Російська національна ідея – це дуля в кишені!

Російська національна ідея – це дуля в кишені!

Аналітика
2126
Ukrinform
Українцям варто чітко розрізняти, де звичайний росіянин каже правду, а де лукавить, бо у нас з Росією війна

Російські соціологи з Левада-центру оприлюднили підсумки опитування росіян на тему любові-нелюбові до російських правителів останнього сторіччя. Українські ЗМІ, які поширили цю новину, акцентують увагу ось на таких цифрах: якщо із «захопленням», «повагою» та «симпатією» до Сталіна в 2001 році ставилися 38% громадян РФ, то в 2017 ця цифра зросла до 46%; «неприязнь», «страх», «відраза» та «ненависть» до Сталіна на початку тисячоліття були у 43% росіян, а в 2017 році — у 21%. А також наводять пояснення заступника директора Левада-центру Олексія Гражданкіна, котрий вважає що, така динаміка свідчить про запит росіян на жорстку політику: «Чим гостріший стан справ в країні, чим жорсткіші виклики перед державою, тим більше в масовій свідомості виявляються затребувані люди з жорсткою позицією. У ліберальні часи такі настрої падають, зараз же - час конфлікту із Заходом і нового витка «холодної війни», тому ми бачимо зростання симпатії до таких фігур».

Отже, головний висновок традиційно напрошується такий: ось такі вони росіяни – недемократи, любителі тиранії, імперці та шовіністи. Одним словом, пришелепуваті з точки зору нормальної людини.

Наважимося стверджувати, що підсумки опитування не відбивають справжнє ставлення росіян до Сталіна, а пояснення пана Гражданкіна ще більше викривляють істину.

Сталіна варто любити лише «колективно». Разом з владою

Є така жартівлива фраза: лікарі дуже люблять радити своїм пацієнтам відпочинок на морі чи в горах, бо це їм нічого не коштує. Так от, пересічний росіянин так само любить Сталіна, бо це йому нічого не коштує. Він сміливо ставить «лайк» за Сталіна, бо впевнений, що йому особисто сталінські часи, коли людей вбивали і гнобили мільйонами, не загрожують. Якби раптом Левада-центр запитав у своїх респондентів, як вони ставляться до запровадження «з наступного понеділка» якогось із сталінських законів – приміром, ув’язнення за 20-хвилинне запізнення на роботу або заборону звільнитися з роботи без дозволу начальства (одразу зазначимо, що це не закони військового часу, а цілком мирного 1940 року) – то від тих 46% не залишилося б не багато.  Мало хто з нинішніх росіян хоче реально повертатися в ГУЛАГ.

Тоді чому вони люблять Сталіна? У тім то й справа, що насправді не люблять.

Уся 500-літня історія Московії-Росії – і царської, і радянської, і нинішньої – однозначно показує, що російська держава завжди трималася на практично необмеженому силовому тиску на своїх підданих-громадян. Держава завжди містить елемент насильства, але такого системного і всеохопного, як у Росії, мало яка з інших держав знала. Внаслідок цього тиску у пересічного росіянина за століття виробився такий стійкий прояв елементарного людського інстинкту виживання, як публічна згода з владою, незалежно від того, чи це насправді так.

Пересічний росіянин вже на підсвідомому рівні затямив: якщо заперечувати, не погоджуватися з владою (зауважимо, йдеться не про спротив у формі повстання, бунту, революції чи конспіративної дисидентської діяльності, а просто про публічне висловлення своєї думки, відмінної від думки влади) – то обов’язково влада відповість репресіями. Причому меж цих репресій ніхто офіційно чи навіть неофіційно не проголошує. Росіянина можуть звільнити з роботи, знищити його бізнес, посадити до в’язниці чи психлікарні і, нарешті, знищити фізично. І від останнього, до речі, теж жодних гарантій не існує: вбивали завжди – і за царя-батюшки, і за Сталіна, і за добродушного Брєжнєва, і сьогодні вбивають теж. Як же інакше, коли в країні нема і ніколи не було закону для всіх і, як наслідок цього, незалежного суду? А за такої історичної практики хто з російських обивателів при здоровому глузді буде заперечувати владі? Каже начальство, що Сталін хороший, а Горбачов поганий – і ми так скажемо. А як скаже навпаки – Сталіна не любити, а любити Трампа – і ми відразу погодимося. Та все що завгодно скажемо, нам однаково, що говорити, аби тільки влада не била і гроші давала. На крайній випадок, якщо вже вимагатимуть любові до того, кого ми дуже і дуже не любимо, то скрутимо дулю в кишені.

Нічого дивного, що обиватель сприймає соціологічне опитування, навіть анонімне, як публічну дію. Жодної довіри до соціологів нема й бути не може в країні, де держава всесильна. Що там говорити про соціологів, коли обиватель навіть родичів, колег і сусідів не без підстав підозрює у потенційному «стукачестве». Для нього будь-яке слово, вимовлене ним вголос, є дією публічною, а отже небезпечною, якщо це слово буде проти влади.

Нинішні росіяни чудово бачать, що чинна влада Сталіна любить, а отже публічно треба теж його любити, а власну думку тримати при собі. Так безпечніше. І економічна криза чи нова «холодна війна» тут ні до чого. Зростання «публічної» любові до Сталіна соціологи фіксували і в ті роки, коли ні кризи, ні західних санкцій не було, а зовсім навпаки.

Куди везе російський «соціальний ліфт»

Деякі росіяни, і їх немало, проявляючи властиву їм природну кмітливість і хитрість, особливо активно виявляють свою любов (ненависть) до того чи тих, кого сказала любити (ненавидіти) влада. Вони виходять з того, що ініціатива у цій справі – шанс досягти матеріального життєвого успіху, який в Росії неможливий без згоди на те влади, яка свідомо підтримує таку гру, нагороджуючи особливо завзятих. Тут, якщо повезе, можна одразу «з грязі в князі». Ось безграмотна дівчинка Свєта вдало засвітилася своєю геніальною по дурості фразою «стало больше лучше жить» - і вже ведуча на телебаченні. А актор Михайло Пореченков своєю показушною стрільбою з кулемета в бік «укропів» гарантував собі доступ до «пирога», який виділяє влада на, в даному випадку, пропагандистське кіно. Ми все дивуємося, як може талановитий актор і режисер Микита Михалков, так змінювати позицію, догоджаючи владі. Та в тім то й справа, що Михалков послідовно поводить себе за логікою пересічного росіянина: заради власного добробуту зробив фільм про поганий сталінський режим («Утомленные солнцем»), коли влада при Горбачові казала Сталіна не любити, а потім фільм, де цей режим не такий вже й поганий («Утомленные солнцем-2»), коли влада казала Сталіна любити. Такою послідовністю відзначається вся родина небезталанних Михалкових-Кончаловських – типових практичних росіян.

Коли котрийсь з росіян, хто добровільно поїхав на Донбас воювати з нами, починає розповідати, що він це зробив, бо по телевізору йому розказали, що там фашисти вбивають мирних людей, то не вірте. Це – лукавство у переважній більшості випадків. Копніть глибше, і виявиться, що поїхав він туди з надією заробити грошей, зробити якусь кар’єру, вирватися з безнадії російської провінції.

Звісно, все сказане стосується не всіх 100% росіян, а лише їх переважної більшості. У підсумках соціологічного опитування Левади-центру зауважимо таке: «неприязнь», «страх», «відраза», «ненависть» до Сталіна – 21%, хоча рік тому, на початку 2016-го, так до нього ставилися 17%. Виходить, з початку 2000-х, коли до влади прийшов Путін і Сталіна почали хвалити, негатив до Сталіна постійно знижувався (з 43%), а тепер почав знову зростати. Оце є наслідком кризи та конфлікту із Заходом, а не зростання симпатій до Сталіна. Тобто, кількість росіян, яка вже не хоче підігрувати владі в її возвеличенні Сталіна, збільшується. Це – протест, хоча й невиразний і дуже специфічний, проти політики чинної російської влади.

Коли закінчиться війна

З огляду на тих росіян, які роблять кар’єру, підігруючи владі, ми часто робимо висновок, що всі росіяни щиро підтримують дії влади і, головне, готові заради них терпіти будь-які негаразди. Такий висновок, по-перше, далеко не абсолютний, по-друге – він логічно веде до наступного висновку: воювати з росіянами - дуже небезпечна і невдячна справа, адже перемогти треба не просто велику армію, а 140 мільйонів пришелепуватих фанатиків, готових на будь-які жертви, аж до власного життя, заради військової перемоги і величі імперії. Зрозуміло, такий висновок дуже вигідний Кремлю, втовкмачити його усім своїм потенційним ворогам за кордоном – чи то в США, чи то Європі, чи то в Україні – головне завдання кремлівської пропаганди.

Нам з Росією воювати, в гарячому чи холодному варіанті, ще дуже-дуже довго. Обман, дволикість, нещирість – фундаментальна основа існування всього російського суспільства – від президента країни до обивателя. Тільки для одних це засіб утримання влади чи набуття матеріального достатку, для інших – прояв інстинкту самозбереження. І нам варто навчитися чітко розрізняти, де звичайний росіянин каже правду, а де лукавить, іноді і сам того не усвідомлюючи. Нам варто знати, що наші абсолютно щирі заклики до росіян керуватися здоровим глуздом, а не різними там імперськими великодержавними амбіціями не дадуть жодного позитивного результату. Не варто дорікати їм відсутністю здорового глузду, бо саме з міркувань цього самого здорового глузду вони бояться заперечувати щось своїй владі. Або, точніше сказати, для росіян здоровим глуздом є насамперед прояв інстинкту самозбереження. Це і треба нам мати на увазі, коли маємо справу з росіянами.

Щоб зупинити наступ Росії на Україну, щоб змусити росіян дати нам спокій, ми маємо переконати їх усіх разом (включно з Кремлем) і кожного зокрема: воювати з Україною – дуже невигідна справа саме в сенсі практичної користі від цієї війни. Росіяни відчепляться від нас, коли переконаються, що війна з Україною це не шанс здобути великі трофеї – від розширення геополітичного впливу російської держави до можливості сплатити кредит за житло, - а смерть і крах. І, для конкретного росіянина, сім’я якого остаточно втратить шанс сплатити той клятий кредит, і для російської держави, яка замість посилення геополітичної ролі та українських ресурсів - отримає глибокий занепад економіки, катастрофу у міжнародній політиці, а отже - підрив стабільності політичної системи.

Для росіянина ризик отримати «кийком» від війни з Україною має бути більшим, ніж ризик отримати подібне від своєї влади. А поки пересічний росіянин впевнений, що «пострелять хохлов» - загалом безпечна справа, бо в них сильної армії нема й ніколи не буде, а російський президент – що наскрізь корумповану українську еліту можна елементарно залякати чи купити, доти росіяни тиснутимуть на нас і війна триватиме вічно.

Юрій Сандул. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-