Чи варто зустрічатися Порошенку та Путіну без свідків?

Комунікація Росії та України зайшла у глухий кут. Зустріч у Нормандському форматі, передбачена у Пекіні на саміті G20, не відбулася. Мінський формат, здається, від самого початку був імітацією справжніх переговорів. І ось Леонід Кравчук запропонував, як варіант - безпосередній діалог Порошенко та Путіна. 

Ми обговорили доцільність такого двостороннього діалогу з експертами. А також запитали їх, чи не підвищує ймовірність великої війни відсутність комунікації з РФ?

«У ДВОСТОРОННІЙ ЗУСТРІЧІ НЕМА ЖОДНОГО СЕНСУ»

Валерій Димов, директор Центру суспільно-інформаційних технологій "Форум":

- Пропозиція нерелевантна. В ній нема жодного змісту. Ну, сидів перший президент на телеканалі, і думка його завела туди, де він вирішив відповісти на існуючу проблему. Путін свідомо зірвав Нормандський формат, свідомо зірвав можливу присутність Порошенка на зустрічі великої Двадцятки, де було б зрозуміло, що Путін не виконує своїх зобов'язань. Порошенко не матиме змоги брати участі у великій двадцятці, не ходити ж йому там по кулуарах.

Виклики існують, Путін свідомо грає м'язами, свідомо показує, що, коли не буде імплементації Мінських угод у його прочитанні, то тоді він грюкне дверима, та намагається примусити з ним домовлятися - бо і Олланд, і Меркель, і Обама стоять перед внутрішньополітичними ризиками періоду виборів у своїх країнах.

Нормандський формат зірвано, а Мінський формат не вирішує питань і не наближає мир на українській землі.

Але, з іншого боку, з тих самих причин переговори з Путіним тет-а-тет є беззмістовними. Створити робочу групу можна, набрати з десяток питань теж можна. Але невже можна довіряти Путіну, який демонстративно умиває руки, який хоче "захищати русскій мір, як в Осетії та Криму"? Невже можна довіряти людині, яка вийшла з Будапештського меморандуму, з Великого Договору, нехтує всіма своїми обіцянками.

Нічого, окрім інформаційного шуму, у словах Леоніда Макаровича я не бачу. Вже не кажу про те, що сам Леонід Макарович свого часу повірив Російській церкві та дозволив провести Харківський собор, колись позбувся ядерної зброї на умовах, нав'язаних Росією та США, повірив росіянам та залишив Чорноморський флот, так само, як дозволив в унітарній державі Кримську автономію.

Тож, іти на домовленості з Путіним - це сприяти йому. Путін - лідер-терорист, перемовини з диктатором напряму - це переговори на його умовах. Путін пропонує нам чи то говорити з бандитами Д/ЛНР-ів напряму, чи то через провайдерів російської думки (Савченко-Медведчуки). Або ми говоримо напряму з Україною (примус), або говоримо без України про Україну.

Не виключаю, що це таки відбудеться в Пекіні, гадаю, там будуть зустрічі у двосторонньому форматі. Але найгіршою була б ситуація Нормандського (тристороннього) формату без України. Це було б символічною здачею України. Тому вони там будуть говорити про Україну, але Меркель, як і Олланд, будуть зустрічатися не лише з Путіним, але й з іншими членами двадцятки на полях.

Тому розмова буде, Україна так чи інакше буде зустрічатися.  Що стосується піднімання ставок, бряцання зброєю, то під час піднімання ставок весь час Путін тільки втрачав. Він відриває та бере на утримання зруйновані території, але беззастережно втрачає цілі держави, території. Він підвищує кількість «хотєлок», але вплив та можливості реалізувати бажання зменшуються.   

«МОСКВА СЛЬОЗАМ НЕ ВІРИТЬ, ТОЖ НАМ ПОТРІБНІ ЗАХІДНІ ПАРТНЕРИ»

Олександр Палій, історик:

- Нам не можна сам-на-сам говорити з росіянами, нам потрібні західні партнери, які б фіксували їхні домовленості та казали: ось тут ви їх порушили. Путіну вірити не можна, це ж тотальне брехло.

А що стосується готовності до повномасштабної війни... Я хочу побачити сенс. Ну зруйнувала вона країну, але нічого не досягла, ніякої перемоги нема. Повномасштабна війна - це підрив фундаментальних засад існування Росії. Війна з Україною це був би гаплик. Тому не можна капітулювати тільки тому, що Росія бряцає зброєю. Треба розуміти, у якому світі ми перебуваємо, вловлювати сигнали зовнішнього світу та розраховувати на свій народ. Не треба боятися їхньої перемоги, покажіть де вони вже перемогли?

Щодо комунікації. Ми не проти розмови із росіянами, але якщо вони хочуть не розмови, а загострення або симулювати загострення, то тут нічого не зробиш. Демонструючи слабкість, ми лише програємо. Звичайно, треба намагатися комунікувати. Нам не так важливо, чи загине Росія, чи ні, нам важливо що буде з Україною. Але, зміцнюючи армію, ми зробимо значно більше, ніж ведучи перемовини. Переговори - лише фіксація стану речей, Москва сльозам не вірить, якщо ви знаєте.

Позиція Кравчука продиктована його досвідом, а він завжди коливався із генеральною лінією, не вмів витримати тиск.   

"ДВОСТОРОННІ ПЕРЕГОВОРИ МОЖЛИВІ ЗА ОДНІЄЇ УМОВИ"

Володимир Василенко - Надзвичайний і Повноважний Посол України, перший посол України в НАТО, доктор юридичних наук, професор. З 2006 по 2010 - представник України в Раді ООН із прав людини:

- Я вважаю, що можна спробувати двосторонній формат, але якщо до нього сумлінно поставиться президент РФ.

Під сумлінним ставленням я розумію визнання ним, що Росія вчинила акт агресії щодо України. Якщо Путін буде вдавати, що ніякої агресії немає, і що слід приставати на вимоги сепаратистів, які є фактично органами Російської держави, то тоді це безпредметні переговори. Наголошу, обов'язковою передумовою таких переговорів має бути визнання Росією факту агресії проти України. Зараз триває агресія Росії проти України, за якої Росія відмовляється від офіційного діалогу.

На сьогодні виглядає, що з РФ можна вести переговори лише з позиції сили. В Україні такої сили нема, але у нас є достатній потенціал, щоб стримати подальшу агресію РФ. Складником цього потенціалу є міжнародна спільнота, тож міжнародні переговори з РФ можливі за посередництва міжнародної спільноти. Але і на таких переговорах слід ставити умови: вони визнають акт агресії, відводять війська та відновлюють правопорядок на територіях.

"ПРЯМІ ПЕРЕГОВОРИ - РИЗИКОВАНО"

Ярослав Телешун, політолог:

Почну з позитиву. А він у тому, що у Китаї не відбулася тристороння зустріч групи без України. Тоді конфлікт вирішувався би за рахунок наших інтересів. Також зрозуміло, що Мінський формат вичерпано. Є необхідність пошуку іншого формату. Нещодавно я мав змогу проводити міжнародний форум, де були представлені молоді політологи з вісімнадцяти країн, починаючи з ЄС і закінчуючи Латинською Америкою. Більшість цих молодих політологів дуже позитивно ставляться до України та вимагають від своїх офіційних органів подальшої підтримки України. Вони агресію називають агресією, але навіть вони часом забувають, що Україна - повноправний суб'єкт переговорів. Тож ситуація в Китаї показала: Україна не вилучена з процесу. Що стосується пропозиції першого президента, ясно, що зустріч перших осіб була б позитивом. Але є ризики. Тому що не можемо ми порівнювати ресурсні бази, військову потужність нашу та РФ. Навіть у Мінському форматі ми відчували, що нам було важко конкурувати на переговорах. Тому вести прямий діалог між РФ та Україною - ризиковано.

Олена Мігачова. Київ.