Де місце СБУ у справі УПЦ (МП)?

Де місце СБУ у справі УПЦ (МП)?

Аналітика
1454
Ukrinform
Українці мусять, нарешті, визначитися: московська церква – організація релігійна чи підривна

На урочистих заходах з нагоди відзначення Дня хрещення Русі – України Президент України Петро Порошенко виголосив промову, яку варто відзначити в сенсі того, що вона свідчить про можливу принципову зміну державної політики щодо Української православної церкви Московського патріархату.

Що сказали Президент і спікер

Ось найцікавіші, на наш погляд, уривки з цієї промови:

«Ми не будемо байдуже спостерігати за втручанням іншої держави у наші церковні справи, за її спробами використати у своїх інтересах почуття частини українських православних…

Православна церква в Україні вкрай потребує невідкладної уваги із боку Вселенського Константинопольського Престолу. Він єдиний, хто спроможний допомогти православним України об’єднатися і врегулювати канонічний статус української церкви в структурі світового православ’я…

Церкву євхаристійно і молитовно поєднану, але адміністративно незалежну від інших церковних юрисдикцій [хочуть мати більшість православних України – ред.]. Це історичний тренд, який не може оминути Україну…

Константинопольська церква для нас була, є і буде церквою-матір’ю, до якої ми зверталися і будемо звертатися по допомогу, у тому числі і в подоланні розділення, яке сьогодні болить православним українцям».

До цього додамо ще фразу Голови Верховної Ради Андрія Парубія з його привітання українців з нагоди Дня хрещення: «Наша духовна єдність - це фундамент неподільності Української держави, а єдина Українська помісна православна церква стане запорукою національної безпеки».

Церква, а не партія

Отже, підсумуємо. Зі слів Президента і Голови Верховної Ради цілком певно випливає, що українська держава хоче створення помісної канонічної української православної церкви, і вже дещо робить для цього. Звісно, не така вже це й новина, і раніше керівники України висловлювалися в цьому сенсі і навіть пробували щось конкретне робити (згадаймо зустрічі Президента Віктора Ющенка з Вселенським Патріархом). Новизну бачимо не в публічному обстоюванні ідеї незалежної церкви, не у практичних контактах з Константинополем на цю тему, а в тому, що вперше проблема очевидно пов’язується з політикою, а саме – зі стосунками з Росією.

Однак і тут важко визнати за Президентом першість: про необхідність нейтралізації антидержавної діяльності в Україні Московського патріархату вже два роки, з початком відкритої російської агресії, аж гуде українське суспільство. Добре, що ця вимога, нарешті, відображена у публічних виступах лідерів держави, тобто стає державною політикою. Відверто антиукраїнська за змістом проросійська демонстрація у столиці України у вигляді «хресної ходи», що обурила всіх патріотів України і викликала неслабеньку таку хвилю критики влади за дозвіл на її проведення, стала своєрідним каталізатором переходу до такої політики.

Наразі залишається питання: чи є згадані зміни в риториці Президента принциповою зміною ставлення держави до УПЦ (МП)? Іншими словами, тепер до московської церкви ставитимуться, як і раніше, як до релігійної конфесії чи вже як до структури, яка є інструментом ворожої російської державної політики щодо України?

Так, поява канонічної незалежної церкви обмежить вплив Московського патріархату (тобто, Кремля) в Україні, але наскільки суттєво? Чи буде це обмеження достатнім, щоб говорити, що такий інструмент політичної дестабілізації України в інтересах Кремля, як УПЦ (МП) - зник, що московська церква в Україні і справді стала лише релігійною, а не політичною, організацією, цілком лояльною до української держави?

Хто наверне УПЦ МП До Бога, відвернувши від політики?

Зрештою, це таки різні речі – канонічна українська незалежна церква і протидія антидержавній діяльності УПЦ (МП). Різна мета - різні методи досягнення. Першої мети можна досягти лише з допомогою Вселенського патріарха, другої – самостійно, причому лише методами, дуже далекими від релігії.  Вселенський патріарх може благословити українську автокефальну церкву, але він не може й не буде за СБУ протидіяти московським агентам у церковних одежах.

Поки що бачимо у сьогоднішній промові Президента наголос на досягненні першої мети, про другу сказано набагато менше, лише дуже загальний вислів, що «ми не будемо байдуже спостерігати за втручанням іншої держави у наші церковні справи». Утім, з іншого боку, публічні виступи глави держави, та ще й на такому святі, як День Хрещення Русі-України, можуть бути лише з такими наголосами. Головне не слова і наголоси, а практичні дії.

Лише практика покаже, чи визначилася держава з тим, що для України проблема УПЦ (МП) – це перш за все проблема політична, а не релігійна. І що в умовах війни з Росією її треба вирішувати якнайшвидше. Діяльність цієї організації  є насамперед загрозою існування незалежної України, а вже потім перешкодою до об’єднання українського православ’я, тому її припинення є захистом національної безпеки. Хіба не про це непрямо говорить Андрій Парубій? Саме національна безпека України вимагає від чинної української влади визнати, нарешті, ту очевидну історичну істину, що церкви Московського Патріархату – це, насамперед, інструменти російської імперської політики. І ті країни, які терплять у себе панівне становище московської церкви, і є найбільш політично залежними від Кремля – Білорусь і Україна.

До речі, визначатися потрібно не лише владі, а й усім громадянам України – віруючим і атеїстам. Не лише серед державних мужів, а й серед маси пересічних українців, у тому числі політично активних, нема єдності у тому, як протидіяти УПЦ (МП). Не всі ми готові погодитися, що з цією церквою слід поводитися як з підривною організацією, а не релігійною конфесією. Що нею має займатися, головним чином, такий держорган, як СБУ, а не якийсь там держкомітет у справах релігій чи інший подібний «цивільний» орган.

Зрозуміло, що і утвердження канонічної української православної церкви, і нейтралізація антидержавного впливу московської церкви – справа дуже складна і дуже тривала. На двадцять п’ятому році державної незалежності ми тільки-тільки розпочинаємо цей шлях.

Юрій Сандул, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-