Вибори в РФ: катастрофічна перемога
Після опублікування результатів екзіт-полів на вчорашніх російських парламентських виборах, сумнівів, що все буде, як завжди, не залишалося: «банда чотирьох», що вже давно окопалася у Думі, та «Яблуко», яке за якоюсь особливою логікою, може, отримає держфінансування за свої 3 с чимось відсотки... Реальні цифри з виборчкомів перевищили навіть ці плачевні і нудні констатації…
Поки не оприлюднені офіційні результати, скажемо основне і очевидне:
- Після 18 вересня, Путін отримає однопартійну конституційну більшість у Думі (разом із мажоритарниками у партії влади десь 315-320 мандатів з 450-ти). Із 225 одномандатних округів у 203 лідирують висуванці «Єдіной Росії». Це символічно, але абсолютно не принципово: попередня Дума так само слухняно робила те, чого від неї вимагали. «Накрутка» двох третин складу під «партию воров и жуликов» - це таке собі самозадоволення, не більше, ніж політичний онанізм.
- В Росії «низів» теж нічого не змінилося. Після «Болотного погрому» 2010 року, громадянське суспільство спить вічним сном. Путіна доб’є економіка, а не політика.
- Явка нижче 40% (у Москві до 30%) це, звісно, ганьба, і, навіть, без «казусу Криму» - привід ставити під сумнів легітимність Думи. Але не більше того. На внутрішню стабільність режиму це не впливає, бо для того, щоб «запалити» бодай якусь частину з тих 60%, потрібна реальна альтернативна політична лінія, а вона в РФ відсутня вже майже 20 років.
- Знову таки, низька явка для міжнародної спільноти – це додатковий аргумент для констатації, бодай, обмеженої легітимності Думи, з усіма відповідними наслідками. Ця загроза нависатиме над Думою весь час існування цього скликання.
- Крим не став винятком: явка істотно не відрізняється від загальної тенденції. А кримські татари у своїй більшості довели, що вони, де-факто, громадяни України, а не РФ.
Підготовка: Мистецтво «крою та шиття»
Згідно з творчими заповітами Ільфа та Петрова, щоб створити сюжет, треба поєднати те, що не поєднується. Путіну та компанії начолі з відповідальним за вибори В’ячеславом Володіним вдалося сформувати атмосферу, яка, дивним чином, поєднала в собі істерію, почату ще за «Кримнаша», та таку собі загальнообивательску апатію до всього, що стосується політики. Найбільш вдалою, в цьому сенсі, була акція з так званими «праймеріз» «Єдіної Росії», що відбулися у травні. Тоді, використовуючи админресурс, партія влади провела нібито голосування за висування своїх кандидатів у депутати. Чи варто дивуватися тому, що достатньо велика кількість виборців переплутали це «голосування» з реальним? Частина тих, хто насправді «нічого не розуміє», завжди десь не менше 10 %, а з використанням російського ТБ і «праймеріз» можна розраховувати на усі 30 %. Ну а далі – дача, курорт, пиво, «закатки» та вся інша повсякденна «дрєбєдєнь» - зробили свою справу. Ці вибори у прямому сенсі залишили країну без голосу: він, так би мовити, пропав сам собою. Люди цілком свідомо не захотіли брати участі у голосуванні. От вам і оці «аж 40 %» тих, хто дійшов до дільниць. Спостереження у Криму в цей день підтверджують: навіть в такому «заведеному» пропагандою регіоні на вибори, «повелося» менше половини електорату.
Крім вищезгаданих технологій, природа цієї байдужості - в переконанні «за нас все вже вирішили» та в ілюзії «стабільності», що транслює влада та державні ЗМІ. Задля порядку, влада в останні дні перед голосуванням продемонструвала певні «вправи», нібито для заохочення громадян до волевиявлення. Із спеціальним зверненням до народу вийшов Путін, але повторюємо: навіть просто пристойна (не будемо говорити про високу) явка, не входила в плани Кремля. Чому? Прийшло би більше – проголосувало б більше за КПРФ і якесь «Яблоко», а це, як бачимо, в плани не входило.
Як розкладали «дурня»
А далі все просто. Треба тільки не надавати рівного доступу до ЗМІ, треба – ретельніше «тролити» реальну опозицію, в якої у самих захмарних мріях не може бути більше 8-10 %, дати зрозуміти «системним партіям», що вони пройдуть, але рівно настільки, наскільки буде вважати за потрібне Кремль. Звичайно, треба забезпечити, щоб «ядерний електорат» влади на дільниці прийшов: працівники бюджетної сфери, яких масово змушували брати відкріпні посвідчення, ну, ще «силовики».
Навіть пенсіонери цього разу могли бути небезпечними – ще за комуністів надумають голосувати більше, ніж «заплановано». Ну, а потім, у ніч підрахунку голосів, можна собі під фуршет влаштовувати «забіги тарганів» за другу сходинку між КПРФ та ЛДПР; і пояснювати непристойну, як для держави у настільки складному становищі, явку розмовами про те, що виборець став мудрішим та більш розсудливим.
Чи були фальсифікації та чи вплинули вони на результат? Той випадок, коли це не має жодного значення. Влада РФ давно та чітко показала усім, що «на своєму районі» (та й поза ним. Ред.) вона не соромиться нічого. Взагалі нічого їм не треба: ані «випуску пари» (це щодо результатів КПРФ чи ЛДПР), ані профілактичного «провітрювання кімнати» (це щодо «Яблука»), самі у своєму соку, ще що треба? «Броня крєпка і танкі наші бистри» - цей принцип продемонстровано в політичному сенсі, як тим, хто бажав роз’яснень всередині, так і всій міжнародній спільноті: «А ми о так от хлопці, і нічого ви нам не зробите»…
Крим знову має ключове значення
Про те, що багато обговорювалося, але чого не минеш: ці вибори можуть поставити руба проблему Криму на міжнародному рівні. Кримчани, які прийшли на вибори, обрали до Думи не тільки 4-х мажоритарників, але й брали участь у виборах Думи по партійним спискам (це 225 місць). Відділити саме ці голоси від голосів з інших регіонів материку неможливо, от і маємо реальний юридичний казус: 229 депутатів Думи, тобто, більшість її складу обрана незаконно. Наступає момент істини для міжнародних інституції та для урядів окремих держав. Всі оці заяви, що «ми не визнаємо вибори в Криму та Севастополі», як би не хотілося тим, хто їх проголошує відсидітися за принципом «і вашим, і нашим, - підтвердження саме нелегітимності цієї Думи. Звісно, надія на те, що це матиме масштабні наслідки доволі мала. Хоч і з скрипом, а продовження стосунків з Радою федерації, навіть після появи там «сєнаторов з Криму» Цекова та Ковітіді, більш ймовірне. Адже Захід, не визнаючи анексії у 1940 році країн Балтії, не розривав парламентських відносин і з СРСР. Але сама по собі можливість дипломатичного ляпаса у вигляді відмови «свіжій» Думі в легітимності – це історичний шанс, і можливість їм скористатися буде «лакмусом» визначення реального масштабу для європейських та заокеанських діячів. А далі - нелегітимна Дума – це перший крок до нелегітимності усього режиму.
Щодо самого Криму, то якихось специфічних особливостей під час «голосування» помічено не було. Нібито на дільниці приходили люди «з материка», що нині знаходяться у Криму, які не мали відкріпного посвідчення, але бажали голосувати. Таких до урн не допускали. Такі от відверті дрібниці на тлі масштабного злодійства з анексією українського півострова.
Кримські татари, серед яких теж є люди підневільні – бюджетники, все ж таки у більшості «вибори» проігнорували. 90% «відмовників», які обіцяв Мустафа Джемілев, мабуть, не набралося, але 75-80%, схоже, було. Це, між іншим, свідчення реального розподілу політичного впливу на народ. Меджлісу є на кого спиратися, але треба й знати, як користатися «такими цифрами».
Віктор Чопа
