«Нормандський формат» ми ще не скоро проведемо на цвинтар

«Нормандський формат» ми ще не скоро проведемо на цвинтар

Аналітика
Укрінформ
Зустріч лідерів у Берліні має великий шанс породити маленький позитивний результат

До початку зустрічі лідерів «нормандської четвірки» у Берліні (о 18:30 за київським часом) залишилися лічені хвилини. Публіка напружено чекає результатів. Що вирішать головні «нормандці» вона дізнається, найімовірніше, лише пізно ввечері або вночі (а більшість – завтра вранці), а тим часом заповнює паузу читанням і перечитуванням численних коментарів-прогнозів.

Благо, що лідери «нормандської четвірки», окрім Путіна, не відмовчуються перед зустріччю.

А Путін мовчить

Президент України Петро Порошенко заявив, що не варто перебільшувати очікування від зустрічі «нормандської четвірки»: «Я достатньо оптимістичний щодо майбутнього України, але, на жаль, не надто оптимістичний щодо завтрашньої зустрічі. Але я буду дуже радий здивуватися». Міністр закордонних справ України Павло Клімкін: «Завтрашня зустріч у Берліні напередодні засідання Європейської Ради - справжній тест для Росії на спроможність виконувати Мінські домовленості». Як бачимо, українські учасники майбутньої зустрічі демонструють упевненість, що Росії «не світить» їх переламати.

Канцлер Німеччини Ангела Меркель не сподівається на прорив у справі стабілізації ситуації на сході України після саміту в Берліні: «З усією визначеністю можна сказати, що дива від завтрашньої зустрічі очікувати не варто. Але говорити необхідно завжди, навіть при істотних розбіжностях в думках». Можна сказати, що Меркель наших уже непрямо підтримала.

Найбільше наговорив міністр закордонних справ Франції Жан-Марк Еро: «Ми повинні зробити так, щоб українці і росіяни й надалі проводили розведення військ… На боці України - реформи... нам потрібні детальні зобов'язання про статус Донбасу та календар виборів... Я говорив українцям, що немає ніякого плану Б, тільки Мінські угоди. Дехто думає, що є план Б, який полягає у конфронтації з Росією, якої ми не хочемо».

Віднайти у цих заявах майбутній результат зустрічі, звісно, неможливо. Однак ніщо не може стримати наше непереборне бажання поміркувати про таку важливу для України подію ще до її початку.

Позитив буде, але дуже маленький

Найперше питання: чи буде взагалі якийсь позитивний результат, чи буде повний провал?

Питання цілком доречне з огляду на принципову протилежність позицій України та Росії та явне їх небажання від них відходити. Однак ця протилежність не виключає так званої проміжної домовленості, по суті – другорядного значення, яку б кожна сторона могла записати собі як невеличкий успіх, а всім разом – як певний поступ у загальній справі припинення війни на Донбасі. Саме у такому поступі є спільна зацікавленість України, Росії, Німеччини та Франції. Такою домовленістю може стати, приміром, згода на збільшення кількості ділянок фронту, де відбуватиметься розведення військ, або розширення можливості контролю для місії ОБСЄ, або обмін групами полонених-заручників, у тому числі тих українців, які перебувають у російських в’язницях. Можливо, дасть Бог, вдасться домовитися про щось вагоме, яке суттєво знизить кількість та «калібр» обстрілів на лінії зіткнення військ. Та й календар виборів, про який згадував Еро, теж можливий, якщо він буде жорстко пов’язаний з календарем виведення російських військ.

Більше того, ймовірність хоч якогось позитивного результату є дуже високою, майже гарантованою.

Путін зацікавлений показати, що він готовий до компромісів, не завжди каже «ні» і не сприймає лише логіку сили. Це йому потрібно, бо напруга у стосунках із Заходом, насамперед – зі США, через дії Росії у Сирії впритул наблизила їх до небезпечної для Кремля межі, за якою вже неможливі будь-які перемовини. Захід готує новий пакет санкцій проти Росії, і він безумовно буде введений, якщо сьогодні в Берліні Путін, як-то кажуть, «впреться рогом».

Лідери Німеччини та Франції прагнуть переконати світ (насамперед – власних виборців та США), що мають достатньо політичної ваги, аби впливати навіть на Росію, а не тільки на Україну. Парадокс, але у даній ситуації сам Путін теж зацікавлений, зі своїх інтересів (протиставити Євросоюз і США), показати, що так воно й є, що він поважає і прислухається до Меркель і Олланда.

Президент України хотів би продемонструвати українському суспільству, що «мінський процес», у необхідності й безальтернативності якого він постійно говорить країні, хай дуже-дуже-дуже важко, але рухається у вигідному Україні напрямі, і заради цього український лідер хоч і йде на вимушені компроміси, але непорушно відстоює головний національний інтерес.

За такої ситуативної єдності усіх сторін зустріч у Берліні цілком може дати певний позитивний результат. Його подадуть у звичній формі: «Ми рухаємося вперед, хоча й повільно… Альтернативи перемовинам нема… Крок за кроком… Докласти ще більше зусиль…»

Якщо саме така логіка поведінки лідерів «нормандської четвірки» виявиться визначальною, то втрачають сенс міркування-прогнози на кшталт «берлінська зустріч – останній шанс умовити Путіна… Зустріч «нормандської четвірки» в Берліні може стати останньою». Як і надії на те, що провал берлінської зустрічі означатиме закінчення «нормандського процесу», за яким, так хочеться вірити!, настане час іншого переговорного формату – за участю США. Мовляв, США прийдуть, порядок наведуть.

На жаль, ми ще не скоро побачимо «нормандський процес» на цвинтарі.

Що і хто тримає «нормандський формат»

Для Росії «нормандський формат» та його продукт «мінські угоди» - єдина можливість легалізувати результат військового успіху на Донбасі. Успіх, звісно, відносний, якщо взяти до уваги головне, до чого прагнула Росія, застосовуючи зброю – створення «Новоросії», розвал української держави, повне її підпорядкування Кремлю. Але вже який є. Приєднувати окупований Донбас до Росії або визнавати «незалежні ДНР та ЛНР» - варіанти дуже невигідні. По-перше, дорого. По-друге, матиме тривалі негативні наслідки для співпраці Росії із Заходом. По-третє, і це найголовніше, означатиме для Росії остаточну втрату впливу на Україну, власне – втрату самої України. Лише введення в політичне тіло української держави контрольованого Кремлем регіону з особливим політичним статусом (гарантованого, у тому числі, міццю збройних сил РФ) дозволить зберегти вагомий вплив Москви на зовнішню і внутрішню політику України. У розумінні Кремля це і має стати офіційним закріпленням його перемоги в українсько-російській війні. Цього можна досягти лише у «нормандському форматі», а тому, до речі, вважати, що Путін зацікавлений у зриві «мінських угод» - груба помилка. Якби він цього хотів – не поїхав би у Берлін, та й усе. Але їде, і не варто шукати цьому інших пояснень, крім того, що російський лідер насправді у цих угодах і у цьому форматі перемовин зацікавлений більше за будь-кого.

Геополітичним інтересам Німеччини і Франції у «нормандському форматі» відповідає будь-який варіант розв’язання проблеми, аби лише війна припинилася. Тоді можна буде зняти чи послабити санкції та повертатися до економічної та, можливо, політичної співпраці з Росією. Звичайно, стовідсоткового повернення до ситуації перед російською агресією проти України та Сирії вже не буде, але лідери Німеччини та Франції зараз борються не за форми співробітництва з Москвою, а за те, щоб протистояння з Росією не зайшло так далеко, що вже ніякого співробітництва не буде. Французький міністр чітко сказав: конфронтації з Росією ми не хочемо! На жаль, оце «не хочемо» явно переважає бажання захистити Україну від Росії. Тому Німеччина і Франція в принципі не проти легалізації «ДНР/ЛНР» як частини України, бо вважають проблеми, які це породить, не своїми. А щодо того, що визнання перемоги Росії тільки заохотить останню продовжувати агресивний тиск на Україну – то це буде колись потім. Не тільки в Україні політики живуть сьогоднішнім днем.

Нарешті, «нормандський формат» - єдиний для Німеччини і Франції формат перемовин з Росією, де вони головні. У форматі, у якому беруть участь США, перше місце належатиме їм, а не європейцям. Коротше кажучи, «нормандський формат» дозволяє європейцям утверджувати свою провідну роль у світовій політиці.

Коли ми чуємо від Меркель, що «дива від завтрашньої зустрічі очікувати не варто, але говорити необхідно завжди», то це й означає, що «нормандський формат» ще має довге життя (але не перспективу для України!). Звісно, це буде більше схоже на жалюгідне животіння, на безнадійні спроби «бомжа» виграти в лотерею мільйон, але якщо життя розуміти буквально, як «біологічний процес обміну речовин» - то, так, «нормандський процес» житиме.

Навіть Україна певною мірою зацікавлена у продовженні «нормандського формату», раз нема іншого, хоча він їй найменш вигідний. Виграш лише в тому, що українсько-російське протистояння переведене в площину дипломатичних перемовин, а не продовжене на полі бою. Тобто, виграш часу. Інша справа, наскільки ефективно Україна цей час зможе використати для зміцнення військової та економічної міцності нашої держави.

Отже, у продовженні життя «нормандського формату» зацікавлені і Росія, і Німеччина-Франція, хоч і з різних причин. Вони триматимуться за нього до останнього. Завалити його може Україна, категорично відмовившись поступатися навіть найменшими інтересами країни, але з багатьох зрозумілих причин до такого різкого повороту-ініціативи вона сьогодні не готова. А завтра? Завтра – так, але якщо тільки місце Німеччини і Франції займуть США. Загалом, «нормандський формат» безславно (і офіційно) помре тільки тоді, коли США змусять Росію до загальної (безумовної чи почесної) капітуляції. Не будемо розмірковувати, коли це станеться і чи станеться взагалі, важливо розуміти, що на сьогодні лише США здатні зупинити агресію Росії і змусити її віддати награбоване і захоплене. Німеччині та Франції, тим більше – Україні, це не під силу. Стримувати – так, зупинити і покарати – ні. Тож, якщо підсумки зустрічі у Берліні вкладатимуться у загальну картину хоча б стримування агресії Росії, то можна сміливо вважати їх максимально позитивними.

Юрій Сандул. Київ.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-