Росія визнала “документи” "ЛНР/ДНР", щоб з усієї України зробити "Новоросію"

Росія визнала “документи” "ЛНР/ДНР", щоб з усієї України зробити "Новоросію"

3824
Ukrinform
Що стоїть за демаршем Кремля, який зовсім не випадково день у день співпав з Мюнхенською безпековою конференцією

Указом Путіна Росія визнала дійсними документи, видані так званими «ДНР/ЛНР», як документи громадян України. Водночас, у Мюнхені розпочалася щорічна конференція з безпеки, на полях якої міністри «нормандської четвірки» провели і свою зустріч.

Що це означає? Найперше, що Росія не розраховує на швидке вирішення («політичне врегулювання», як сказано у згаданому указі) ситуації на Донбасі у рамках російського трактування «мінських угод». Ні українське керівництво, ні, тим більше, українське суспільство не погоджуються на це. А Захід чи то не може, чи то не дуже хоче сильно на Україну тиснути, аби вона фактично визнала свою військову поразку від Росії. А відтак, указ Путіна означає, що Росія «піднімає ставки», демонструючи непоступливість і безперспективність будь-яких надій Заходу і України, що вони таки змусять Росію відступити і забратися з Донбасу. Це цілком відповідає давно обраній стратегії Кремля, тому новий його крок можна оцінювати як вдалий чи невдалий, як такий, що наблизить чи, навпаки, віддалить Кремль від його мети, але аж ніяк його не варто розцінювати як кремлівську істерику. Росія має план. Виграшний чи програшний у кінцевому підсумку – то окреме питання, але має. І послідовно його дотримується.

Визнання документів «ДНР/ЛНР» - це нервозний, грубий і прямий натяк Україні і світу, що Росія може визнати незалежність (і гарантувати її всією своєю державною міццю) ДНР і ЛНР. Як Абхазію і Південну Осетію. Для України, на переконання Кремля, це означатиме, що Донбас для неї - навіки втрачена територія. Як Крим. Тобто, не хочете взяти ОРДЛО на наших умовах, то не отримаєте взагалі.

Чи виграє Україна від такого кроку Путіна? І так, і ні.

По-перше, маємо серйозне підтвердження того приємного для нас факту, що Кремль вже не розраховує на швидке зняття чи пом’якшення західних санкцій. Ні обрання нового президента США, ні внутрішні політичні труднощі провідних країн Євросоюзу не призведуть, тепер це вже очевидно, до цього. Тому Кремль може йти на загострення відносин із Заходом, у даній ситуації для нього це не смертельно, оскільки однаково не очікується ні послаблення, ні збільшення санкцій.

По-друге, це одночасно свідчить і про протилежне: Росія не має запасу економічної міцності на тривале протистояння із Заходом, тобто, не може просто чекати, коли Захід і Україна стомляться опиратися російській непоступливості. Час не на боці Росії. Тому вона вимушена прискорювати події, блефувати. Якщо вона цього не робитиме, то може довичікуватися до того, що її вороги – Захід і Україна – стануть настільки сильними, що таки доведеться перед ними відступати. Зокрема, Захід, який вже почав змінювати (повільно, але неухильно, перший день Мюнхенської конференції це продемонстрував) свою політику щодо Росії з млявої і дещо розгубленої на достатньо тверду, і, коли завершить цей процес, буде готовий до прямих антиросійських кроків. А щодо України, то там посилюється внутрішнє напруження, яке цілком може вирішитися не на користь Росії. Тому й потрібно, за цією логікою, з Україною розбиратися якомога швидше.

По-третє, прискорення подій підвищує ризик фатальних помилок і для його ініціатора. Яким би не був продуманий російський план, він не може бути бездоганним, а тут ще й треба виконувати його без достатнього часу на обдумування і коригування.

На цьому приємності для нас закінчуються.

Указ Путіна означає ніщо інше, як те, що документи, видані в «ДНР/ЛНР», мають для Росії таку саму юридичну силу, як і видані в Києві. Тобто, для Росії - що Порошенко, що Захарченко, що Плотницький – однаково. Всі вони однаково можуть визначати, хто є громадянином України. Фактично, це неофіційне визнання всієї України такою собі «Новоросією» - територією (не державою, ні!), де Кремлю сам Бог велів робити все, що захоче. І це набагато гірше, ніж визнання «ДНР/ЛНР» незалежними.Це – така спроба юридичного підриву легітимності держави України, брутальнішу за яку важко і вигадати.

Якщо це гра на нервах, то насамперед на нервах України, а не Заходу.

На такий різкий і брутальний крок Росії Україна, за логікою, змушена відповідати не менш різко. Однак чи готове українське керівництво на різкі та адекватні кроки проти Росії? Розрахунок Кремля на те, що ні, не готове, тому в Києві знову «обітруться», обмежившись голосними заявами-протестами. А для Заходу така поведінка Києва буде, на думку Кремля, свідченням, що Україна, як держава, таки не здатна себе захищати, а тому - не варто її захищати й Заходу.

Україна у відповідь на демарш Путіна має не просто констатувати, що Кремль вийшов з «мінських угод» (вони мертві, і непрямий вихід з них нічого не змінює). Потрібно робити щось більш вагоме. Поради, що саме, - тут недоречні, точніше, передчасні по «гарячих слідах». Однак, слід усім нам усвідомити, що відтепер характер будь-яких, навіть неформальних контактів з «ДНР/ЛНР», на кшталт торгівлі вугіллям чи співпраці у різних робочих групах «мінського процесу», різко змінюються. Їх треба формулювати і, мабуть, принципово гостріше. Паралельно, до речі, можна і проблему «вугільної блокади» зняти/вирішити.

Юрій Сандул. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-