#FreeSushchenko: Вчимося бути господарями на своєму інформполі

#FreeSushchenko: Вчимося бути господарями на своєму інформполі

Аналітика
2398
Ukrinform
В умовах війни читати потрібно уважніше, сперечатися більш вдумливо, розмовляти акуратніше

Йде п'ятий день ув'язнення нашого колеги Романа Сущенка. Події починають розвиватися за звичним сценарієм. Але звичним лише для тих, хто постійно стежить за справами українських політв'язнів. Для решти ж кожна історія здається новою. І кожного разу все розпочинається заново. При цьому, на жаль, в інформаційному полі Україні не вперше багато хто ведеться на кремлівські вкидання і дотримується російського порядку денного.

ОБГОВОРЕННЯ ОСОБОВОЇ СПРАВИ АДВОКАТА ФЕЙГІНА

Отже... Під час недопуску Росією до Романа Сущенка консула та адвоката за згодою дивним чином виявляється, що головний порядок денний у нас – не загальна вимога цього допуску, а... обговорення особової справи цього адвоката.

Фейгіна починають звинувачувати у тому ж, що і всі останні роки. «Занадто багато кричить», «тільки піариться»... Друзі мої, та якраз у цей момент і потрібно голосити. І саме тому, що консула та незалежного адвоката не пускають до Романа, витискуючи з того потрібні підписи. (Близькі і не менш дивні звинувачення у «нескромності». Скромність, тиша, «не піднімайте шуму» – це саме те, чого хоче і до чого звик спецслужбістський Кремль. Але про це дещо пізніше...)

Саме зараз, по гарячих слідах затримання, ще існує досить широке вікно можливостей. У тому числі й просто витягнути Романа з катівні під квапливі вибачення «Ой, вибачте, помилилися, не розібралися». Невже не зрозуміло, як багато вирішується саме зараз. Поки Романа тримають під замком та «вмовляють» (зразкові прийоми й тези вмовлянь ми вже знаємо з попередніх справ) на підписання потрібних «гебні» паперів.

Але ні, замість того, щоб створювати твіттер-шторми #LetlawyertoSushchenko! та #LetconsultoSushchenko! ми будемо обговорювати персональну справу Фейгіна. Це ж цікавіше.

Ще звинувачення: «Фейгін давно виступає не як адвокат, а як політик».

Політик – це той, хто бореться за владу. Де і за яку владу бореться цей адвокат? З іншого боку, так він має стосунок до політики. По-перше, колись був політиком. По-друге, зараз прямо називає себе політичним адвокатом. І стверджує, що у Росії в межах неконкурентного судочинства на політпроцесах, опора на громадську думку, дипломатичний, політичний тиск пристойних країни Заходу – це єдиний шлях не залежати від заготовлених рішень Кремля.

Фанати «зради» і «всьо пропало» також говорять про вину Фейгіна та Ко за те... що Савченко опинилася в Україні. Ну, звичайно, він та його колеги прямо винні: вели справу так, що всі світові лідери, починаючи з Обами, вимагали у Путіна відпустити Савченко. Такий собі договорнячок за участю Держдепу. Я правильно розумію?

Дійсно, погані адвокати – нав'язали всьому світу свій порядок денний з вимогою обміняти політв'язнів. Ні, щоб тихо сидіти у болоті.

ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ У РФ: ПРАВИЛА У ГРІ БЕЗ ПРАВИЛ

Панове, а ви взагалі не звертали увагу, що вся ця свистопляска відбувається з кожною справою адвокатської пари Фейгін – Полозов? (Скільки ще разів потрібно наступати на граблі, щоб звернути на них увагу). Кожного разу після прийняття ними справ розпочинається одне і те ж. В РФ, а потім і в Україні (якщо справа стосується українських політв'язнів) йде кампанія проти Фейгіна та Полозова.

Оригінальними є, наприклад, звинувачення у занадто частій  присутності в українських медіа.

А що ви хочете, якщо до російських ЗМІ їх не пускають. В усьому спектрі – від владних до «ліберальних» (лапки поставлені на ознаку того, що лібералізм знічується через необхідність працювати у жорстких рамках, які задаються Кремлем). За винятком Радіо Свобода, цю адвокатську пару у Росії бояться кликати на всі медіа (не можна ж вважати повноцінними виступами новиночки «як сказав нам» на РІА «Новости» або Інтерфаксі). Але і РС – це не російський ЗМІ, а бюджет Конгресу США. Тобто, знову у цього адвоката договорнячок з Держдепом? Так? У цьому будемо підозрювати і за це лаяти?

Що ще важливо відзначити, Фейгін акуратно, «в рамках», критикує і українські відомства. Що дуже важливо – не у пустопорожній стилістиці «зради», чим грішать багато українських ЗМІ, в основному, патріотично-вишиватникових та проолігархічних, а конструктивно. Його критика – за нерозторопність і несистемність у роботі. І, як правило, з підказкою варіантів можливих рішень. Дивно, але ті, хто зараз розбирають його особову справу, про це не згадують. Ну, зрозуміло, це лише вони мають право на подібну критику, яка у них переходить у лайку.

При цьому сам Фейгін відкритий критиці. Це не те, що нормально, це необхідно – критикувати адвоката Фейгіна. І адвоката Миколу Полозова. І адвоката Новікова. І всіх інших адвокатів. Але з урахуванням однієї обставини. Давайте, критикуючи російського адвоката, котрий захищає українського політв'язня, звіряти свої слова а) із здоровим глуздом; та б) кремлівським порядком денним. Бажано, щоб з першим був збіг більш повним, а з другим більш повною була розбіжність. А не навпаки, як відбувається зараз.

Вкотре доводиться нагадувати: за часів «скаженого принтера» судова система в Росії змінилася кардинально. Що стосується процесів політв'язнів – то це взагалі важко називати «судовою системою». Це взаємна «гра у суд» зі своїми, на ходу складеними законами. Російські адвокати, котрі захищають українських політв'язнів, на ходу навчаються цими правилами. А найбільш рішучі з них не лише навчаються, але і створюють їх. Правила гри без правил.

ТЕМА ОБМІНУ – ФЕЙК ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ

Нобелівську премію у понеділок отримав японський учений, котрий показав, як клітини живого організму з'їдають самі себе. В умовах дефіциту інформації самоїдство стає дуже поширеним і в інформаційному полі. І ось коли більша частина чуток сама себе з'їла, вижила версія, що нашого колегу Романа Сущенка взяли для того, щоб у майбутньому обміняти на когось.

Негідний Фейгін і тут викликав обурення за те, що піддав сумніву цю тезу, яка багатьом стала здаватися істиною в останній інстанції. При цьому упускається ось така деталь в його словах з приводу даної тези: «Припустимо... Але якщо так, то нехай ті, хто запускає ці чутки натякнуть, на кого міняти Сущенка? А без цього я сприймаю подібні розмови як чистий фейк».

Розумієте суть? Адвокат насправді не заперечує подібні розмови. А лише вимагає від Кремля і його підгодованих слухорозповсюджувачів більшої конкретності. А без хоч якоїсь конкретності, це дійсно фейк і все ті ж гебістські розводки: «Нехай затриманий підпише зізнання і відмовиться від адвоката, як Естон Кохвер (працівник естонських правоохоронних органів, захоплений росіянами на кордоні, а потім обміняний на свого агента. – Ред.). А ми його відпустимо. Наполовину. Потім. Може бути...»

Це ж теж класичний прийом гебістської розводки, вербування: обіцянка, ніким та нічим не підкріплена. Тобто, і не обіцянка, а обманка: «Ти зроби, а ми подивимося...» (Пам'ятаєте, великий розум Янукович в неї потрапив сходу – почав здавати позицію за позицією, у надії на відповідні кроки, але у відповідь його тільки прижучували ще більше).

Подібною постановкою питання адвокат підштовхує ФСБ, Кремль до конкретизації, до того, щоб вступити на якусь драбину, якою можна далі йти. А там цього дуже не люблять. Там полюбляють відсутність конкретики, широту простору, щоб можна було розгорнути будь-яку спецоперацію у будь-якому напрямку.

НАШІ ЗАРУЧНИКИ. ВЧИМОСЯ У ІЗРАЇЛЮ

Як тільки-но стало зрозуміло, що російська агресія – це надовго, відразу ж напрошувалося порівняння України з Ізраїлем. За необхідність бути у постійній готовності до війни, до відбиття, як масштабного військового вторгнення, так і терористичних атак. За необхідність протистояти пропаганді противника, що апелює до світової спільноти. І, у тому числі, за досвід боротьби за своїх полонених, за своїх заручників.

В Ізраїлі є реальна демократія, реальна політична боротьба і запеклі суперечки. Але коли мова заходить про своїх полонених, про заручників, то суспільство консолідується. Щоб наступної миті після вирішення ситуації знову розколотися на групки,що запекло сперечаються.

У нас же ситуація дещо інша. Українські ЗМІ сміливо кинулися добувати інформацію про Романа Сущенка. Та це – Бог з ним. Головне, щоб не взялися масово трактувати її у кремлівському стилі. «Сущенко служив в армії? Треба ж... А може він і правда, того?..». «Сущенко взяв інтерв'ю у керівників «Укроборонпрому» та «Української бронетехніки». Випадковість? Не думаю». А що – сміливі припущення. Типу чесна журналістська робота. Можна ім'я собі зробити. Але в реальності, в умовах, коли Кремль гарячково намагається знайти хоч якесь виправдання цього арешту, подальших протиправних дій, адже це теж пряма підтримка агресора.

Проте можна не сумніватися, що у товстих кишках «Комсомолки» вже щось буркоче. Скоро вирветься назовні, щоб угноїти грунт на інформаційному полі – і зацвітуть волошки чергових фейкових версій на зразок «льотчика Волошина». Тією ж красою та достовірністю, але вже з приводу Романа.

Першопрохідцями тут перші негідники, на кшталт «жінки, яка сміється». Олена Бондаренко вже відзначилася брудом та маренням: «Якщо вже вагітну журналістку можна «призначити» зрадником, 68-річну комуністку – шпигуном, а публіцистку, котра бореться з раковим захворюванням – агентом впливу і сєпаром, то чому в такому разі вас дивує, що здоровий середніх років чоловік з журналістським посвідченням Укрінформу та трьома статтями в багажі своєї довгої журналістської кар'єри може бути «призначений» шпигуном?!»

Приємно, що вона тут одразу ж потрапила пальцем в... в... Ну скажімо так, пальцем в небо, бо ледве чи не у той же час Укрінформ виклав багатющу збірку статей нашого колеги, дуже цікаву і на диво різноманітну – «Матеріали Романа Сущенко: від книжкових виставок до планетарної енергетики. Він пише постійно, без вихідних, без ліку часу...»

І ось це дуже хороший приклад. Вони ще тільки приміряються, де б збрехати, а ми вже відповіли. І так, що брехати пропадає бажання.

#LetlawyertoSushchenko!
#LetconsultoSushchenko!
#FreeSushchenko!

Олег Кудрін, Таллінн.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-