Це не Улюкаєва звільнили, це крісло під Путіним хитається
У Росії 15 листопада заарештували міністра економічного розвитку Олексія Улюкаєва нібито за хабар у 2 мільйони доларів. Поки що він має домашній арешт і браслет на нозі. Зараз у Росії це політична новина № 1. Коментарів у російських ЗМІ – ціла купа. Політики, політологи, журналісти гадають, що це все означає.
Яке нам діло до Улюкаєва?
Але скільки ви б не читали цих гадань, правди про причини усунення Улюкаєва ви з них не дізнаєтеся. Навпаки, ще більше заплутаєтеся. Приміром, ось що говорить Анатолій Чубайс, давній знайомий Улюкаєва і його колега по роботі в російському уряді ще в 90-ті роки: «Він робив свою справу, яку вмів і знав, не особливо на когось озираючись». Чубайс дуже хвалить Улюкаєва, можна сказати – захоплюється ним, і весь його панегірик Улюкаєву – прямий натяк на те, що того вигнали з посади за незалежну позицію. Додамо до цього інформацію, що міністерство економічного розвитку кілька тижнів тому оприлюднило прогноз розвитку країни, в якому стверджується, що найближчі 20 років у Росії буде економічна стагнація, і такий висновок нібито дуже не сподобався Путіну. А ось що каже Григорій Явлінський, теж не останній знавець російських політичних реалій: «Улюкаєв — абсолютно відданий президенту чиновник. Очолюючи Мінекономрозвитку, він підтримав і все, що стосувалося гібридної війни з Україною та приєднання Криму, і війну в Сирії, і всі репресивні закони».
Як бачимо, оцінки Улюкаєва у Чубайса і Явлінського не просто різні, вони протилежні. А причини його арешту перший взагалі відмовляється коментувати, стверджуючи, що у нього для цього «нема жодної об’єктивної інформації», а другий впевнений, що «логіка Путіна в тому, що арешт саме лояльного і дуже крупного чиновника Улюкаєва – потужна показова акція залякування насамперед чиновництва: «Ніч, арешт, міністр… Усі мають знати: з будь-ким у будь-який момент може статися що завгодно. Ось головне послання».
Марна справа пробувати з’ясувати, хто тут ближчий до правди. Та й нам, в Україні, яке діло до внутрішніх кремлівських сварок?
В Україні про арешт Улюкаєва заледве згадали. Це нормально і закономірно. Однак все-таки є дві загальні, але цілком поважні підстави проявити нам увагу до історії з Улюкаєвим.
По-перше. Нам потрібно знати, як функціонує політична система нашого стратегічного ворога. Адже очевидно, що усунення Улюкаєва – акція політична, це прояв боротьби за владу серед найвищого кремлівського керівництва.
По-друге. Нам важливо знайти відповідь на питання: загострення політичної боротьби в Кремлі (а усунення міністра економіки з публічним звинуваченням у кримінальному злочині про це беззаперечно свідчить) політично послаблює чи посилює чинний режим Путіна?
З Кремля виносять «сміття»
Будемо виходити з аксіоми, що боротьба за владу триває постійно, а не тільки під час передвиборчих кампаній. Це стосується всіх політичних систем і державних механізмів, що в Росії, що в Україні, що, приміром, у США. Різниця, щоправда – суттєва, лише у її формах і правилах (писаних і неписаних) та складі – широкому чи вузькому – її учасників. Одне з таких правил (неписане), притаманне тільки Росії, полягає у тому, що суспільство нічого не повинно знати про змагання за владу у Кремлі. Народ має бути впевнений, що «в Багдаді все спокійно», себто – у Кремлі панує мир і злагода між найвищими керівниками, яку забезпечує незаперечний авторитет, блискучий розум і виняткові ділові якості першої особи – царя, генсека, президента. Це правило, яке ілюструє відома російська приказка «не выноси сор из избы», - один з тих наріжних каменів, на яких тримається російська політична система. Звісно, це правило не раз в російській історії порушувалося тією чи тією мірою, однак такі випадки поодинокі, і якщо таке трапляється – це найперша ознака гострої політичної кризи в Кремлі.
Так ось, усунення міністра економічного розвитку з таким публічним скандалом означає, що перманентна боротьба за владу в Кремлі досягла такого ступеня напруги, що вже виривається з кремлівських кабінетів та коридорів на публіку. Сміття таки виносять з хати! У «Багдаді» не все спокійно, отже з’являються сумніви у «незаперечності, блискучості та винятковості». Простіше: перша особа, тобто – Володимир Путін, не контролює боротьбу за владу.
Система влади в Кремлі побудована зовсім не на диктаторстві чи авторитаризмі однієї особи. Одна особа в принципі не може правити, як йому хочеться. Завжди потрібна підтримка елітної групи, суспільного прошарку, армії, тощо. По суті, це те, про що говорить приказка «свита грає короля». Свита – це колектив. І у Кремлі завжди правило і править колективно (колегіально) обмежене коло лідерів фінансово-бюрократичних кланів. Між ними і йде постійна боротьба за розмір владних повноважень. Роль першої особи – це роль арбітра, роль стримувача пристрастей, які виникають в процесі боротьби, до тієї міри, після якої ці пристрасті вже загрожують зруйнувати саму систему. Тому найголовніший обов’язок першої особи – забезпечення балансу сил у колі керівних кланів, аби вони не перегризли один одного.
Не треба зазирати у голову Путіна
Якщо у Кремлі все спокійно, арбітраж першої посадової особи всі визнають, вона міцно сидить у своєму кріслі, тоді політичні бійки за владу (а це насамперед – так звані «кадрові питання») проходять в абсолютному секреті від суспільства. Переможені у цих бійках чиновники йдуть на персональну пенсію, послами в далекі країни або, принаймні, отримують нові може й гучні, але зовсім не «хлібні» посади. Як-от нещодавно Сергій Іванов замість «канцелярської» посади глави президентської адміністрації отримав посаду спеціального уповноваженого президента Росії у справах природоохоронної діяльності, екології та транспорту Тобто, перша особа справляється з обов’язком гасити особливо «гарячі» фази політичної боротьби кланів так, щоб вони не виплескувалися скандалами за мури Кремля.
Якщо ж чиновника такого високого рангу, як міністр економіки, виганяють з публічним звинуваченням у хабарництві і заарештовують, значить «арбітраж» дав тріщину. Тобто, хтось могутній у Кремлі явно підставляє «арбітра». Бо як не повертай, а міністр-хабарник – це підрив авторитету першої особи (як же він прогледів такого негідника?). Спосіб, у який сьогодні розправляються з Улюкаєвим, свідчить: рішення ухвалював хтось інший, а Путін тільки вимушений був з ним погодитися. До речі, сьогодні в Росії вистачає скандальних арештів чиновників високого рангу, Улюкаєв зовсім не виняток. Приміром, сьогодні надійшла новина про арешт голови Слідчого комітету Кемеровської області, там явно «копають» під багаторічного губернатора Амана Тулєєва. І всі ці скандали – не на користь авторитету Путіна. І до Чубайса вже навідуються з обшуками.
Нам треба позбавлятися небезпечної віри в російський політичний міф про всевладність першої особи. Нам треба усвідомити, що рішення в Кремлі ухвалюються не з примхи Путіна, а як колективна воля певної групи людей. Досить вже пояснювати наше нерозуміння тих чи тих кроків Кремля «аргументом» типу «хтозна, що там у Путіна в голові».
А щодо питання, чи послаблює російський режим посилення напруги в політичних кремлівських сварках, то нам, як-то кажуть, не варто розслаблятися. Стійкість політичного режиму в Росії залежить від розмірів матеріальних ресурсів, які режим може або згоден дати народу, аби той не бунтував, а не від того, з якою інтенсивністю клани гризуть один одному горлянку. Випадок з Улюкаєвим дає нам підстави говорити лише про послаблення особистих позицій Путіна. За великим рахунком, в Росії нема режиму Путіна, є звичний московський (російський) політичний режим, котрий сьогодні теж ослаб, але зовсім з інших причин - через те, що в Росії економічне падіння, конфлікт із Заходом, скорочення ресурсів, ростуть злидні і витрати на війну, тощо. Але це вже інша тема.
Юрій Сандул. Київ.
