом Йостом Фаассеном (у минулому топ-менеджер «Газпромбанку», «Будтрансгаз» і російської консалтингової групи «МЕФ аудит») жила в Голландії, в місті Ворсхоттені. Але після того, як російський «Бук» збив МН-17 через різкі висловлювання місцевих жителів сім'я була змушена повернутися на батьківщину дружини. Тут Фаассен стала співробітником Ендокринологічного наукового центру МОЗ РФ. Цікаво, що директор центру Іван Дєдов після приходу до нього дочки Путіна відразу став президентом Російської академії медичних наук.

Ну, а про парі Тіхонова-Шамалов ми вже говорили. З усієї «Сім'ї» впливовими гравцями на політико-економічному полі Росії є тільки вони...

У великі кола «Держбезпека» та «Уряд/Адміністрація президента» увійшли ті представники путінської владної еліти, хто не потрапив до інших пунктів. І це показує, що ті, кому не пощастило служити з Путіним у Дрездені чи кидати його на татамі в юності, теж мають шанс отримати доступ до «тіла» і російського бюджету, що забезпечує розкіш з поганих фантазій «казок Шахерезади». Тут на даний момент найбільш вагомі - прем'єр Дмитро Медведєв, міністр оборони Сергій Шойгу, спікер Держдуми та недавній керівник Адміністрації президента В'ячеслав Володін.

Коло «Держбезпека», строго кажучи, взагалі найбільше коло. Дуже багато хто з наближених Путіна є вихідцями «Школи КҐБ». Але Прибиловський включив до цього кола тих гебістів і силовиків, які не увійшли до інших специфічних кіл, на кшталт «Озеро», «Леніградці», «Дрезден». Це керівники ФСБ, Слідчого комітету, Генпрокуратури, Національної гвардії, Радбезу: Бортніков, Бастрикін, Чайка, Золотов, Патрушев.

Ну а урядові та АП-шні чиновники, як вже говорилося, мають дуже різне походження і історію потрапляння до путінської вертикалі влади. Тут все більш індивідуально...

Одним словом - читайте книги Володимира Прибиловського, світла йому пам'ять. І ви краще зрозумієте суть путінського режиму з його темним майбутнім.

Володимир Прибиловський. Навколо Путіна. Біографічний довідник.

Юрій Фельштинський, Володимир Прибиловський. Росія і КДБ за часів президента.

ПРАВДА В КРАЇНІ БРЕХУНІВ

Дитячий письменник Джанні Родарі, надзвичайно популярний в СРСР, був комуністом, ліваком. Але дивовижним чином у нинішній Росії, де ніби як схиляються перед Радянським Союзом і ніби мріють про його відновлення, його творчість іноді стає непотрібною.

Наприклад, пам'ятна історія, як кілька років тому в одній з тюзівських постановок «Цибуліно» попросили пом'якшити фінал - прибрати революцію.

Пригадалися герої цієї казки і минулого літа. Тоді російському віце-прем'єру Ігорю Шувалову в Казані показали житло економ-класу, з квартирами-студіями до 20 кв. метрів. «Видається смішним, але люди купують таке житло, і воно дуже популярно», - дотепно відреагував пан-нувориш, який вважає себе нащадком графів Шувалових.

Тоді в російському суспільстві згадали про «будиночок кума Гарбуза» і хамство Синьйора Помідора з «Цибуліно». Пам'ятайте: «Кум Гарбуз чи не з самого дитинства мріяв про те, що у нього буде коли-небудь власний будиночок, і щороку купував по одній цеглині для майбутньої споруди. Зрештою, він вирішив працювати більше, а їсти поменше. Так він і зробив. Тепер йому вдавалося купувати по три, по чотири цеглини кожного року. Він став худим, як сірник, зате купа цегли росла».

Але якщо узагальнювати, то нинішня камарилья в Росії найбільше схожа на банду піратів з казки «Джельсоміно в Країні Брехунів». На Одеській кіностудії за нею зняли гарний фільм «Чарівний голос Джельсоміно» (1977). Пам'ятаєте, як банда піратів на чолі з отаманом Джакомоном захопила королівський палац і заходилася правити. А щоб їх не могли повалити, бандити обплутали всю країну павутиною брехні: підкоряючись наказу короля-самозванця, почали говорити навпаки: замість «доброго ранку» - «добраніч», хліб називати чорнилом, в'язницю - пансіонатом, коней - коровами; кішкам довелося гавкати, собакам - нявкати, а замість справжніх монет в обіг пішли фальшиві. І як вершина брехні - газета «Зразковий брехун». Зруйнувати всю цю лабуду зміг тільки голос Джельсоміно, що говорить правду.

Життя - не казка. І так легко путінський режим не впаде. У нього ще багато резервів і засобів захисту. Чи не головний з яких - зомбоящик, що мироточить слизьким киселем Дмитра Кисельова. Телепаноптикум виродків, у якому огрядний Аркадій Мамонтов солов'єм співає, а самозакоханий Володимир Соловйов топче, кого треба, мамонтом (важко зрозуміти резони українських політологів, у лапках і без, які регулярно їздять на цю клоунаду, щоб там бути осміяними організованим натовпом, що регоче)...

Але саме через це - чим більше людей будуть знати більше правди про путінщину, тим ближче її кінець.

Олег Кудрін, Рига.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-