Під сузір'ям Трампа: думати про хороше й готуватися
Ключовою подією 2016 року, що матиме вирішальний вплив на розвиток ситуації в світі, Європі та довкола України, принаймні протягом наступних чотирьох років, стала перемога представника Республіканської партії США - мільярдера Дональда Трампа на президентських виборах у Сполучених Штатах Америки. Обрання Д.Трампа президентом США викликало вкрай неоднозначну реакцію як у самих Сполучених Штатах, так і в усьому світі. Але факт відбувся. Американська демократія спрацювала саме так, змушуючи всіх інших гадати, як вона працюватиме далі.
ЖОРСТКИЙ, НЕПЕРЕДБАЧУВАНИЙ, КРЕАТИВНИЙ
У своїй передвиборній риториці Дональд Трамп позиціонував себе відвертим прихильником жорсткої та прагматичної політики. Він же є відомим і як креативний підприємець, здатний до непередбачуваних кроків. Ці якості, зведені разом в особі обраного американського президента, створюють вкрай динамічну, «вибухову» суміш.
Зрозуміло, що проголошена ним політика «американського центризму», від зниження податків та розвитку внутрішнього ринку до введення більш жорсткого міграційного законодавства, матиме довгострокові наслідки для самих Сполучених Штатів. Для українського політикуму, який, переважно, продовжує гадати «на кавовій гущі» стосовно майбутніх кроків Д.Трампа, набагато більш цікавим є зовнішньополітичний блок обраного американського президента, який також містить достатньо суперечливі підходи.
З одного боку, Дональд Трамп оголосив про намір зміцнити роль та міжнародні позиції США і збільшити оборонні витрати.
З іншого - висловився за відновлення відносин між США і Росією, за зняття з неї санкцій, і навіть погоджувався з «історичною належністю Криму Росії». Він же піддав сумніву доцільність існування НАТО та плани посилення американської військової присутності в Європі, оскільки, на його переконання, європейські союзники «…мають самі дбати про власну безпеку».
Всі ці передвиборчі тези, хотів би сам Д.Трамп досягти такого ефекту чи ні, об'єктивно збігаються із поточними інтересами Кремля, який не приховує палкого бажання «закрити» питання щодо анексії Криму, позбавитися міжнародних санкцій, послабити або взагалі усунути зі світової мапи таку інституцію як Північноатлантичний Альянс.
Щоправда, після численних випадків порушення Москвою угод про перемир'я в Сирії та Україні, черговий сплеск яких припав на вересень-жовтень поточного року, Д.Трамп дещо скорегував ці позиції, з огляду на значний негативний резонанс, який дії Кремля та його нещадні бомбардування підконтрольних сирійській опозиції міст викликали як у США, так і в Європі. Обраний президент США засудив таку «поведінку» Росії, а також визнав необхідність зміцнення Північноатлантичного союзу та підвищення його ролі й місця у забезпеченні безпеки країн Центрально-Східної Європи і Балтії.
Саме тому, з урахуванням наведених вище обставин, можна стверджувати, що міжнародна політика США, принаймні, на початковому етапі президентства Д.Трампа, матиме досить «хаотичний» та непередбачуваний характер.
ТРАМП І КОМПРОМІСИ: НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ
Такий підхід Д.Трампа може включати кроки, спрямовані на досягнення ряду компромісів з режимом В.Путіна із найбільш проблемних питань, насамперед щодо України та Сирії.
Результатами таких компромісів щодо України можуть стати: виправдання Д.Трампом анексії Росією українського Криму, ініціювання питання щодо зняття санкцій з Росії, а також здійснення США та Росією спільного тиску на Україну з метою прискорення процесу «врегулювання» ситуації на Донбасі на російських умовах. Крім того, виходячи з передвиборних позицій Д.Трампа, можливо також очікувати зниження Сполученими Штатами фінансової підтримки України та посилення контролю над витратами коштів, наданих українській владі.
Компромісом щодо Сирії може стати відмова Вашингтона від намірів усунення від влади режиму Б.Асада в обмін на поглиблення взаємодії між США та Росією у боротьбі з ІД та ісламським тероризмом.
У рамках такого підходу, 14 листопада ц.р. Д.Трамп у телефонній розмові з В.Путіним висловив надію на скоріше відновлення повноцінного діалогу між США та Росією. Були також обговорені виклики та загрози, які стоять перед обома країнами та стратегічні питання в сфері економіки.
Крім того, напередодні Д.Трамп публічно заперечив твердження американської розвідки щодо спроб впливу Москви на результати президентських виборів у США.
У свою чергу, на європейському та євроатлантичному напрямах Д.Трамп, як вважається, може перейти до певного обмеження участі США у забезпеченні європейської коаліційної безпеки, відмовитись від поглиблення торговельно-економічного співробітництва між США і Євросоюзом та, загалом, послабити увагу до Європи.
При цьому зниження рівня стратегічного партнерства США з провідними країнами Європейського Союзу неминуче призведе до послаблення можливостей НАТО та ЄС щодо протидії загрозам з боку Росії. Ще одним наслідком може стати поглиблення розбіжностей між ключовими гравцями в ЄС, які до цього часу в значній мірі стримувались саме впливом Вашингтона. Все це в комплексі може значно ускладнити процес прийняття рішення щодо продовження санкцій проти режиму В.Путіна, яке Євросоюз має розглянути у січні 2017 року.
ВАЖЕЛІ І ПРОТИВАГИ
Демократична система відрізняється від патерналістської наявністю важелів впливу та противаг. У себе вдома В.Путін може як завгодно маніпулювати власним народом, але подібне навряд чи можливе в Америці, навіть для харизматичного Д.Трампа.
Новообраний президент США 22 листопада оприлюднив свій «План-100», тобто, план дій на 100 перших днів президентства. Скандальні пропозиції (типу розбудови стіни з Мексикою!) в ньому взагалі відсутні. Головні положення цього документа зосереджені на внутрішніх реформах, які майже повністю повторюють пункти передвиборчої програми.
Стосовно запланованих реформ у енергетиці, Д.Трамп заявив, що має намір скасувати обмеження на виробництво вуглеводнів у країні, «…в тому числі сланців та чистого вугілля, що створить багато мільйонів високооплачуваних робочих місць. Це те, чого ми хочемо, на що ми так довго розраховували і чекали».
За оцінками незалежних експертів, реалізація таких планів щодо збільшення видобутку енергоносіїв у США - це удар по цінах на них, а значить, нищівний удар, перш за все, по економіці Росії.
Чи розуміє це Росія? Здається, вже зрозуміла. Сам В.Путін на прес-конференції за підсумками саміту АТЕС в Перу так прокоментував обрання нового президента США: «Ми всі добре розуміємо, що між передвиборною риторикою і реальною політикою є велика різниця, завжди та практично у всіх країнах»…
Настрої ейфорії, які панували в Росії відразу після оголошення результатів виборів у США (!) швидко змінилися «обережним очікуванням» - мовляв, настав час Трампу виконувати обіцянки. Причиною такої обережності, якщо не сказати - настороги, стали не лише перші кадрові рішення Трампа, але й усвідомлення того, що існуюча політична система США просто не дозволить Д.Трампу радикально змінити політику країни, тим більше на користь Росії. Адже Д.Трамп є представником Республіканської партії США, яка отримала більшість в обох палатах американського Конгресу і виступає за дотримання жорстких позицій у відносинах з Росією.
Республіканці принципові в усьому, що стосується виконання Вашингтоном своїх зобов'язань перед НАТО, продовження тісного співробітництва з Євросоюзом, а також посилення допомоги Україні у її протистоянні з Кремлем. При цьому позиції республіканців відносно Росії та України мають значно більш рішучий та радикальний характер, ніж демократів, представниками яких є Б.Обама та Х.Клінтон. Якщо Д.Трамп вирішить іти проти такої «політики партії», він ризикуватиме втратити підтримку в Конгресі США, чого не може собі дозволити навіть президент.
У цьому контексті показовий характер мала заява одного з найближчих помічників нового президента США - Р.Джуліані щодо «…готовності Трампа відновити співробітництво з Росією виключно з позицій сили, а також лише з тих питань, які відповідатимуть інтересам обох країн».
УКРАЇНА ПІД ТИСКОМ
Але американське - американцям. Росія, очевидно, прагне у власних інтересах скористатися ситуацією, що склалася після виборів президента США, зокрема, для остаточного вирішення «українського» питання.
Поряд із цим Москва помітно інтенсифікувала зусилля з реставрації проросійської влади в Україні. Це знаходить прояви у заходах із дестабілізації обстановки в нашій країні, з дискредитації діючого керівництва України та у підриві його політичних позицій на фоні загострення соціально-економічних проблем. Водночас, Москва нарощує обсяги підтримки проросійських політичних сила та рухів у самій Україні, за допомогою яких намагається ініціювати проведення дострокових парламентських та президентських виборів в Україні вже у 2017 році. В результаті такого розвитку, за задумом кремлівських ляльководів, на хвилі невдоволення населення рівнем життя до влади в Україні мають прийти прихильники Росії.
Таку дестабілізацію внутрішньої обстановки в Україні Росія використовує для демонстрації Д.Трампу і керівництву Євросоюзу «неспроможності» керівництва України забезпечити стабільність у власній країні. З метою подальшої дискредитації України в очах міжнародної спільноти Росія може здійснити ряд резонансних провокацій (зокрема терактів та обстрілів житлових кварталів і місць скупчення людей) в «ДНР» і «ЛНР», у Криму, а також як на власній (російській), так і на білоруській (!) територіях з подальшим звинуваченням у них нашої держави та втягуванням у орбіту протистояння з Україною й інших країн СНД. Метою таких дій може стати спроба представити Україну як країну, що «проводить політику державного тероризму» та «є відповідальною за продовження конфлікту на Донбасі». Знайома риторика, чи не так?
РОСІЙСЬКІ МАНЕВРИ: ШАНТАЖ ПРОТИ УКРАЇНИ І ЄВРОПИ
Практично, режим В.Путіна вже приступив до такого роду дій, підтвердженням чого є цілий ряд провокацій Росії (починаючи з серпня поточного року) в Криму, пов'язаних із «викриттям та захопленням ФСБ РФ українських диверсантів і шпигунів», які були організовані у період передвиборчої кампанії в США та активізовані після обрання Д.Трампа президентом США.
Крім того, після фактичного провалу теми «українських диверсантів у Криму», Росія намагалася загострити ситуацію довкола планових навчань Збройних Сил України 1-2 грудня ц.р. у Херсонській області з пусками зенітних ракет. У цьому контексті Москва проводила активну інформаційну кампанію зі ствердженнями про «наміри України нанести ракетні удари по Криму», а також «створення Україною загроз повітряному руху». Для надання зазначеній ситуації більшої гостроти, 25 листопада ц.р. Міністерство оборони Росії, фактично шантажуючи Україну, попередило її про наміри Москви «надати адекватну відповідь у разі виникнення загроз безпеці Криму», аж до збиття українських ракет та ракетних ударів по районам їх запуску.
У рамках такої підступної політики Москва може піти на ескалацію збройного протистояння на Донбасі, особливо на Приморському (Маріупольському) напрямку. При цьому не виключається відновлення Росією наступальних операцій - від локального (в плані розширення зони контролю) до більш масштабного характеру. Свідченням зазначеного є перманентне продовження заходів російської сторони з накопичення військ, озброєння та боєприпасів на окупованих територіях Донбасу і Криму, а також збільшення інтенсивності обстрілів позицій сил АТО та мирних населених пунктів.
Ще більш тривожний та загрозливий характер мають поточні та заплановані на 2017 рік військові приготування Кремля на білоруській території. Концентрація російських військ відбуватиметься як поблизу північних кордонів України, так і на західних кордонах Білорусі з країнами ЄС та НАТО (Польщею та країнами Балтії). Мова йде про заявки Міністерства оборони РФ на залізничні перевезення військових вантажів до Білорусі на 2017 рік, які значно перевищують такого роду замовлення в 2015 (у 33 рази) та 2016 (у 83 рази) роках.
Такі дії можуть бути пов'язані з підготовкою Росії до проведення російсько-білоруських стратегічних командно-штабних навчань (СКШН) «Захід-2017». Саме подібне СКШН «Захід-2013» (у 2013 році) проводилось Росією перед початком її збройної агресії проти України. При цьому масштаби та інші параметри СКШН «Захід-2013», включаючи й оперативну побудову військ, відповідали реальним діям російських військ у Донецькій і Луганській областях України навесні 2014 року.
Разом з тим, враховуючи масштаби військових перевезень Росії, мова може йти про передислокацію на територію Білорусі переважної більшості частин і з'єднань заново створеної (з набуттям оперативної готовності у 2016 році) 1-ї гвардійської танкової армії. При цьому не виключаються як плани нападу Кремля на Україну з північного (білоруського) напрямку, так і здійснення агресії проти країн Центрально-Східної Європи і Балтії на Сувалкському напрямку.
Активізація військових заходів РФ на українському та європейському напрямках можлива і в рамках початку нового навчального року в Збройних силах Росії (розпочався з 1 грудня ц.р.). Зокрема, на сьогодні вже оголошені плани проведення навчань 1-ї гвардійської танкової армії Західного військового округу ЗС РФ у новому складі (двох нових полків, сформованих у складі 4-ї гвардійської Кантемирівської танкової дивізії та 2-ї гвардійської Таманської мотострілецької дивізії).
На фоні наведених подій режим В.Путіна продовжував докладати зусиль із залякування європейських країн шляхом демонстрації військових потужностей та приготувань Росії. Тільки за офіційним повідомленням Міністерства оборони РФ, з початку 2016 року на озброєння з'єднань та частин Західного військового округу ЗС Росії надійшло понад 1,5 тис. нових зразків озброєння та військової техніки, в т.ч. танків та бойових броньованих машин, ракетно-артилерійських і зенітно-ракетних систем, а також бойових літаків та вертольотів.
Основними з них були названі бойові машини піхоти БМП-3, бронетранспортери БТР-82А, автомобілі «Тигр», бронеавтомобілі «Тайфун», винищувачі Су-35, ударні вертольоти Мі-28Н «Ночной охотник», Мі-35М і Ка-52 «Алігатор», транспортно-штурмові вертольоти Мі-8АМТШ «Терминатор», а також БПЛА. В свою чергу, протягом року концерн повітряно-космічної оборони «Алмаз-Антей» поставив у війська п'ять полкових комплектів зенітних ракетних систем С-400 «Тріумф», а також ЗРК середньої дальності «Бук-М3» та малої дальності - «Тор-М2».
МОМЕНТ ІСТИНИ ДЛЯ УКРАЇНИ: РЕКОМЕНДАЦІЇ З ВИЖИВАННЯ
Що за таких обставин робити Україні?
По-перше, позбавитися ілюзій. Слід однозначно й беззаперечно визнати, що результати президентських виборів у США, посилення «правих тенденцій» в країнах ЄС та перемога проросійських кандидатів на президентських виборах у Молдові, Болгарії та в ряді інших країн є красномовним сигналом: міжнародна кон'юнктура для України стає все більш несприятливою. Позиція Нідерландів, які виступають проти ратифікації Угоди про асоціацію між Україною і ЄС, європейські «ігри у схованки» в питаннях «безвізу» для України, як і зволікання у наданні Україні чергових траншів МВФ - це лише ланки одного ланцюга.
По-друге, Україна не може дозволити втрати інтересу до себе з боку США, як основного світового центру сили. Досягати цього можна різними шляхами, але обов'язково - цивілізованими або навіть цивілізаційними. Це може бути розширення участі України у міжнародних безпекових проектах (у міжнародній миротворчій діяльності під егідою ООН, НАТО, ЄС, ОБСЄ). Або, наприклад, активне просування науково-технічного та виробничого потенціалів України для реалізації спільних проектів зі США, ЄС та країнами НАТО у авіаційній, ракетно-космічній, паливно-енергетичній (у т.ч. з питань ядерних технологій), військово-технічній або у будь-якій іншій галузі, яка складає спільний інтерес.
Зараз доволі важко сказати, якими можуть бути такі напрямки, над якими українські спеціалісти (економісти, фінансисти, вчені, аналітики, топ-менеджери тощо) мали б думати ще на початку передвиборної кампанії в США. Але очевидно, що будь-який з таких напрямків може стати реальністю лише за умови успіху та незаперечних результатів України у здійсненні внутрішніх політичних, економічних, соціальних і правових реформ (у т. ч. в плані боротьби з корупцією), а також у створенні привабливих умов для іноземних інвестицій і бізнесу.
Це, можливо, прозвучить жорстоко, але лише успішна Україна може бути цікавою світу, і лише така Україна має шанси на самостійне існування. Будь-яке тупцювання на місці, корупційні скандали, кумівство і відверта тупість чиновників у цих умовах є прямим вироком для суверенної та самодостатньої держави.
Взагалі, успіх - це ключове слово для України, особливо в контексті результатів американських виборів. За всіх обставин, Д.Трамп - успішний бізнесмен, і зацікавити його Україна може лише креативною бізнес-моделлю власного розвитку. Важко уявити, щоб наш талановитий народ не винайшов щось краще, ніж модель розвитку Сінгапуру або Тайваню…
По-третє, Україні необхідно легітимно та у найкоротший термін розробити і прийняти Концепцію (а краще і вірніше - Стратегію!) деокупації України.
На сьогодні не існує жодного логічного пояснення, чому майже за три роки війни з Росією і окупації нею значних національних територій України наша законодавча і виконавча влада так і не спромоглися розробити та прийняти такий стратегічний документ.
Інколи, щоправда, у цьому контексті згадують, що 31 серпня ц.р. Уряд України затвердив Концепцію деокупації України, яку заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука публічно оголосив ледь не «стратегією деокупації Криму та Донбасу».
Але така позиція - або хибна, або лукава. Тому що тут йдеться про документ зовсім іншого змісту, а саме - про Концепцію Державної цільової програми (ДЦП) «Відновлення та розбудова миру у східних регіонах України», яка була представлена Міністерством з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.
Цей документ дійсно окреслює заходи з відновлення миру і економічної інфраструктури на Сході України, але, за заявою міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України В.Черниша, згадана Концепція стосується лише підконтрольних українській владі територій.
В основу цього документа, фактично, покладено дві аналітичні оцінки: оцінка шляхів відновлення та розбудови миру на Сході Україні - розроблена ООН, Європейським Союзом, Світовим банком та урядом України, а також типова оцінка постконфліктних потреб (PCNA - Post Conflict Needs Assessment) - розроблена ООН, Європейським Союзом та Світовим банком ще у 2008 році. Тобто, в Концепції ДЦП взагалі немає жодного слова ані про захоплений росіянами Крим, ані про деокупацію Криму та Донбасу.
Таким чином, сьогодні нам конче потрібна Концепція (Стратегія) деокупації України як національна ідея у розвиток стратегічного курсу на збереження та утвердження європейської ідентичності України. Цей документ має визначити суть, спрямованість, шляхи досягнення і кінцеву мету деокупації України. Він має бути доступним та зрозумілим не лише для кожного українця, але й для всіх міжнародних партнерів України, включаючи всі країни СНД та об'єднаної Європи, для США, НАТО, ООН, для всіх інших глобальних або регіональних міжнародних організацій.
За такого стану речей, а також у зв'язку з попереднім пунктом щодо привернення уваги Д.Трампа до України, після оприлюднення нами Концепції (Стратегії) деокупації України, йому і його команді стане нарешті зрозуміло: що ж таки відбувається в Україні та довкола неї у безпековому плані; чого та у який спосіб хоче Україна від цивілізованого світу; що особисто йому як президенту та його країні (США), як основному політичному центру сили і основній рушійній силі світового розвитку, відстоювати та захищати в Україні; а також чи потрібне Україні летальне озброєння і яке; чи достатньо буде зосередити увагу суто на політико-дипломатичних та фінансово-економічних заходах тощо?
Цивілізований світ обов'язково має знати мету деокупації України і нашу стурбованість, а також всіляко та у легальний спосіб підтримувати вигнання агресора з українських територій Криму і Донбасу. Але це може бути можливим лише тоді, коли ми самі зуміємо дати дефініцію цим процесам у себе в Україні, зможемо зробити цю мету загальнонаціональним надбанням та обов'язково затвердити її на законодавчому рівні, тобто, рішенням Верховної Ради України.
І четверте. На наш погляд, Україні доцільно та вкрай необхідно найближчим часом у взаємодії з міжнародними та регіональними організаціями (насамперед ООН, ЄС, НАТО та ОБСЄ, а також ГУАМ, ОЧЕС та «Вишеградською четвіркою» тощо) розробити нову ініціативу у сфері безпеки, а саме - впровадити окремий міжнародно-правовий механізм з відповідним інструментарієм щодо невідкладного вирішення цілої серії збройних конфліктів, де однією зі сторін конфлікту є Російська Федерація.
Такий підхід надасть можливість для нової оцінки причин та для пошуку шляхів врегулювання конфліктів у Нагорному Карабаху, у Придністров'ї, в Абхазії та у Південній Осетії, і на території України - в Криму та на Донбасі. У всіх цих конфліктах явно або приховано бере участь Російська Федерація, і міжнародно-правове визнання її як ініціатора та безпосереднього учасника таких конфліктів могло б стати проявом цивілізованої справедливості з усіма випливаючими наслідками.
У тому числі - і для Д.Трампа, який є новобраним президентом могутньої, але вільної та демократичної країни. Такий підхід є більш ніж доречним, особливо на фоні останніх агресивних погроз Росії на адресу ряду європейських країн, зокрема Фінляндії, Польщі та країн Балтії, а також амбіцій РФ стосовно Чорногорії, Сербії та Балкан у цілому.
У будь-якому випадку, всі крапки над «і» будуть розставлені вже найближчим часом. В січні-лютому 2017 року основними знаковими подіями стануть рішення США щодо продовження або скасування санкцій проти Російської Федерації, а також виконання або відмови від власних зобов'язань перед НАТО і Європейським Союзом стосовно посилення американської військової присутності в країнах Центрально-Східної Європи та Балтії.
Врешті-решт, це їх, американське питання. Наше ж завдання - зберегти національну гідність, за будь-яких умов. Адже з країною без гідності розмовляти ніхто не буде. І в цій обставині Д.Трамп не винен.
Юрій Радковець, віце-президент Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», кандидат військових наук, доцент, генерал-лейтенант запасу.
