Франсуа Фійон пропонує швидше домовлятися з Москвою, щоб випередити Трампа

Франсуа Фійон пропонує швидше домовлятися з Москвою, щоб випередити Трампа

3498
Ukrinform
Найімовірніший претендент на посаду президента Франції називає санкції проти Росії безглуздими

Франсуа Фійон, французький політик, котрий, на одностайну думку експертів, майже напевне стане президентом Франції після виборів у травні цього року, 23 січня зустрівся у Берліні з канцлером Німеччини Ангелою Меркель. До своєї поїздки і в Берліні Фійон наговорив чимало неприємного для українського вуха. Зокрема те, що, мовляв, санкції Європейського Союзу щодо Росії не мають сенсу, а Україна не виконує того, що повинна зробити для забезпечення миру на Донбасі.

Власне, подібні «проросійські» висловлювання французьких політиків, включно з тими, хто займає чи реально претендує на найвищі державні посади – далеко не дивина. Така вже традиційна французька «східна» політика, яку лише похитнула, але не відкинула навіть пряма агресія Росії проти України. Однак у словах Фійона є кілька цікавих моментів, які мають допомогти Україні – і владі, і суспільству – позбутися, нарешті, певних «європейських» ілюзій.

Так, Фійон каже: «Відносини з Росією - стратегічне питання для майбутнього Європи. Це велика країна, і ми не можемо легковажно ставитися до неї». Зауважимо, що Фійон на означення Росії вживає прикметник «велика», а не, скажімо, характеристики «демократична/недемократична», «агресивна/неагресивна», «порушник/непорушник міжнародного права» чи якісь інші. Саме «велика», причому мається на увазі насамперед її, Росії, військова потуга і природні ресурси, а не просто географічні розміри території. Таким чином, Фійон «проговорився». Тобто дав зайве підтвердження тези, про яку європейські політики, як правило, вголос не говорять, але якою, тим не менше, керуються у практичній політиці: для Європи, Європейського Союзу, Франції, Німеччини, Італії та інших великих і малих країн питання власної безпеки є важливішими за питання демократії, дотримання прав людини і навіть міжнародних договорів. І нема практичного сенсу нам читати їм мораль з цього приводу. У Європі чудово усвідомлюють, що Росія є потенційною загрозою для їхньої безпеки (тому той же Фійон підтримує ідею створення оборонного союзу Парижа і Берліна), але усунути цю загрозу вважають за можливе шляхом домовленостей з Росією. Іншими словами, віддати їй щось менш значуще в обмін на більш значуще, тобто на гарантію безпеки. Очевидно, що у це «менш значуще» потрапляють інтереси третіх сторін, на даному історичному етапі – інтереси України.

Ще один цікавий пасаж з висловлювань претендента № 1 на посаду президента Франції: «Я не хочу, щоб Трамп розмовляв з Росією за наш рахунок. Це матиме згубні наслідки для Європи, якщо Трамп піде через наші голови, що не виключено». Сказав більш, ніж відверто. До Трампа Європа почувалася захищеною від Росії американською військовою потугою в рамках НАТО, а тепер, після заяви нового президента США про те, що «НАТО застаріло», сильно занепокоїлася перспективою опинитися віч-на-віч з Росією без американців. Побоювання цілком серйозні, і звідси прагнення європейців домовитися з Москвою раніше, ніж це, можливо, зробить Трамп. Ось вам і пояснення, чим спричинені заяви, приміром, президента Парламентської асамблеї Ради Європи Педро Аграмунта про необхідність зняття всіх політичних санкцій з делегації РФ. Або міністра закордонних справ Австрії Себастіана Курца про те, що його країна під час головування в ОБСЄ у 2017 році докладатиме зусиль задля пом'якшення санкцій ЄС проти Росії.

Дуже спокусливо, але дуже неправильно, вважати таких політиків просто купленими за російські гроші. Якби ж то так! На жаль, справа набагато серйозніша: прагнення замиритися з Росією задля гарантування безпеки країнам Європейського Союзу є досить виразною політикою принаймні частини європейського істеблішменту. Очевидно, що Україна програє від такої політики, але хто на нас зважатиме, якщо країни Заходу будуть один поперед одного поспішати з укладенням стратегічних домовленостей з Кремлем?

На жаль, у Європі нема єдиної думки, що потенційну російську агресію можна зупинити лише жорсткою «антиросійською» політикою санкцій. Це ми, в Україні, розуміємо. Розуміють у Польщі, Литві – ті, хто був жертвою російської агресії в минулому. Однак у Парижі та Берліні вистачає тих, хто думає інакше, хто готовий продовжувати традиційну для Західної Європи політику компромісів з Москвою. Колись Гітлер «купився» на союз зі Сталіним («пакт Молотова-Ріббентропа»), бо дуже вже прагнув випередити Францію та Велику Британію, котрі теж хотіли союзу з «великою» Росією. Усі вони розглядали такий союз як гарантію власної безпеки. Задля неї в 1939 році була принесена в жертву Польща, а в 1945 – уся Східна Європа. Чи не буде такою жертвою Україна сьогодні? (Прямий натяк на таку можливість можна побачити у таких, приміром, словах Фійона: «Потрібно просто визнати: Україна та Грузія не призначені для входу в ЄС і НАТО»).

Не буде, якщо ми зуміємо максимально мобілізувати власну країну на відсіч російському агресору, а у пошуках союзників у світі матимемо на увазі, хто з них і якою мірою готовий пожертвувати нашими інтересами (вкупі з принципами міжнародного права) задля забезпечення своїх власних.

Юрій Сандул. Київ. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>