Володимир Шрейдлер, представник українського омбудсмена у Росії
В історії з очевидною корупцією у Культурному центрі України у Москві мовчати не збираюся
01.10.2016 09:00 4839

– Місцевим московським депутатом Якиманки (район Москви. – Ред.) Захаровим та його «командою» (відзначилися в четвер погромом фотовиставки про війну на Донбасі у сахаровському центрі у Москві. – Ред.), яка посилилася останнім часом людьми з корочкою «Спілки журналістів ДНР». Рік тому, у листопаді 2015 року, я розробив звід рекомендацій для НКЦУ. Тому що і ті, хто планують вторгнення, і працівники поліції відповідного відділу внутрішніх справ певною мірою все ж пов'язані рамками закону. Тоді ж прийшов і все детально пояснив колективу, як у якій ситуації необхідно чинити, у якому випадку до кого звертатися – у разі провокації, у разі вторгнення агресивних, нетверезих людей. Залишив телефон вже згадуваного адвоката Тетяни Прилипко, свій телефон, телефон відомого правозахисника Льва Пономарьова (керівник руху «За права людини». – Ред.). Також я зв'язався з працівниками місцевого відділу внутрішніх справ, щоб вони ставилися до охорони даної будівлі більш ретельно та шанобливо. При якихось заходах у НКЦУ, щоб співробітники поліції виїжджали заздалегідь – і все відбувалося без ексцесів. Тоді ж я ознайомився з «журналом недружніх актів», скоєних стосовно Центру. І дізнався, що дуже часто поліція з приводу ексцесів не ставилася до відома. Що викликало моє здивування. Тоді ж я познайомився з паном Бабіковим, заступником директора. Його поведінка мене, зізнатися, насторожила.

– Уточніть, чим саме?

Члени колективу НКЦУ скаржилися: «Це не наша війна. Ми хочемо спокійно жити і працювати. І більше нічого»

– Тим, як він реагував на мої дуже докладні і конкретні рекомендації. Реагував, скажімо так, не дуже уважно. Відчувалося, що йому це не дуже потрібно, що він не надто збирається захищати НКЦУ від вторгнень. А члени колективу почали при ньому плакатися мені з приводу подій, що відбуваються зараз в Україні і у них в Москві: «Це не наша війна. Ми хочемо спокійно жити і працювати. І більше нічого». Повторюся, все це тоді здалося мені дивним і насторожило.

В УКРАЇНСЬКОМУ КУЛЬТУРНОМУ ЦЕНТРІ МЕНІ ЗАБОРОНЯЛИ ГОВОРИТИ УКРАЇНСЬКОЮ

– І що ж було далі?

– У березні цього року до Москви прибув новопризначений Головним управлінням справами директор НКЦУ Володимир Іонов. При ньому в Центрі багато чого змінилося. Це можна було відразу відчути по концертах, що проводилися там. У них знову з'явився український дух. У Центр повернулися активісти української громади Москви. При Іонові до НКЦУ була повернута Людмила Михайлівна Мельник, звільнена при Бабікові. Якраз вона прямо займалася організацією концертів. Зараз, до речі, Мельник в Україні, знаходиться у лікарні... Для об'єктивності. Щоб не подумали, що все, що відбувається – лише внутрішній конфлікт у колективі, і я просто став на чийсь бік, хочу відразу сказати, що Володимир Іонов теж не ідеальний кандидат на посаду директора НКЦУ в нинішніх умовах. Він не боєць, він не вміє битися. Але він нормальний, хороший менеджер у культурній сфері, кадровик.

Завгосп НКЦУ видав: «Нічого тут махати вашими українськими посвідченнями!» Пізніше: «Нічого тут розмовляти українською мовою! Тут – Росія!»

– Святковий вечір був призначений на 19 серпня. Я тоді приїхав на Старий Арбат. Дивлюся, підходить до НКЦУ наряд поліції і з ними офіцер МВС. Питаю, що і як, офіцер відповідає: «Володимире Іллічу, ви вже визначтеся! Ви ж самі домагалися, щоб ми відповідально ставилися до Центру під час проведення заходів – додатково охороняли будівлю». Йдемо до входу Центру. Немає ні Іонова, ні Бабікова. Є лише начальник відділу експлуатації Олексій Докшин. І він мене зупиняє: «А ви хто? Куди? До кого». Кажу, що я на запрошення керівництва, директора Володимира Ілліча Іонова. Докшин: «А у нас таких немає!». Співробітник поліції на мене, як на божевільного: «Ти нічого не плутаєш?». Відповідаю, що не плутаю, показую посвідчення представника омбудсмена, видані мені секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. І тут Докшин у присутності співробітників поліції видав чудову фразу: «Нічого тут махати вашими українськими посвідченнями!».

Уявляєте абсурд ситуації? В Культурному центрі України, виявляється, не можна розмовляти українською мовою

Якось проходжу на верхні поверхи. Спілкуюся з представницею персоналу: «Доброго дня! Як справи, як готувалися до сьогоднішнього заходу?». Докшин постійно йде по п'ятах. І тут він вилазить з ще одним перлом: «Нічого тут розмовляти українською мовою! Я громадянин Росії. І тут – Росія!». Ця дама покірно погоджується: «Так-так, давайте перейдемо на російську». Уявляєте абсурд ситуації? У Культурному центрі України, виявляється, не можна розмовляти українською мовою. І це визначає завгосп установи. Ні Іонова, ні Бабікова, як і раніше, немає. Спускаюся донизу. Поліцейський мені: «Ну, що робити будемо? Значить так, залишаю тут один наряд. Підказуйте їм – кого впускати, а кого ні».

– Тобто в день святкування Незалежності України так виходило, що нікому, крім Вас, справи не було до безпеки урочистості в НКЦУ?

– Виходить так. Весь вечір доводилося виконувати роль швейцара. Тому що приходили ті ж самі провокатори, що і 16 серпня. Довелося викликати по рації другий наряд. Протистояння було досить жорстке. Але цього разу мені з поліцейськими вдалося запобігти вторгненню. Урочистості, до речі, відвідував відомий адвокат Ілля Новіков. Ми з ним привіталися, перекинулися кількома фразами. Сказав йому, що я, по суті, виконую тут функцію охорони. Поліцію відпустив, тільки коли там, у будинку, розпочався закритий ресторанний захід... Пізніше ще доводилося чути скарги від українських артистів, які приїздили на той концерт. Кажуть, на них дивилися як на ворогів, а не на своїх.

– Твердження про штатний режим роботи, і про те, що «інформація про захоплення центру не відповідає дійсності», нібито, підтверджується тим, що «всі заплановані заходи проводяться згідно з графіком». А про те, що директор установи не допущений до робочого місця і не може виконувати свої функції, не говориться жодного слова. Що саме по собі є дивним... Я про це вже говорив у своїх відеозверненнях і зараз можу повторити ще раз: те неподобство, яке твориться у Культурному центрі України, було б неможливим без підтримки, без прикриття з самого верху. Допускаю, що відповідальні за це конкретні чиновники, а сама корупційна схема діє давно. При цьому новопризначене керівництво може бути не в курсі всіх деталей події. Це ж не жарт, велика чотириповерхова будівля, 4 тисячі квадратних метрів у самісінькому центрі Москви, чверть приміщень якої здається у суборенду. Можна дізнатися у експертів, якою є реальна ціна суборенди, і зіставити з цифрами офіційних платежів орендарів.

– Це серйозні звинувачення. Ви не боїтеся, що на Вас можуть подати до суду за них?

– Нехай подають. Готовий допомогти тим, хто займеться перевіркою діяльністю НКЦУ. І маю для цього відповідні аргументи, про які поки що говорити не хочу. Готовий вказати слідству, де і як знайти докази. А у відкриту суперечку зі мною ніхто досі вступати не хотів. Більше того, мені погрожували, радили не влазити у ці справи.

– У заяві ДУС також сказано, що Управління «проведе перевірку фактів щодо ситуації, яка склалася у колективі Національного культурного центру України у м. Москва, за результатами якого буде вжито всіх необхідних заходів для нормалізації роботи культурного центру у відповідності з чинним законодавством та міжурядовими угодами».

– Добре знаю, про що йде мова! До Москви повинен приїхати представник ДУС та буде проводити розбірки, далеко не вперше. Так само знаю, що у колективі НКЦУ, у якому працюють як громадяни України, так і громадяни Росії, проводилося персональне голосування, кому вони хочуть підкорятися – Іонову чи Бабікову. І, я так розумію, що інформація про корупцію буде замазуватися, а нагору стануть рапортувати про розбіжності у колективі, «не спрацювалися з новим директором», щось таке. До речі, нещодавно дізнався, що пан Бабіков якийсь час тому ставив питання про закриття Культурного центру України на Старому Арбаті. З цього можу припустити, що у нього є якісь запасні варіанти, домовленості на цей випадок.

– Яким же, на Ваш погляд, повинен бути вихід із ситуації?

– До НКЦУ повинна приїхати незалежна, підкреслюю, незалежна комісія, бажано, відразуж з представниками різних правоохоронних органів України. І потрібно просто попрацювати тут на місці, розбиратися з корупційною схемою. А то зараз багато заляканихі і серед персоналу НКЦУ, і серед активістів української громади у Москві. Але взагалі, уявляєте, як це виглядає з боку? Україна захищається від агресії, веде оборонну війну, на яку витрачається стільки сил, кошти з бюджету. А в самому центрі Москви, в українському закладі таке твориться. При цьому ніхто не збирається нічого міняти. Уявляєте, як це впливає на українську діаспору у Москві, у Росії? Вони ж не сліпі і бачать ситуацію. А в якому це світлі виставляє Україну, реформи, що у ній йдуть, в тому числі антикорупційні? Про що говорити, якщо у таких очевидних речах порядок досі не наведено. Я вже не кажу зараз про моральну сторону питання. Це все – під час війни!.. Про себе можу сказати одне: мовчати не збираюся, і цього просто так на самоплив не полишу.

Ще кілька думок.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-