Візит Порошенка до Варшави: випробування партнерством
Візит президента України Петра Порошенка 2 грудня фактично завершив політичний рік у відносинах офіційних Києва і Варшави. Рік відверто непростий. Проте, характер зустрічей і сигнали, отримані у польській столиці, дають підстави з позитивом розпочати наступний рік.
ЧВЕРТЬ СТОЛІТТЯ «УКРАЇНСЬКОГО» КОНСЕНСУСУ НАД ВІСЛОЮ
Графік одноденного візиту Порошенка до Варшави був насичений: калейдоскоп зустрічей з першими особами держави (президент, прем'єр, маршалки Сейму і Сенату), участь у форумі лідерства, покладання квітів до Могили Невідомого солдата і пам'ятника Тарасу Шевченку, коротке спілкування з представниками української діаспори. Вдалося також зустрітися і з лідером правлячої партії «Право і Справедливість» (PiS) Ярославом Качиньським. Він хоч і не займає жодних офіційних посад, але ні для кого не секрет, що зараз впливовішої за нього людини у Польщі немає.
Термін візиту - 2 грудня був обраний не випадково: саме у цей день 25 років тому Польща першою у світі визнала незалежність України. І на цьому факті під час візиту польські політики, зокрема президент Анджей Дуда, наголошували кілька разів, підкреслюючи позитивне у той час ставлення до сусіда, який щойно вирушив у самостійне плавання після десятиліть тоталітарного радянського ярма. Польський лідер наголошував, що за ці чверть століття, незважаючи на те, хто перебував при владі у Польщі, щодо України над Віслою завжди панував консенсус еліт: у національних інтересах Польщі - тільки незалежна і вільна Україна. А тому реакція на окупацію Криму і збройну дестабілізацію східної України з боку Росії у Польщі й не могла бути інакшою.
Вже на самому початку візиту програму було дещо порушено: замість запланованих 15-ти хвилин президенти Порошенко і Дуда віч-на-віч розмовляли майже 40 хвилин. Як зауважив один з українських дипломатів, це хороший знак. Значить є про що поговорити, значить зустріч - не просто протокольна формальність.
ВІДКРИТІ ДВЕРІ ОБОРОНКИ
Перед прес-конференцією президентів було підписано важливий документ: угоду про співробітництво у сфері оборони. Він передбачає співпрацю за 24-ма напрямами - від спільних навчань та тренувань до співпраці у науково-дослідній сфері. Фактично, цей документ замінив вже давно морально застарілу угоду про військове співробітництво, підписану ще в далекому 1993 році. Важко не погодитися зі словами польського міністра оборони Антонія Мацеревича, який після підписання зауважив: зараз Київ і Варшава у співпраці в оборонній сфері відкрили настіж двері, які раніше була лише привідкритими. Залишається сподіватися, що перші ефекти можна буде побачити вже наступного року, наприклад, нові проекти у сфері оборонно-промислового комплексу чи збільшення кількості й інтенсивності спільних військових навчань.
Не менш важливою у сенсі політичного партнерства і збіжності інтересів була спільна декларація в енергетичній сфері. У документі сторони окреслили спільний фронт боротьби: не дати російському газовому монополісту Газпрому хоч через двері, хоч через вікно проштовхнути свій намір транспортувати газ до Європи в обхід України, а також і Польщі. Київ і Варшава спільно покритикували Єврокомісію за надання Газпрому фактично монопольного доступу до газопроводу OPAL, яким газ з «Північного потоку» потраплятиме суходолом у Європу. Сторони закликали Брюссель переглянути це рішення. Варшава вже раніше вустами глави МЗС Вітольда Ващиковського запевнила, що у разі необхідності не вагатиметься оскаржити це рішення у суді ЄС. Дана декларація є одним, до того ж незначним елементом цієї співпраці. В енергетичній сфері Київ і Варшава мають багато перспектив. Нове газове сполучення, про прискорення будівництва якого вирішено під час візиту Порошенка до Варшави, вигідне як Україні, так і Польщі: поляки могли б постачати надлишок «блакитного палива» з LNG-терміналу на узбережжі Балтійського моря в Україну, а Україна отримала б ще одне альтернативне джерело отримання газу. Крім того, досить перспективними є проекти транспортування каспійської нафти через територію України до Європи, зокрема й до Польщі, а також створення між обома країнами енергетичного моста.
Під час візиту сторони обговорили й одне з найбільш болючих питань, які щодня відчувають на собі тисячі українців і поляків. Йшлося про кордон. Порошенко пообіцяв, що до чотирьох пунктів пропуску, де вже діє спільний прикордонний контроль, додадуться ще чотири, найбільші на спільному кордоні: «Дорогуськ-Ягодин», «Рава Руська - Гребенне», «Медика-Шегині» і «Краківець-Корчова». Це навряд чи повністю вирішить проблему довжелезних черг на кордоні, але все ж є кроком у правильному напрямі.
СОЛІДАРНІСТЬ ВАРШАВИ
Під час візиту Порошенко багато говорив про солідарність, про підтримку Польщею України у її протистоянні російській агресії. Особливо чітко це прозвучало під час його виступу на «Форумі лідерства», який неодноразово переривався оплесками лідерів думок у Польщі, представників польської еліти.
«Дякую, що ви зраду не ховаєте за таким словом, як компроміс»,- звернувся Порошенко до присутніх під час форуму, натякаючи, що Польща - одна з небагатьох країн, яка не готова проміняти європейську солідарність з Україною у світлі агресії Росії на шелестіння валюти у бюджетах європейських країн від повернення до політики «business as usual». Порошенко, як ніхто інший, добре це усвідомлює. Зрештою, це нещодавно підтвердив ще один друг України в ЄС, до речі етнічний поляк і, як виявляється, відмінний знавець української мови - Дональд Туск. Президент Євроради у відвертій розмові з одним із польських ЗМІ зауважив, що виразну проукраїнську позицію в ЄС у питанні російсько-української війни займають лише Польща, країни Балтії, Швеція і частково Велика Британія. В результаті Брекзіту роль Лондона в ЄС поступово слабшатиме. Відтак, в авангарді проукраїнської позиції опиниться Польща, з огляду на величину і значення країни в ЄС. Щоправда, нинішні складнощі у відносинах на лінії Брюссель-Варшава у зв'язку з процедурою оцінки Євросоюзом стану демократії в Польщі не є сприятливим фактором для України. Але географію і геополітику не зміниш: Варшава і надалі залишатиметься найбільш впливовою країною в ЄС в Центрально-Східній Європі, з якою слід рахуватися.
ІСТОРИЧНА ПОЛІТИКА І ШАНС НА ПРИМИРЕННЯ
Нинішня польська влада активно реалізовує «історичну політику», а тому природно, що аспект непростої українсько-польської історії для Варшави дуже важливий. Порошенко під час свого виступу на форумі наголошував, що у відносинах між країнами є не лише чорні плями поразок, але й білі сторінки спільних перемог.
«У нас були значні перемоги - Грюнвальдська битва 1410 року, перемога під Оршою 1514 року, спільне визволення Відня 1683 року», - наголошував Порошенко на сотнях років спільної історії й спільних здобутків українського і польського народів.
Утім, поляків зараз більше цікавить інший період історії, а саме Волинська трагедія, або, як прийнято називати у Польщі, - Волинська різанина чи геноцид на Волині. Президент Дуда під час спільної прес-конференції поінформував про ініціативу створення Інституту добросусідства. Серед його завдань буде спільний пошук праведників серед обох народів, які під час війни рятували своїх сусідів іншої національності. Ініціатива і справді хороша, здатна надати позитивного виміру співпраці країн в історичній сфері. Однак, напевно цього буде замало. Польська сторона вимагає більшого, і про це відверто заявив Дуда вже після завершення візиту Порошенка. У коментарі польським ЗМІ він зазначив, що тривалий час звертається до українського колеги Петра Порошенка, аби той здійснив «конкретні кроки», зокрема, що стосуються внесення змін до законів, якими вшановуються командири УПА, які, за його словами, є «злочинцями». У розмові Качинського з Порошенком, яка замість 40 хвилин тривала дві години, історія, за інформацією польської сторони, також була однією з основних тем переговорів.
Грудневий візит Порошенка засвідчив, що динаміка і потенціал для співпраці між країнами є значний. Варшава підтвердила свою солідарність з Україною у світлі російської агресії та бажання розвивати відносини в економічній, енергетичній та військовій сферах. Утім, і проблеми в історичній площині нікуди не зникли. Варшава і надалі вимагатиме від Києва чіткої позиції щодо трагічних подій на Волині й визнання відповідальності українців. Але чи готова Варшава також розділити частину відповідальності за ці трагічні події? Час покаже. А якщо сторони не порозуміються, тоді це вже буде «Время покажет» на Першому каналі росТВ, але вже у вигідному для Москви ключі за формулою: «де двоє сваряться - третій користає». Звичайно, цього необхідно уникати, що і є завданням для еліт і політиків обох країн. З цим багажем позитиву і негативу ми входимо у наступний рік.
Юрій Банахевич, Варшава
