Дружній вогонь. Про загиблих у Княжичах

Аналітика
1470
Ukrinform
Допоки слідство не розставило крапки над "і", ми не маємо права принижувати пам`ять загиблих поліцейських

«Менти повбивали один одного, щоб відвернути нашу увагу від успіху реформи МВС :)» - приблизно так відгукнувся на події в Княжичах один поважний блогер. Особливо характерний отой смайлик в кінці посту.

Характерний для нашого воєнного, варваризованого часу. Виробленої за ці два з половиною роки звички до смертей, коли вартість людського життя на вагах цінностей наближається до нуля. І нема вже жодних емоцій, аби поспівчувати. А надто коли йдеться про «ментів», «мусорів», «лягавих», «недопереатестованих», «прихованих беркутівців», «геть погано навчених»...

За браком інформації та через профіцит недовіри до офіційних спікерів МВС, суспільна уява миттєво намалювала картину подій: «поліцейські розвідники» були ніякі не розвідники, а просто менти, які, прикриваючись «корочками», самі грабували приватні садиби, й, спіймані на гарячому через спрацювання сигналізації, відкрили вогонь. Або ж ні, то Служба охорони «кришувала» злодіїв, і її накрив «Корд». Або ж і ті, й інші грабували, і не поділили між собою сфери впливу...

Доброзичливці погоджуються, що це міг бути прикрий випадок, але «чому ж київський спецназ не повідомив обласну поліцію, що когось затримуватиме? І чи не варто відправити у відставку все керівництво поліції?»

Найбільше пожвавлення спостерігається в лавах критиків нової поліції та тих, хто має особистий «зуб» на Авакова. «Тепер Аваков неодмінно піде у відставку!» - радіє блогосфера. «А після того уже ніщо не зупинить дострокові вибори!» - прокинулися політики.

Про загиблих пишуть і говорять мало. Незручно якось - про «жертв помилки», які загинули через чиєсь або власне невігластво.

Нерозуміння й відторгнення у багатьох викликало навіть м`яке прохання: вшанувати пам`ять загиблих, поставивши в церквах свічки за упокій душі. З якого це дива? - відповіли зі шляхетним гнівом: може серед них є злочинці?

Але ж вони загинули, виконуючи службовий обов`язок. Чи не так? І доки слідство й суд не з`ясували зворотнє, ми не можемо говорити про них інакше, ніж як про людей, що прийняли смерть на бойовому посту. А отже їхні сім`ї потребують поваги, їхні діти - підтримки. Й імена їхні, принаймні тих, хто чітко діяв за інструкцією, не повинні бути зганьблені.

І варто стишити голосіння, що «всепропало».

Чи знаємо ми, що «смерть від своїх» - досить поширене явище в обстановці військового зіткнення чи інших кризових ситуаціях? Що серед тих, чиї тіла в трунах везуть з АТО на батьківщину, велика частка загиблих від трагічного випадку, злочинної недбалості, поспішних рішень чи неузгодженості дій? Зазвичай ті, хто супроводжують «вантаж 200», від рідних і близьких це приховують. Бо ж будь-яка смерть на фронті - справедливо вважається смертю у бою.

З американської армії до нас навіть дійшов спеціальний термін, який об`єднує всі подібні випадки - «friendly fire» («дружній вогонь»). За різною статистикою, у двох війнах у Перській затоці від 23% до 52% із загального числа загиблих американських військовослужбовців стали жертвами «дружнього вогню». По втратах українців у нинішній війні з Росією такої статистики не знайшов. Бо ж зазвичай частіше пишемо про те, як бойовики стріляли одне по одному. Але, будьте певні, такі втрати є й серед наших бійців. Подеколи подібні випадки стають надбанням гласності (як ситуація з загибеллю так званої «групи Ендрю»), і зазвичай, з`ясування обставин та винних у можливих лихих намірах чи зраді стає досить болісним процесом...

До чого тут «поліцейські розбірки», спитаєте? А до того, що з кожним днем війна зі злочинністю набуває ознак збройного конфлікту. Оснащення бандитів стає все досконалішим, це, як бачимо, не тільки автоматична зброя, а й гранатомети, дрони, рації з шифрованим зв`язком, «глушилки» радіоефіру... Тенденція прогресує. Можна передбачити, що надалі (якщо «народ» продовжуватиме більше довірятиме бандитам, аніж поліції) у хід підуть бронетехніка й протипіхотні міни. Хіба не так ведуть війну з владою наркокартелі Колумбії?

На жаль, у бандах сьогодні не менше людей, які перебували в АТО, аніж є їх в органах поліції. А може й більше. Вони звикли вбивати і не зупиняються перед черговою смертю ані на секунду. В таких умовах поліції, аби врятувати власне життя і виконати наказ, доводиться діяти на випередження, і часу на адекватну оцінку ситуації немає.

А ще в бандитів є свої інформатори в органах МВС. І часто-густо благий намір - узгодити дії різних підрозділів поліції - може призвести до провалу операції.

У витоку інформації щодо «банди з Княжичів» мимохіть згадується про участь у ній колишніх чи діючих правоохоронців. А якщо так, то ані поліцейська форма, ані позначки на машині не могли й не можуть дати гарантію, що перед тобою не злочинець...

Високий процент імовірності отримати «дружній постріл» від своїх - це один із ризиків професії полісмена в наших нинішніх умовах. І самі поліціянти це добре знають.

Звісно, слідство може знайти в цьому трагічному інцидентові й злочинний умисел, і навіть слід ворожої розвідки, і, як мінімум, йтиметься про злочинну недбалість, яка потягла за собою людські жертви. І висновки щодо професійного рівня рядового і особливо керівного складу мають бути зроблені. І винні голови мають полетіти. І відставки мають відбутися.

Але поки цього не сталося, ми не маємо права принижувати пам`ять загиблих хлопців - майора поліції Віталія Валецького, старшого лейтенанта поліції Юліана Рудько, лейтенанта поліції Олександра Маніцу, старшого сержанта поліції Євгена Куртєва, старшого сержанта поліції Сергія Орлова. А тим більше, на власний розсуд шукати серед них зрадників. 

У нас нема ще презумпції правоти поліцейських, але все ж діє презумпція невинуватості.

Ми також не повинні переводити все на суцільну політику, вангувати «повний зрив реформ», бачити в кожному поліціянтові колишнього «вбивцю Небесної Сотні», або ж навпаки, вимагати повернення всіх люстрованих.

У ці, складні для поліції, миттєвості ми маємо добре подумати, перш ніж поспішати відкривати «вогонь по своїх» (а поліція, погодьтеся, вони все ж - свої). Тричі подумати, хоч яким би «дружнім» цей вогонь нам не видавався.

Євген Якунов. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-